Таємниця затоки Здохлого кита - Михановский Владимир Наумович - Страница 6

• Предыдущая
• 6/6

Начальник бюро розшуку був вельми задоволений. І, слід сказати, не без підстав.

Допит Жуля, проведений під випромінювачем, здатним паралізовувати волю, дав такі цікаві наслідки, що охороняти будинок, де велося розслідування, було виділено додаткові пікети детективів. Хтозна-як, але «Уестерн компані» дізналася, до чиїх рук попав Жуль, і підозрілі особи вешталися довкола бюро розшуку, як собаки біля різні.

Шеф кілька разів діставав через пошту й відеофон спокусливі пропозиції з боку ворожої компанії, але лишився непідкупним: не міг же він зрадити тих, хто платив йому незрівнянно більше.

На Флетчера, котрий уперше спостерігав допит під випромінювачем, ця картина справила гнітюче враження. Довго по тому стояла в нього перед очима кругла кімната, затоплена густо-фіалковим світлом, сірі, як у мерців, обличчя його колег і напівроздягнений Жуль у глибокій прострації. Кінцівки і груди йому було оперезано чорними провідниками, що тяглися до апарата, мов змії. На виголену маківку падав з випромінювача вузенький сніп променів. Жуль відповідав на поставлені запитання невиразно, млявим глухим голосом. Але робот-дешифрувальник одразу ж «перекладав» усе на звичайну мову, правда, зовсім без емоцій.

Протягом перших же годин допиту з’ясувалося он що. Перед Майклом Кардінгом і його натхненником Жулем стояло завдання – будь-якою ціною послабити команду «Добрих вовків». Підписавши вигідний контракт, Кардінг самовіддано взявся за діло і невдовзі знайшов досить мудрий варіант конструктивного розв’язання Жулевої ідеї. До речі, ідея ця полягала в тому, аби сконструювати прилад, що міг би на відстані впливати на нервову систему гравців. З цією метою знадобилися записи біострумів головного мозку всіх одинадцяти «Добрих вовків». За велику винагороду потрібні виміри зробив протягом кількох ночей лікар команди. Він і не підозрював, що за цим криється. А втім, це його мало цікавило. Лікареві сказали, що записи біострумів потрібні науці, і за роботу непогано заплатили.

Коли прилад Майкла Кардінга було викінчено, його розмістили в невеличкому двоповерховому флігелі на одному з численних монтажних майданчиків «Уестерн компані». Лишалося зробити апарат портативним. Але це вже була, як кажуть, суто технічна проблема. На допомогу стали штучні білкові клітини, зугарні записувати інформацію, мікроелементи та інший арсенал наукових засобів.

Кінець кінцем апарат вліз у пласку спортивну валізку. В ньому був біорефрактор, що випромінював енергію потрібної частоти, та інформація про біоструми кожного із гравців команди «Добрі вовки». Важливу роль відігравала інкрустована сріблом палиця з круглою головкою. Кожен завиток інкрустації відповідав певному гравцеві команди. Інакше кажучи, футболістів опрацьовували індивідуально. Досить було натиснути, скажімо, на срібне гроно винограду – і центра нападу «вовків» пронизував сніп біоструменів. Футболіст ставав вайлуватий, самохіть уповільнював біг, навіть не помічаючи цього. Чіткість координацій у нього притуплялася, і м’яч, посланий напевно вперед, опинявся зовсім не там, де йому належало б бути…

Судовий процес був грандіозний. Газети таврували тих, хто вносить у спорт огидний дух технічного втручання. На лаві підсудних сидів Жуль, на якого впали всі гріхи компанії. Про тузів Уестерна в жодній із статей не згадували. Власники газет знали, які довгі лабети в могутньої компанії. Та незважаючи на це, фірма зазнала великих збитків, і матеріальних, і моральних. Блискучі фейєрверки промов адвокатів інколи ненароком освітлювали найзлочинніші моменти в діяльності «Уестерн компані».

Процес мав величезний громадський резонанс. Більшість визначних босів з «Уестерн компані» на чергових виборах було забалотовано.

Чорнила, виляпаного хронікерами на замітки й репортажі, цілком стало б на те, щоб ним замість води наповнити затоку Здохлого кита…

• Предыдущая
• 6/6