Пентакль: Збірка - Олди Генри Лайон - Страница 65
- Предыдущая
- 65/69
- Следующая
Міліція приходила додому й у школу. Вивчали побут родини, розпитували сусідів і Богданиних учителів; сусіди, може, й наговорили зайвого, а от учителі всі, як один, підтвердили: дівчисько було важким, норовливим і неврівноваженим. Ще рідна мати її розбестила: ну навіщо дитині американські джинси?! А Клавдія Василівна стояла на своєму: за пригодами поїхала. Веселого життя шукати. Може, ще повернеться.
У міліції, може, й довше мурижили б, але прибіг один із хлопчаків-свідків із приголомшливою новиною: бачив біля ставка Богдану. Ходить при місяці мокра, волосся розпущене, у волоссі водорості. Клянеться знайти прокляту мачуху й утопити…
Після цього справа про самогубство була тихенько закрита. Богдану оголосили в розшук як таку, що пропала безвісти.
Олег Вікторович не знав, куди себе подіти. Бродив по домівці як загублений. Клавдія не відходила від нього ні на крок. Утішала, відволікала дріб’язками, ледве не годувала з ложечки: повернеться, умовляла, твоя Богданка. Наїздиться, порозумнішає і повернеться, життя навчить. Життя — воно кращий учитель…
А оскільки залишатися в місті N у подружжя не було ніякої можливості, то Клавдія знайшла собі роботу в районі. Гарну роботу, бухгалтером на заводі; рік прожили в гуртожитку, потім одержали однокімнатну квартиру. Спочатку Олег Вікторович тужив за своїм ПТУ, але ж зв’язки залишилися, а місто NN будувалося, розширювалося, і досвідченій людині справу знайти було не так важко…
І зажили вони спокійно й щасливо, душа в душу.
Тільки п’яничка, що живе в гостинці навпроти, клявся останнім шкаликом, що не раз бачив на підвіконні подружньої квартири величезну кішку, смугасту, сіро-буру. Кішка — розміром з дорослу німецьку вівчарку — вилизувала пазуристу лапу й посміхалася, і в її роті нібито світилася золота іскра…
Але що з п’яниці взяти.
- Предыдущая
- 65/69
- Следующая
