Загибель Уранії - Дашкиев-Шульга Николай Олександрович - Страница 8

• Предыдущая
• 8/84
• Следующая

Уперше перед Павлом в усій величі постала безмежність простору і часу. Юнак відчував, що летить з шаленою, неймовірною швидкістю. Повільно переповзали зорі, невловимо змінювався рисунок сузір'їв, а все навколо було сповнене темряви і порожнечі — страшної порожнечі, в якій немає нічогісінько на мільярди мільярдів кілометрів…

Скільки тривала ця подорож — важко було сказати. Павло відчував себе справжнім учасником космічного рейсу, і йому вже почало здаватися, що минули століття з того часу, як на екрані востаннє промайнула поверхня Землі.

Може, і справді було так. Може, і справді космічний корабель, геніальний витвір вищого розуму, витратив багато сот років, щоб подолати відстань між двома зоряними світами.

Чудесний пристрій стиснув відстань, змінив масштаби вимірювання, зберігши відчуття їхньої безмежності. Зрештою, не так і довго плив перед очима юнака одноманітний, грізний у своїй величі зоряний Всесвіт.

Нарешті вдалині заясніла особливо яскрава зоря. Вона швидко наблизилась, розпалася на дві: невелику блакитну і більшу рожеву. Потім проступили обриси великої оранжової планети, зовсім не схожої на Землю за рисунком континентів, — і ракета з гуркотом опустилася в долину поміж височезних засніжених гір.

Припинився навальний рух. У Павла аж запаморочилося в голові. Все довкола запнув блакитний напівпрозорий серпанок. Він мерехтів, вібрував і, здавалося, бринів кожною своєю молекулою; здалеку-здалеку полинули чарівні звуки незнайомих музичних інструментів. Велична мелодія голоснішала й наближалась, а водночас просто перед Павлом на фоні зоряного неба все чіткіше і яскравіше вимальовувалось погруддя високочолої людини з великими розумними чорними очима. Це була таки людина, а не якась химерна істота, і все ж вона кожною рисочкою обличчя, кожним своїм рухом, кожною деталлю вбрання відрізнялась од людини Землі.

Мешканець іншої планети простягнув уперед руки й заговорив.

Павло прислухався. Йому здалось, ніби він розрізняє і розуміє слова чужої мови… Так, так, десь у підсвідомості бринить, наростає урочистий голос:

— Вітаємо вас, далекі незнані брати!.. Вітаємо вас, невідомі розумні істоти!.. Через безодню Космосу ми простягаємо вам руки!.. Слухайте й дивіться, люди Всесвіту, — до вас звертається планета Пірейя зоряної системи Двох Сонць!

Постать людини потьмяніла, розпливлась, а на її місці виникло зображення надзвичайно складної радіотехнічної споруди. Потім знову зазвучав голос:

— Біофільм, який ми демонструємо, впливає безпосередньо на мозок вищих, розумних істот, тому мова пірейців звучатиме для вас як рідна. Кожен глядач сприйматиме фільм так, ніби сам бере участь у зображуваних подіях. Ви зможете проникати навіть у думки та поривання героїв… Але й ваші думки та поривання під час перегляду біофільму будуть зафіксовані й проаналізовані спеціальною апаратурою…

Зображувану радіотехнічну споруду почали облягати захисні металеві аркуші, до них приєднувалися все нові й нові деталі, аж доки перед Павлом не з'явилась у повній красі та потвора, яка захопила його в полон.

— Наш космічний всюдихід — посланець дружби. Пробачте йому, якщо він, можливо, поводився з вами не зовсім тактовно: це тільки кібернетична машина, яка ще не здатна відтворити весь діапазон рефлексів людини… Наш посланець несе вам найдорожчий подарунок, який ми могли передати, — докладний опис найвидатніших наукових і технічних досягнень людства Пірейї… Це мирний посланець, але він обладнаний найсучаснішою зброєю і оборонятиметься в разі нападу на нього. Використати ж його для насильства і вбивства не можна: кібернетична злагода всюдихода скориться тільки справжній людині — людяній і розумній.

Зображення космічного всюдихода розпливлося. Перед Павлом Сєдих вималювалась уже знайома йому постать.

Зосереджено, пильно, немов прагнучи проникнути аж у глибини свідомості, з відстані в мільярди мільярдів кілометрів на людину Землі дивились великі чорні очі.

