Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович - Страница 32

Зупинивши диск, Пінч повернув його, поставивши ребром до грудей, і знову надав диску обертового руху. Цього разу сфера почала обертатися, навколо них згори вниз. Тепер Сонце ховалося в них над головою і сходило під ногами.

— Це значно краще Ісуса Навіна, який зупинив Сонце! — сказав Пінч. — Тепер космос у наших руках. Ми можемо робити з ним що захочемо, так само як і з часом. Ми можемо продовжувати наші “доби”, наш рік або вкорочувати їх за своїм бажанням.

— Так, це все цікаво, — мовив Блоттон, — але не більш як ілюзія, обман наших почуттів. Не може ж справді Всесвіт обертатися навколо нас! Адже справжній, істинний рух відбувається з нами, а не з ним!

— Питання не таке просте, як воно вам здається, — заперечив Фінгер. — Не забувайте, що всякий рух відносний. Тіло може рухатися тільки відносно іншого тіла. Того, що ви називаєте справжнім рухом тіла, взятим “самим по собі”, в природі взагалі не існує. І ми з таким же правом можемо сказати, що небесна сфера обертається навколо нас, а ми стоїмо нерухомо, як і навпаки.

— Гаразд, припустімо такий випадок. Ви обертаєте свій диск праворуч, я — ліворуч. Містер Пінч — зверху вниз, фрейлейн Амелі — знизу вгору. Очевидно, для кожного з нас сфера обертатиметься по-різному. Адже не може вона в той самий час мати кілька і до того ж протилежних один одному рухів. Відносно кожного з нас вона матиме тільки один рух. Інший не побачить його, для іншого він і не існуватиме.

— Признаюсь, це перевищує моє розуміння! — зауважив Блоттон.

— Тільки тому, що ви не звикли інакше, мислити. Закон відносного руху.

— Змилуйтеся! — втручається Пінч.

— Одначе за астрономічними розмовами по телефону ми зовсім забули про мету нашої вилазки, — сказав Блоттон. — Пора взятися до діла!

План роботи відзначався такою ж оригінальністю, як і сам телескоп. Першим завданням учасників вилазки було зібрати частини, встановити їх на певній відстані од ракети і… повернутися в ракету, залишивши дзеркало у світовому просторі не прикріпленим до ракети. В цьому не було потреби: частини дзеркала і ракета мали однакову швидкість і зберігали незмінну взаємну відстань.

Не можна сказати, щоб робота налагодилася з перших хвилин. Частини дзеркала висіли на поясах. Доводилося триматись один побіля одного, обережно брати механічними пальцями частини дзеркала і з’єднувати їх заготовленими кріпленнями. Цандер використав великий досвід хірургів, фахівців протезної справи, для виготовлення своєрідних рук до ефіролазних костюмів…

Винахідницький талант допоміг Цандерові блискуче розв’язати завдання. Він пішов далі хірургів-протезників і створив чудовий апарат, який давав можливість легко і швидко керувати рухом механічних пальців, що могли стискатися і розтискатись, відхилятися вбік і назад під такими кутами, які недоступні для живих людських пальців. Мандрівники, учасники вилазки, ще в ракеті навчилися керувати ними. Але все-таки робота з допомогою штучних пальців потребувала великої уваги. Іноді хтось робив необережний рух, натискував не ту тягу — механічний палець несподівано складався або різко повертався, і шматок дзеркала мало не “летів” у світовий простір.

Години через дві за земним часом робота наближалася до кінця. Галс скріпив уже всі частини, крім однієї, що була в Делькро. Мадлен “стояла” біля Ганса, тримаючи частину дзеркала в руках. Вона необережно приклала дзеркало до грудей і натиснула на важіль, що приводив у дію дюзи портативної реактивної ракети. Стався вибух, якого, звичайно, ніхто не чув. Ганс повернувся до Мадлен, щоб узяти дзеркало, але замість неї побачив тільки легку хмаринку диму, що вмить розтанула. Ганс, напружено розшукуючи очима Делькро, швидко повідомив по телефону супутників про те, що сталося. Треба було вживати негайних заходів і рятувати Делькро, пустивши в дію портативні ракети. Ганс швидко відчепив дріт, який з’єднував його із зорельотом і, натиснувши кнопку на грудях, ввімкнув дюзу свого ракетного приладу-ранця. Пінч і Блоттон зробили те саме. їх рвонуло в різні боки. У Пінча було таке відчуття, наче він дістав у спину сильного стусана. Він закрутився перевертом.

