Година Бика - Єфремов Іван - Страница 57
- Предыдущая
- 57/110
- Следующая
— Що заважає викликати її сюди? — запитав Тор.
— Афі, невже ти не здогадався, що Родіс лишилася заложницею в палаці володарів? — сказав Ген Атал. — І буде там доти, доки всі ми не повернемось у «Темне Полум’я».
— Дивіться, вони перелізли через стіну! — вигукнула Тівіса.
Нападники здогадалися: захисне поле перекриває тільки ворота, і полізли через стіну. Невдовзі юрмище, ревучи, вже бігло по кладовищу, витісняючи й штовхаючи одне одного в проходах між пам’ятниками. Біля синіх полив’яних стовпців нападників відкинуло назад. Запрацювали два кутових СДФ. Ген Атал установив мінімальну напругу захисного поля, проникну для світла й сильної зброї, якої в супротивників не було.
Земляни не могли уявити, що людина може дійти до такої ницості. Розлючені невдачею, жителі Кін-Нан-Те вигукували лайки, кривлялись, плювались, оголюючи й виставляючи сороміцькі, з їхньої точки зору, частини тіла, навіть мочились і випорожнялись.
Низький, схожий на віддалений грім сигнал зорельота приніс небувалу полегкість. Синій вогник СДФ змінився жовтим. «Темне Полум’я» викликав на зв’язок. Тор Лік вимкнув поле біля воріт, де на варті став Ген, і третій СДФ почав передачу. Гріф Ріфт запитав:
— Наскільки вистачить колового захисту?
— Все залежить від того, як часто нас штурмуватимуть, — відповів Тор.
— Розраховуйте на найгірше.
— Тоді щонайбільше — на вісім годин. Гріф Ріфт звірився з картою Торманса.
— Наш дисколіт пролетить ці сім тисяч кілометрів за п’ять годин. Швидкісна ракета прийшла б за годину, але при недостатньому знанні фізики планети її не можна націлити з потрібною точністю. Може, варто прорватися за місто?
— Не можна. Боюся, що без жертв не обійтися.
— Згоден з вами, Тор. Тому не варто присилати і дисколіт. Хай тормансіани самі розберуться. Їхні літаки летітимуть до Кін-Нан-Те також не більше п’яти-шести годин. Зараз зв’яжуся з Родіс. Підключаю ТВФ і пам’ятну машину. Дайте відеоканал для знімків. І тримайтесь.
Тор Лік нашвидку передав кругову панораму й вимкнув зв’язок. Вчасно. Ген Атал подав знак небезпеки, і знову третій СДФ перекрив ворота.
Спливав час, а натовп, як і раніше, із затятістю і тупістю шаленів біля кордонів, позначених синіми стовпцями. Ген Атал досадував, що не здогадався захопити із зорельота батареї психічної дії, створені на випадок нападу тварин. Ці батареї розігнали б здичавілих тормансіан, викликавши в них почуття тваринного жаху. Подібний захисний пристрій тут знадобився б, як ніколи раніше, але зараз лишалося тільки чекати. Дикий натовп можна було б знищити, проте сама ця думка навіть у голову не могла прийти землянам.
Тим часом у садах Цоам Фай Родіс повідувала інженерові Таелю про те, що сталось, і просила його негайно відправити літаки на виручку.
— Польотами через брак пального розпоряджається лише Рада чотирьох.
— Так повідомте зараз Раду, а ще ліпше — самого володаря. Таель стояв у нерішучості.
— Ви розумієте, наскільки малий у нас запас часу! — здивовано вигукнула Родіс. — Чого ж ви зволікаєте?
— Для мене дуже непросто доповісти володареві, — хрипко сказав Таель, — буде швидше, якщо ви самі…
— Що ж ви не сказали одразу! — і Фай Родіс кинулась до покоїв голови Ради Чотирьох.
На щастя, Чойо Чагас сьогодні не виїжджав. Через півгодини Родіс завели до зеленої кімнати, яка стала вже постійним місцем її зустрічей з володарем Торманса.
— Я передбачив подібну ситуацію, — сказав Чойо Чагас, подивившись на переданий із зорельота знімок, — тому управителі на місцях і відмовляли ваших дослідників від ризикованої мандрівки.
— Але ж їм не пояснили ступінь небезпеки!
— Кожен зональний управитель соромиться, точніше, боїться, говорити про цих нелюдів. Їх називають «зневажниками двох благ».
— Двох благ?