— Слухайте, люди іншої зоряної системи!.. До вас звертається планета Пірейя!.. Якщо ви стоїте вище за нас — даруйте нам помилки і невдачі: наше майбутнє попереду!.. Якщо ви не досягли такого рівня — зважте на сумну історію нашої планети, не допустіть повторення того, що сталося у нас!

З тихими мелодійними звуками зображення почало розпливатись, даленіти. І, так само даленіючи, затихав суворий, скорботний голос:

— Це відбулося тоді, коли на Пірейї ще існували два соціальні табори, коли капіталістична держава Монія досягла свого найбільшого розквіту, а найбагатша людина світу, трильйонер Кейз-Ол, стала некоронованим володарем її…

Екранчик погас. Павло Сєдих схопився, потер пальцями чоло.

— Що це було?.. Маячіння?.. Сон?

Таку реальність уявлюваного можна відчути тільки уві сні, коли людина нездатна контролювати свій мозок і сприймає на віру найфантастичніше. Але ж про сон не може бути й мови: Павло чітко й виразно бачить усе довкола, пригадує кожне слово з щойно почутого.

«Мова пірейців звучатиме для вас як рідна». Як? Чому? «Біофільм впливає безпосередньо на мозок».

Юнак трохи оговтався і тепер уже міг все як слід обміркувати: «Що ж, це цілком можливо… і дуже просто! Треба тільки створити надзвичайно широкополосний генератор. Адже випромінює мозок людини радіохвилі, то чому б йому їх не сприймати».

Але те, що було «дуже просто» теоретично, насправді становило завдання неймовірної складності.

— Ой, далеко ж ви сягнули, друзі! — з сумовитим захопленням сказав юнак.

Він обвів поглядом приміщення. Отже, марні сподівання потиснути руки мешканцям Пірейї! Їх тут немає… Навколо — тільки машини, надзвичайно досконалі, цілеспрямовані, але все-таки — мертві. Хай у кожному членикові ось оцих «спрутів» міститься крихітка розуму геніальних інженерів і вчених Пірейї — цей розум виявиться тільки в доцільності дій споруди, якій, може, тисячі років тому було задано програму відшукати в Космосі населену планету, знизитись на ній і насамперед знайти справжню людину.

Справжню людину! Павло Сєдих похитав головою: складне завдання стояло перед конструкторами Пірейї!

Кінець кінцем, розумовий рівень істоти визначити можна. Але ж цього замало: убивця й негідник може бути освіченою, кмітливою людиною, і навпаки, хтось людяний і чесний може не знати математики. А наміри й симпатії отих, що надіслали оцей космічний всюдихід, цілком виразно окреслені.

Біофільм… Павло помацав пальцями металевий екранчик проектора. А ну, хлопче, стань-но на місце пірейських інженерів та й поміркуй, чи справді машина може визначити не тільки розвиток, а й переконання та світогляд невідомої істоти?

«Що ж, мабуть, може, — міркував юнак. — Коли бачиш несправедливість, руки самі стискуються в кулаки… А що коли б на моєму місці сидів якийсь гангстер чи мільйонер?»

Павло відчував, що наближається до вірної розв'язки: одне й те саме явище різні люди оцінюють по-різному, залежно від світогляду. Те, що радує гуманіста, — дратує людиноненависника.

— Чудеса!.. — юнак приховав своє збентеження за посмішкою.

Отже, іспити тривають. Мешканець Землі, Павло Сєдих, має довести, що він — справжня людина.

У нього по спині перебіг неприємний холодок: нелегка це справа — репрезентувати все людство. Там, на далекій Пірейї, вже, мабуть, запанував комунізм. Для пірейців звичайнісіньким є той моральний критерій, що служить за найвищий зразок на Землі… А він, Павло Сєдих, людина звичайна, має безліч вад.

Юнак весь аж напружився: хай записують його думки й поривання! Хай контролюють і перевіряють! Так, комсомолець Павло Сєдих має багато вад. Але всі свої сили і навіть життя він готовий віддати за те, щоб у світі назавжди зникла несправедливість, щоб навіки запанував комунізм!

Він сів у крісло, набрав у легені повітря і натиснув на кнопку під екранчиком.

• Предыдущая
• 8/84
• Следующая