— Чорти б узяли того, хто поклав у ранець-ракету такий заряд! Ним можна вбити слона! — лаявся Пінч, перевертаючись в ефірі. Він відчув новий поштовх і полетів повільніше. — А це що?.. Зіткнення із світовим тілом?.. Але ж я, здається, живий… Алло! Алло, Фінгере!.. Алло, Блоттоне!.. — Ніхто не відповідач. — Ага, ось у чому справа! Порвався телефонний провід. Але треба, нарешті, припинити це перекидання через голову…

Зробити це було нелегко. Продовжуючи стрімголов летіти і перекидатися в повітрі, Пінч побачив збоку Фінгера, який теж перекидався через головуй і трохи праворуч — Блоттона. Нарешті, йому вдалося припинити обертальний рух упоперек свого тіла. Тепер він летів стоячи.

Мадлен ніде не було видно. Вона встигла відлетіти дуже далеко. Блоттон і Фінгер, пустивши в дію диски, також перестали перекидатися.

“Ми полетимо значно швидше за Делькро і, звичайно, доженемо її, якщо тільки знайдемо. Але хіба легко розшукати порошину в неосяжному просторі?.. А що робить Амелі?..”

— Обережно повернувшись з допомогою диска назад, Пінч побачив ледве помітну цяточку. Вона немовби поволі наближалася до ракети.

“Амелі зробила найкраще з того, що можна було зробити, — подумав Пінч. — Вона розсудливо пробирається по дроту до “Ковчега”.

Але в ту ж мить Пінч побачив, як біля чорної цяточки блиснула вогняна смуга і цяточка швидко помчала вбік. “Цього ще бракувало. Тепер доведеться шукати двох!..”

Але кого з двох? Пінч не роздумував. Амелі подобалась йому. Крім того, рятувати Делькро вже полетіли двоє, а відліт Амелі помітив тільки він. І Пінч почав натискувати кнопку, запускаючи бокові дюзи, щоб змінити напрям руху.

На жаль, у нього не було досвіду користування цим апаратом, він ще не міг керувати своїм польотом. Пінча кидало в усі боки, мов піротехнічну вертушку. Зиґзаґами борознив він небесний простір, анітрохи не наближаючись до цілі.

“Так, мабуть, і сам не доберуся до ракети! — думав він. — Весела штука — вмерти між зорями. Пальне закінчиться, і я стану шматком криги. Але ще раніше скінчиться або замерзне в балоні кисень, і я вмру від задухи… Бр… краще не думати про такі речі… Але де ж Амелі? Вона, здається, перестала стріляти. Вогника не видно. Тепер її ще важче знайти…”

Вогник знову блимнув і згас.

В ту ж мить яскраве світло засліпило Пінча. Пінч не був боягузом, але йому здалося, що звідкись з надсвітового простору несподівано виринуло Сонце і рушило на нього.

“Якась комета. А чому б і ні?..” Він похолов від жаху, чекаючи неминучого кінця. Але в наступну мить світло погасло: це змінився напрям променя зорельота. Там стежили за ними і поспішили на допомогу.

Несподівано праворуч, засліпивши яскравим світлом, промчав вогненний вихор, лишивши хвіст диму чи пари.

Це була “рятівна шлюпка”, сконструйована Цандером саме для таких випадків. Він передбачив усе і про все подбав. “Шлюпка” була кругла, як куля. Форма не має значення в безповітряному просторі, але куля зручніша для польоту; численні дюзи на її поверхні давали можливість спрямувати “шлюпку” в будь-який бік. Вона мала значні запаси пального і кисню. “Шлюпка” була двомісна, причому сидіння були зроблені одне “вгорі”, а друге — “внизу”. Це давало можливість спостерігати всю сферу. В “шлюпку” сідали в ефіролазних костюмах.

Цандер і Вінклеір летіли рятувати Мадлен. Сильний прожектор допомагав розшукати загублене в світовому просторі тіло. І Цандерові пощастило зробити це. Він знайшов утікачку осторонь напряму польоту “Ковчега”.

Услід за Мадлен Цандер і Вінклер “виловили” інших ефіролазів і, прив’язавши їх до “шлюпки”, приставили на ракету.

Коли всі повернулися на зореліт, де їх нетерпляче ждали, і зняли костюми, Мадлен зчинила справжню істерику. Отямившись, вона весь час повторювала, перериваючи мову риданням і схлипуванням:

— Додому! На Землю! В Париж! В Париж!.. Я не хочу більше лишатися тут! В Париж!..