Мiй прадiдусь i я, або ж Великий хлопчак i малий хлопчак (на украинском языке) - Крюс Джеймс - Страница 24

• Предыдущая
• 24/40
• Следующая

-- А знаєш що? --- сказав прадiдусь. -- Ходiм у долiшнє селище, будемо розказувати оповiдки на горищi в твоєї долiшньої бабусi. Там спокiйнiше!

-- Але ж долiшня бабуся не любить вiршування!

-- А нащо казати їй, що ми хочемо вiршувати? Ходiмо!

Ми обмотали шиї шарфами, надiли свої синi шапки й потупали проти вiтру вниз, у долiшнє селище. Про всяк випадок ми взяли з собою два теслярськi олiвцi. Долiшня бабуся, як завжди, сидiла в Пташинiй кiмнатi над кросенцями й дуже здивувалася раннiм гостям.

-- Чому завдячую таку честь, панове? -- спитала вона.

-- Ми втекли вiд вiтру, Анно, -- сказав прадiдусь. -- Сьогоднi дме, як скажений. Що це за прегарний взiрець ти гаптуєш?

-- Квiти, Хлопчак! -- вiдповiла вона.

(Мого прадiдуся теж, як i мене, прозивають Хлопчаком. Тiльки вiн Великий Хлопчак, а я -- Малий Хлопчак, або Хлопчачок.)

-- I ти сама їх придумала, Анно?

-- Аякже! Я вишиваю тiльки за власними взiрцями.

-- Так це ж пре-чу-дово, Анно! Ти справжня художниця!

-- Ет, є про що говорити, -- вiдказала долiшня бабуся задоволено. -- Зробити вам лимонної шипучки?

Я, звичайно, хотiв уже сказати "так", але прадiдусь усмiхнувся, нишком моргнув менi й заявив, що ми тiльки-но пили за снiданком какао.

Потiм вiн знову заговорив про пре-чу-довi гаптованi квiти.

-- Коли ти сидиш отак у своїй Пташинiй кiмнатi й вишиваєш, -сказав вiн, -- я щоразу згадую Геную, Анно! Там я бачив у однiй п'єсi славнозвiсну артистку, i в тiй п'єсi також була кiмната з опудалами пташок. Достоту як оце в тебе!

-- Ну, ти ж i лестун, Хлопчак! -- сказала долiшня бабуся.

Прадiдусь приклав руку до серця й мовив:

-- Анно, я присягаюся, що не жартую. У тебе що не глянь, усе люксове. Правда ж, Хлопчачок?

-- Атож, -- пiдтвердив я, -- у вас усе люксове, бабусю. А якi гарнi книжки! От наприклад, "Альбом з iсторiї Нiмеччини".

-- А що це за альбом? -- удавано зацiкавився прадiдусь.

-- Вiн зроблений зi справжнiх сигаретних рекламок, -- пояснила долiшня бабуся. -- Якоб сам їх понаклеював.

-- Та невже, Анно! Я мушу подивитись!

-- Тодi збiгай принеси, -- сказала менi долiшня бабуся.

-- Та нащо, Анно! -- вигукнув прадiдусь. -- Такi старовиннi речi треба розглядати на горищi. Саме це в твоєму домi здається менi пре-чу-довим! У Пташинiй кiмнатi гаптують квiти, а на горищi розглядають старовиннi речi. Оце я називаю "люкс"! Ходiмо, Хлопчак, веди мене нагору!

Долiшня бабуся бiльше не посмiла перечити, а тiльки з найприязнiшим обличчям назвала нас "шибениками" й вiдпустила.

Перед дверима до горища простягся й спав сенбернар Уракс. Дуже дивно, але вiн не почув, як ми ввiйшли. Та це, мабуть, тому, що тут, нагорi, дуже гучно свистiв вiтер, стукотiли вiконницi й деренчала черешня. Уракс довго позiхав та потягався, поки нарештi пропустив нас у дверi. А потiм почав стрибати на нас, лизати нам обличчя й руки i взагалi нiзащо не хотiв вiдчепитись. Тодi ми взяли його з собою на горище, наказали "ляж" i самi сiли пiд круглим вiконцем на старому матрацi. "Альбом з iсторiї Нiмеччини" ми поклали на дошки з розiбраного лiжка.

