Витязь у тигровій шкурі - Руставели Шота - Страница 71

• Предыдущая
• 71/91
• Следующая

Написав: «Фрідоне славний! Владарів владар незмірний!

Міццю й серцем леворівний! Виблиск сонця неозірний!

Цар могутній, що плюндрує супротивців стан невірний!

Цей привіт тобі гавкоче побратим твій, брат покірний.

За всі злидні пережиті я одержав нагороду:

Все задумане кінчилось на добро мені й догоду,-

Я прознав про сонцерівну; розповівши цю пригоду,

Втішу лева, що у пеклі палить власну душу й вроду.

Сонце трапило до каджів, до каджетського полону,-

Дощ кристальний ллють нарциси по трояндовому лону.

Йти туди - це гра, хоч треба подолати перепону:

Каджі десь пішли, та військо стане там на оборону.

Серцем радим я втішаюсь, сльози висохли поволі:

Там, де ти і брат твій вкупі,- всі завади марні й кволі,

Бо, аби ви захотіли, все піддасться вашій волі;

Проти вас не те що люди, навіть скелі никнуть долі.

Ну, пробач,- тебе не можу бачить я, бо йду в дорогу,

Щоб, не гаючись, звільнити зірку, бранку ту небогу.

Вдвох повернемось ми хутко, тож радій, облиш тривогу!

Що іще додати? Брату братню ти подав помогу.

Тут рабів твоїх не зміг я вшанувать за їх діла,-

Потішайся ти, бо служба добра нам од них була.

Тим, хто довго жив з тобою, всяка слава замала:

«Образ зроджує свій образ» - давня мудрість так рекла».

Він, фіалкововолосий, лист згорнувши у сувій,

Передав рабам Фрідона цей привіт і заклик свій,

Наказав їм розказати, ще яких зазнав подій;

За дверима із коралів грав перлин прозорих рій.

Автанділ шукав баркаса до потрібних місць пливти,

Корабля знайшов, і сонце в путь пустилось до мети,-

Жаль було Фатьму лишати на страждання самоти;

З ним прощавшись, ключ кривавий став з очей у всіх текти.

І Фатьма, й Усен, і слуги сльози зливою точили,

Всі казали: «Сонце! Сяйвом ти палило нас щосили,-

Нащо тьмою знов поймаєш, ідучи за небосхили?

Руки ж це твої розрили передчасні нам могили!»

• Предыдущая
• 71/91
• Следующая