Повії теж виходять заміж - Кононенко Евгения - Страница 39

• Предыдущая
• 39/49
• Следующая

- Так, і ванну варто було б побілити. Може, Вітька приїхав би, допоміг! Він же на п'ятнадцять років молодший за мене.

Вітька – це батько Ірюсі, чоловік Олени. Він ще працює у своїй Хотинівці. Востаннє вони з Оленою і з маленькою Ірюсею були всі разом в київських родичів бозна-як давно.

Коли Ірюся ще не вимовляла літери «р», і скаржилась, чому їй дали ім'я, з такою важкою літерою.

- А пам'ятаєш, яку качку вони тоді привезли? Ви з Оленою її готували з яблуками!

– З капустою! Ми її готували з капустою!

- А мені здається, – з яблуками!

- Я готувала, і я пам'ятаю!

- А я їв!

- Чи ми ще перед смертю скуштуємо такої качки?

- Вчора ти плакала, чи ми потрапимо перед смертю до Опери.

- Так, життя бере за горлянку.

– І все одно добре, що життя, а не смерть.

- Але після недавньої сцени таки хочеться померти…

Вони повільно йшли осінньою вулицею. Падало сухе листя. Сяяли розкішні магазини. Там, за склом, люди купували пиво і ковбасу. В Опері вже давно закінчилася увертюра, завіса піднялась, розкрила сцену з давньоєгипетськими декораціями. А там, у маленькому помешканні старого будинку, двоє молодих людей, нахабно вигнавши з дому старих господарів, стверджували своє право… яке право?

Світ і справді божевільний.

Старі зупинилися біля одного з магазинів.

- Давай купимо трошки шинки.

- А може, ліпше, чотири сосиски?

- Ти взяв із собою гроші?

- Здається, в мене щось було в кишені. Ось 50 копійок, а от ще, а от і гривня.

- Ось ви де! Ви забули ключі! Вийшли з дому без ключів!

Тримайте! – до них підбігли щасливі хлопець і дівчина. У Ірюсі від цілунків стерлася жахлива темна помада, без неї вона гарненька, як квіточка. Дуже схожа на сестричку її батька й Олеся Івановича, яка колись померла молодою.

– Ірина нас не познайомила. Мене звуть Артур, – хлопець простяг руку, і Олесь Іванович потис її. А що йому ще було робити?

• Предыдущая
• 39/49
• Следующая