-- Все вийшло якнайкраще, прадiдусю! -- сказав я.

-- Так, Хлопчак, коли хочеш чогось домогтись вiд жiнки, треба їй лестити. Але я скажу щиро: в твоєї долiшньої бабусi справдi є смак. Оця комiрчина на горищi схожа на цiлий роман. Чого лишень тут не висить, не стоїть i не лежить! Навiть мармурова голова англiйської королеви Вiкторiї!

-- Влiтку вона завжди стоїть серед квiтiв! її взяли з англiйського судна, викинутого на берег. Портрет турецького султана, що висить у вiтальнi, теж звiдти.

-- Добре, що ти згадав про султана, Хлопчак, менi це нагадало про ту оповiдку, що я хотiв розказати тобi сьогоднi.

Прадiдусь уже випнув нижню губу й примружив очi, аж раптом Уракс, сенбернар, що лежав у нього бiля нiг, занепокоївся й повiльно звiвся на всi чотири.

-- Тихо, Ураксе! Ляж! -- наказав я. -- В прадiдуся з'явилась думка!

Але це не справило на собаку нiякого враження. Уракс щосили завиляв хвостом, уривчасто гавкнув i почав дряпати лапою дверi. В ту ж мить ми почули на сходах голоси.

-- Це долiшня бабуся! -- гукнув я, швиденько вхопив "Альбом iз iсторiї Нiмеччини", що лежав на дошках розiбраного лiжка, i поклав собi на колiна.

В ту хвилину ввiйшла долiшня бабуся зi срiбною тацею в руках, на якiй стояли двi склянки з шипучкою й тарiлка з накраяним медовим кексом.

Прадiдусь, крекчучи, пiдвiвся й сказав:

-- Який чарiвний другий снiданок, Анно! Постав тацю на санчата! Дозволь тебе запросити сiсти на оцю пре-чу-дову матроську скриню й хвилинку побути в нашому товариствi. Встань, Хлопчак, так годиться, коли до салону входять дами!

Я слухняно пiдхопився.

-- Нi, нi! -- гукнула долiшня бабуся. -- Сидiть, сидiть! У мене є робота в кухнi. Якоб принiс трiски. Цiлих пiввiдра. Може, й ви з нами їстимете? Я трохи зварю, а трохи засмажу. Решту можна замаринувати!

Долiшня бабуся обережно поставила тацю на санчата, а прадiдусь уклонився й сказав:

-- Щиро дякую, шляхетна панi, ми приймаємо ваше запрошення на обiд!

-- Ох ти ж i жартун! -- захихотiла долiшня бабуся, поправляючи мереживний комiрець. Потiм зробила реверанс i вийшла; Уракс, який, певно ж, не цiкавився оповiдками, вийшов за нею.

-- А що скаже горiшня бабуся, як ми не прийдемо їсти? -- нагадав я прадiдусевi.

-- В неї доволi клопоту з моряками! Вона й не помiтить, що нас нема. А тепер їж i пий, бо у мене в головi нова оповiдка! Напрочуд цiкава, щоб ти знав!

Ми попоїли кексу, випили шипучки й поговорили ще про те, як слiд писати добру оповiдку.

-- В оповiдцi найважливiше -- початок! -- сказав прадiдусь. -- I це має довести тобi моя нова оповiдка. Ти вже наївся?

-- Та ще скибочку з'їв би!

-- Господи! Це ж страхiття, а не апетит! Їж скiльки хочеш! Але оповiдку я почну, тiльки як наїсися. Я не люблю розповiдати тому, хто жує!

Я хутенько запхав у рот весь кекс i проковтнув по змозi швидше. Прадiдусь нажахано вiдвернувся й нiчого не сказав. Аж коли я сказав йому, що вже ситий, вiн знову обернувся i застогнав:

-- Я завжди гадав, що людина вiдрiзняється вiд вовка добрими манерами. Але на твоєму прикладi бачу, що помилився.

-- Я ж так запихався тiльки тому, що хотiв швидше почути оповiдку! Ви ж так гарно розповiдаєте!

-- Ох, Хлопчак, ти вже й лестити вiд мене навчився! Який поганий приклад я тобi подаю! Але сiдай уже. Бо оповiдка рветься менi з язика.

• Предыдущая
• 24/40
• Следующая