Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович - Страница 17

— Чи не скажете ви мені, що таке біполярне рівняння гіперболи?

Фінгер вивчав математику і так-сяк відповів. Цандер кивнув головою і задав нове питання, яке поставило Ганса в безвихідь. Потім посипались питання з хімії, астрономії, біології. Це був справжній екзамен. Ганс зніяковів — цього він чекав щонайменше і тому, як йому здавалося, не завжди відповідав правильно і розумно навіть на добре відомі питання. Невже він провалиться на цьому екзамені? Та Цандер був, очевидно, задоволений. Він кивнув головою на знак того, що іспит закінчено, і сказав:

— Ви знаєте більше, ніж я сподівався. Але знати вам треба набагато більше, коли хочете стати моїм помічником, як Вінклер.

Чи хоче він стати! Ганс ладен був працювати день І ніч, щоб здобути потрібні знання.

— Ви звикли працювати самостійно? — почулося нове запитання. — Вінклер допомагатиме вам, але він не зможе приділити цьому багато часу. — І, звертаючись до Вінклера, Цандер додав: — Думаю, нашому Гансові Фінгеру буде корисно пожити місяць-два у скляній кулі. Спостереження не заберуть у нього багато часу, і там він зможе підвищити свої математичні знання. Без математики в нашій справі не можна ступити й кроку.

Цандер поговорив ще кілька хвилин з Вінклером про справи і підвівся. Аудієнція була закінчена.

— Ну, що? Не чекав такої парні? — спитав Вінклер, коли вони вийшли з будинку. — Доведеться тобі посидіти в одиночному ув’язненні.

Місяць-другий в одиночному ув’язненні! Така перспектива зовсім не подобалася Гансові. йому хотілося скоріше ознайомитися з містом, з його дивними лабораторіями, незвичайними спорудами. Адже він ще не все подивився.

— Ще подивишся, — втішав його Вінклер. — Сьогодні ти проведеш день “на волі”, завтра, так тому й бути, зранку обійдеш, оглянеш те, чого ще не бачив: лабораторію, де випробовують дію всяких вибухових речовин, другу лабораторію, в якій випробовуються способи охолодження робочої частини ракети — стінок, сопел і дюз. На завтра цього досить.

— А що ж я робитиму в своєму ув’язненні?

— О, твоє життя буде дуже своєрідне. Ти на собі випробуєш і перевіриш, чи може людина жити в умовах штучно створеного кругообігу речовин. Як тільки ти ввійдеш у кулю і тобі дадуть потрібні роз’яснення, герметичні двері зачиняться за тобою. Але там є телефон, І ми підтримуватимемо з тобою зв’язок. Ти візьмеш з собою потрібні книги, підручники, зошити.

— Але чим же я там харчуватимусь?

— Мабуть, тобі доведеться трохи посидіти на вегетаріанських харчах. Ти харчуватимешся тими рослинами і плодами, які ростуть в оранжереї кулі. До твоїх послуг буде електрична плита, чайник.

— А вода?

— Завтра ти на все дістанеш відповідь. Усі виділення твого організму перероблятимуться. Виділення кишечника підуть на добриво; виділення сечового міхура, пройшовши через ґрунт, рослини, гази, холодильники, фільтри, перетворяться в найчистішу воду. Воду дадуть і охолоджені гази дихання, які виділятимете ти, рослини і твої товариші по ув’язненню — тварини. Ти доглядатимеш їх — годуватимеш, поїтимеш. Кисень дадуть рослини, вони ж поглинатимуть вуглекислоту, яку видихатимеш ти і тварини. Словом, якщо розрахунки правильні, ти матимеш у кулі все потрібне. Я буду навідуватись до тебе. Якщо ти погано себе почуватимеш, ми припинимо дослід. Заведи собі записну книжку або зошит, в яких нотуй найголовніші формули, відомості з теорії реактивних польотів, довідкові дані, розрахунки:

— Це — порада Цандера. Такий зошит дуже допоможе тобі.

Ганс кивнув головою і спитав:

— До речі, скажи, чий портрет висить у кабінеті Цандера? Його батька?

Вінклер засміявся.

