ГулІвер І Друг-ВІконтесу - Рыбаченко Олег Павлович - Страница 7

  Ось це справді смішно. Ти все більше сприймаєш себе хлопчиком.

  Адже були дуже добрі часи. Ось як Гулівер був у королівстві чаклунів, які могли навіть викликати душі мертвих. Тоді навіть помирати стало нестрашно - отже, інші душі є, і життя й після смерті триває.

  Ось наскільки так здорово.

  Хлопчик продовжував шльопати босими ніжками по доріжці і заспівав, скелячи дитячі зубки;

  Добридень Мамо! Вже вкотре намагаюся написати тобі. Ось і зараз ти переді мною і начебто всі проблеми йдуть.

  По небу пливе місяць, на вулиці тиша,

  А в хаті не спить тільки мама.

  І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,

  Повір, що ніхто інший, лише мама.

  І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,

  Повір, що ніхто інший, лише мама.

  І якщо коли-небудь нас полюбить хто-небудь,

  То сльози втре, зрозуміє - тільки мама.

  І якщо колись вирушимо в далеку дорогу,

  То на нас чекатиме одна тільки мама.

  І якщо колись вирушимо в далеку дорогу,

  То на нас чекатиме одна тільки мама.

  Як ми маємо справи? Та якось усі розбрелися. Анька померла, а Стюарди розлучилися. Та якось все в метушні справ. Мама! Ти чому мовчиш?

  По небу пливе місяць, на вулиці тиша,

  А в хаті не спить тільки мама.

  І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,

  Повір, що ніхто інший, лише мама.

  Ось і цього разу нічого не вийшло у мене з листом. Мамо, але я обов'язково напишу, обов'язково. Прости мене.

  І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,

  Повір, що ніхто інший, лише мама.

  І вночі тихенько двері відчинить вона тобі,

  Повір, що ніхто інший, лише мама.

  Дівчинка хихикнула і відзначила:

  - Такі вже справи... Ти про маму подумав. А ми не маємо ні мами, ні тата?

  Гулівер здивувався:

  - Ого! А це як? Як ви з'являєтеся на світ?

  Віконтеса з усмішкою відповіла:

  - У людей дітей приносить лелека. А у нас казковий дракон. Тільки у людей казка про лелеку лише вигадка для маленьких дітей, а у нас справжній дракон. Оскільки ми також смертні, і нам треба час від часу поповнювати своє населення.

  Хлопчик-капітан помітив:

  - Тисяча років життя - це так мало! Особливо якщо ти завжди повний сил і енергії!

  Дівчинка згідно кивнула:

  - Хай пролетить миттєво! Не встигнеш і озирнутися! Хоча з іншого боку, швидше за все вас продадуть у каменоломні, а там час іде дуже повільно!

  Гулівер узяв і заспівав:

  - Про те, що праця мука,

  Взимку та навесні...

  Лише виняток -

  Коли ти із Сатаною!

  Віконтеса спохмурніла:

  - Ти ж такий завзятий християнин. А тепер уже і про Сатана згадав! Де твоя віра!

  Гулівер відповів:

  - Я звичайно в Бога вірю,

  І люблю Христа всім серцем.

  Отримали ми втрату,

  Але зате має дверцята!

  Дівчинка сердито тупнула босою, маленькою ніжкою і пискнула:

  - Давай заспівай чогось філософ!

  Гулівер знову взяв і заспівав;

  Чуєте громові гуркіт,

  Дике виття прокляття, плач і стогін,

  Це настає час розплати -

  Бій Армагеддон, бій Армагеддон!

  Віконтеса сердито тупнула, своєю маленькою, босою ніжкою і проревела:

  - Мені що такі пісні не подобаються!

  Хлопчик-капітан єхидно посміхнувся:

  - Як не подобаються? Тоді сама і співай, якщо тебе моя музика не в кістку!