Витязь у тигровій шкурі - Руставели Шота - Страница 13
- Предыдущая
- 13/91
- Следующая
Таріел сказав: «Я в тебе дружнє й вірне серце бачу,
Але як тебе відзначу за любов твою гарячу?
Є закон: хто став міджнуром, цінить той міджнура вдачу.
Якщо ти кохану кинеш, чим тобі за це віддячу?
Вірний службі господині, ти пішов мене шукать,-
От знайшов - бог милосердий до появлених завзять.
Як я зможу розказати, чом по світу став блукать?
Адже серце лиш від згадки спалахне, мов жар багать».
Таріел в розпуці змовкнув, блиск його лиця загас,
До Асмат тоді промовив: «Коло мене ти весь час
І хіба моїх не знаєш невигойних ран та враз?
Знову цей плачущий витязь повергає серце в сказ.
Те шукать, чого Всевишній не створив ще,- марний труд!
У вогні рождене серце через це палає тут. Путь скінчилась.
Я - в тенетах і не видеруся з пут. Що я маю замість втіхи?
Ветху бурку й сіна жмут!
Бог, в єдинім сонці явлен, гнівний в карі, щедрий в дарі,
Дав дві милості сьогодні, на благання зглянувсь ярі:
Через мене щастя створить він закоханій цій парі,
А мені дасть спопеліти у роздмуханім пожарі!
Як свої чуття комусь ти віддаєш, мов брату й другу,
То повинен ради нього йти на смерть і на наругу.
Бог одну людину губить, та зате рятує другу.
Хай хоч що зі мною буде - про свою повім я тугу.
Ти, Асмат, іди до мене, принеси води з собою:
Може, вмлію, то на груди бризни чистою водою;
Може, трупом упаду я,- плач невтішно наді мною,
Відпочину, як в колисці, під землею сировою!»
Сів на землю, розстебнувшись, оголивши груди й плечі.
Був, як сонце в темних хмарах; очі згасли молодечі,
Зуби зціпив, рота стиснув і не міг почати речі;
Раптом скрикнув він, і сльози полились в нестримній течі.
Голосив: «Моя кохана! Через тебе загибаю!
О моє життя, надіє, ясна втіхо, мій розмаю!
Хто зрубав тебе, не знаю, деревино пишна раю!
Чом в огні не спопеліло серце, спалене до краю?!»
- Предыдущая
- 13/91
- Следующая