— Так, до певної міри батька. Це і є знаменитий вчений, самоук Ціолковський, патріарх зореплавання. Не “батько”, а точніше “дідусь” численних його послідовників: Роберта Еснопельтрі, Роберта Годдарда, Германа Оберта, Вальтера Гоманна, Пірке, Дебуса і нашого Лео Цандера. Я вже розповідав тобі про цю чудову людину. Скромний провінційний вчитель, він зумів піднятися на “космічну” висоту теоретичної думки. Цей Колумб зоряних світів теоретично накреслив в основному весь майбутній шлях створення міжпланетних сполучень, проклав людям дорогу в небо. Ще в 1903 році він опублікував працю, в якій виклав усі теоретичні розрахунки космічних польотів; але російський царський уряд нічим йому не допоміг.

— То це його праці стоять на полиці під портретом?

— Так. Цандер не розстається з ними.

Цей день закінчився ефектним видовищем: з гірського майданчика, повернутого до океану, о дванадцятій годині ночі було пущено першу пробну ракету без людей, з автоматичними самозаписувальними приладами. Вона сягала два метри у висоту і була укріплена майже прямовисно, з невеликим нахилом до океану.

Під час досліду були присутні Цандер, Вінклер, Ганс, Блоттон і кілька інженерів, що працювали з Цандером. На око відхилення ракети од вертикалі майже не було помітне, і Блоттон сказав:

— А що коли вона впаде нам на голову?

Цандер, усміхаючись, відповів:

— Багато років тому, в сімнадцятому столітті, монах Мерсен і військовий Пті зробили такий дослід: вони поставили гармату вертикально, як їм здавалось, і вистрілили, спостерігаючи, чи повернеться ядро на землю. Монах і військовий кілька разів повторювали цей небезпечний дослід. Але оскільки в них не вистачало майстерності примусити ядро впасти їм прямо на голову, то дослідники зробили висновок, що воно повисло в повітрі, де й пробуде, без сумніву, дуже довго. Не тільки в той час, але й тепер рідко можна знайти гармату, бездоганно калібровану для такого досліду, і важко встановити її абсолютно вертикально. Ну, а тепер відійдіть, пускаю ракету.

Всі відійшли і замовкли, чекаючи. На темному небі мерехтіли зорі. Молодий місяць сяяв майже над головою, і здавалося, що ракета вирушає в місячну подорож. Пролунав вибух. Луна грому, відбита скелями, струснула повітря. Вогненна смуга прорізала простір. На мить гірський майданчик ніби зв’язався з небом золотистим мостом. Потім комета, створена людьми, підібрала свій хвіст, перетворилась в зірочку і погасла у висоті. Цандер дивився на циферблат хронометра і, відлічуючи секунди, пояснював:

— Верхня межа тропосфери… Вийшла за межі стратосфери… Зворотний політ.

На ранок ціла флотилія моторних суден вирушила на розшуки ракети, що впала в океан. Гано, хоч як йому цього хотілось, не міг взяти участі в розшуках. Оглянувши з Вінклером кілька лабораторій і не встигнувши ознайомитись з усіма “цехами” грандіозного “зорельотного заводу”, Фінгер узяв відкладені для нього Вінклером книги, загальний зошит, автоматичне перо і попрямував у свою скляну тюрму, в якій мав просидіти не один день.

— Все це жахливо! — сказала леді Хінтон. Приклала кінчики пальців до скронь. — Еллен, дай мені одеколон!

— Чи не хочете потерти скроні ментоловим олівцем, леді? — спитав лікар Текер.

— Не допомагає! — роздратовано відповіла леді Хінтон. — Ця бовтанка уб’є мене. Чому пароплав стоїть на місці? Коли він рухається, хитає менше.

— Ми повинні заощаджувати пальне, леді! — сонно обізвався з свого крісла Стормер. — Мертва хвиля. За сто миль від нас пройшов циклон. Барон — той зовсім зліг. Слова не може сказати, тільки мугиче.

— Я не можу… мені погано!.. — промовила Еллен здавленим голосом. Обличчя її позеленіло. Вона пригасла хустинку до рота і, судорожно посмикуючи плечима, поспішно вийшла.

— Ах! — зітхнула леді Хінтон. — Важко бути вигнанцем у наші роки! Без дому, притулку і надій…

— А я вважаю за краще бути вигнанцем, ніж гниючим трупом. Так! — заперечив Стормер, обсмоктуючи гранат. — Коли б не моя передбачливість, ми, певне, уже були б здобиччю могильних хробаків.

— Жодна волосинка не впаде з голови без волі божої! — повчально зауважив єпископ Йов Уеллер.

— Чому ж ви, ваше преосвященство, не залишились у Лондоні, довіривши волі божій свою чуприну?

Леді Хінтон пересмикнуло від таких “блюзнірських” слів.