— Авжеж, — довгого життя і легкої смерті. Вони відмовилися від того й іншого й тому мусять бути знищені. Держава не може терпіти свавілля. Але вони рятуються в полишених містах, а брак транспорту ускладнює боротьбу з ними, і вони лишаються ганьбою для зонального управителя.
— Ми неприпустимо зволікаємо, — сказала Родіс, — згаяні хвилини можуть обернутися загибеллю наших товаришів. Хоча вони надійно захищені, але ємкість батарей обмежена.
Вузькі непроникні очі Чойо Чагаса пильно стежили за Родіс.
— Ваші дев’ятиніжки володіють убивчою силою. Я пам’ятаю, як вони рознесли двері в цьому палаці, — уїдливо усміхнувся володар.
— Звичайно, в кожного СДФ є різальний промінь, інфразвук для подолання перепон, нарешті, фокусовий розряд… Проте я не розумію вас!
— Така мудра жінка й не може збагнути, що замість того, щоб витрачати енергію на захисне поле, треба знищити негідників.
— Вони цього не вчинять!
— Навіть якщо ви накажете їм?
— Я не можу віддати такого аморального наказу. Але якби навіть і спробувала, все одно ніхто його не виконає. Це одна з головних підвалин нашого суспільства.
— Неймовірно! Як може існувати суспільство на таких хистких підвалинах?
— Поясню вам згодом, а зараз прошу, не гаючи часу, віддайте наказ! Ми можемо послати свій дисколіт, але він літає не швидше ваших охоронних літаків, і головне — ми не знаємо, як за вашими законами поводитись із таким диким натовпом. Що ви застосовуєте в подібних випадках? Заспокійливу музику чи ГТР — Газ Тимчасової Радості?
— Газ Радості! — сказав Чойо Чагас з дивною інтонацією. — Хай буде так. На скільки годин у ваших людей вистачить енергії? Хіба не можна послати їм ракету з батареями з вашого всесильного корабля?
Родіс глянула на браслет, який зафіксував момент одержання сигналу з міста Кін-Нан-Те.
— Запасу енергії вистачить годин на сім. А посадити ракету точно без коригуючих станцій не вдасться. Ми б піддали небезпеці своїх товаришів: надто малий майдан, на якому вони перебувають в оточенні.
Чойо Чагас підвівся.
— Я бачу, як вас турбує їхня доля. Зрештою ви не так уже байдужі, як хочете здатися нам, мешканцям Ян-Ях! — Він повернув маленький диск на столі й рушив до сусідньої кімнати. — Я прийду через хвилину!
його чекав високий худий «Змієносець» із запалими очима й тонкогубим, по-жаб’ячи широким ротом.
— Пошліть два літаки з резерву охорони в Кін-Нан-Те на виручку наших гостей із Землі, — мовив володар, дивлячись поверх схиленого у шанобливому поклоні чиновника. — Захист у них пропрацює ще сім годин, — вів далі Чойо Чагас, — отже, через сім з половиною годин буде вже пізно. Чуєте — через сім з половиною!
— Я зрозумів, великий! — чиновник звів на володаря віддані очі.
— «Зневажники» повинні бути знищені всі до одного. Цього разу без тортур і процедур — просто знищити!
«Змієносець» уклонився ще нижче й вийшов. Чойо Чагас повернувся до зеленої кімнати, кажучи собі: «Побачимо, чи такі вони по-дитячому наївні, як запевняє Цірцея. Хай це буде своєрідний експеримент».
— Наказ віддано! Мої накази тут виконуються!
Фай Родіс подякувала поглядом і несподівано насторожилася.
— Про який експеримент ви думаєте?
— Я сам хотів би вас про дещо запитати, — поспіхом сказав Чойо Чагас. — Чи будете ви після цього випадку пориватись у віддалені області планети?
— Ні. Ця екскурсія була викликана виключно бажанням наших дослідників побачити первісну природу Ян-Ях!
— Що ж, вони її побачили!
— Небезпека прийшла не з природи. «Зневажники» — продукт людського суспільства, побудованого на гнобленні й відсутності
рівності.
— Про яку рівність ви кажете?
— Єдину! Рівність однакових можливостей.
— Рівність неможлива. Люди такі різні, отже, не рівні й їхні
можливості.
— Попри велику різницю між людьми є рівність віддачі.
— Дурниці! Коли обмежені ресурси планети виснажені до краю, далеко не кожна людина гідна жити. Людям так багато треба, а якщо вони без здібностей, то чим вони кращі за черв’яків?
- Предыдущая
- 57/110
- Следующая
