Шухлядні краєвиди - Андієвська Емма - Страница 1
- 1/5
- Следующая
Изменить размер шрифта:
1
Емма Андієвська
Шухлядні краєвиди
Сонети
Могутнє – духа – пророста – зерно
Із циклу «Відозви»
Обрушуються – й обрис інший – барви.
Ротата – дійсність – вівців – до обори.
Незнані – риси – проступають – в збірнім,
Готуючися – до звитяг – і збурень.
Й найпроминальніше – могоричі.
Із неба – душі – розтина – смичок.
Гадючники – в свідомості – й очу.
Красуню – смерть – за кіски – парубчак.
Й де щойно – зазімки,[1] – буя – весна,
Пунктииром – й геть – левині – брами сну.
І те, що – в оберемки – легковажно,
Гуляє – неподолане – без віжок. —
Бо й там, де – ані – нив, ані – стерні,
Могутнє – духа – пророста – зерно.
Бо – кожний – поле бою – і наварх[2]
Не в той бік – погляд, і на айсберґ – лиска.
Й сполучна – ланка узвичаєнь – луска. —
Ляска – батіг. – Запобігають – ласки.
Ще світ – молюск, заки – колос – Родоський.
Відтинки – тлуму, що – сади – й колюччя.
Та – намір, – й лячне – миттю – на нелячне.
Не встиг і – пальця, – й дійсність – вся – на клоччя.
І лише – ріг, який – хортів – десь – кличе.
Рівнина, що – й на гори, – до останку.
Та – більш, ніж – всесвіт, – вахлярем – з-під тиньку
Найневимовніше, – вже – й око – мружить,
Щоб – не чекав – ніхто – на роздоріжжі,
Коли – на нього – з нетрів – хижий – звір. —
Бо – кожний – поле бою – і наварх.
Й знов – дух – на барикади – і траву
Із циклу «Відозви»
Навккілля – кольорова – желятина
Півдотиків, півшерехів, півтонів.
Могутні хвилі: павзи – і хитання —
На півдорозі – у несусвітенне,
Деперепони – сталому, – чаклун,
Що, – присмоктки – невтільного – й зі скла
Й на жужелицю, щоб – циклон
Заговорив – тією мовою, що – й клен,
І, стиснувши – загубник[3] – акваланга,
За рибкою – у доозонний – лінкос,[4]
Заки – буття – ковтне всесвітня – мульча,[5] —
З заглибини – височуючи – мовчки —
Все, що – енерґію – подальших існувань,
Й, ще – в сповиточку, – паростки – нові. —
Й знов дух – на барикади – і траву! —
Та вже – вороний – і вершник – із краплини – вирина
Із циклу «Відозви»
Дошки – рожеві – від звуковідтворень, —
Від – прощавань, від’їздів – і повернень. —
Як – густо – крила, де – птахи – у вирій
Крізь смужку – спогадів, що – ледь – від вару.[6]
Час – нескінченностей. – І час – обмежень.
Межу – рухому – галактичні – мажі.
Хоч – голі – й босі, – щит, – єдиний, – мужність,
Куляста блискавка, що – сили – множить.
На кожнім – кроці – вири – й роздоріжжя, —
Шлях – до – щораз – стрімкіших – перероджень. —
і Бациля духа – напрям – і собори —
Повз вовкулаків – всіх віків – й забарвлень,
Де – каліч – волю. – Та вже – вороний
І вершник – із краплини – вирина.
Щоб – мисочку – й для часу косарів
Із циклу «Ненормовані відтинки»
Нa брамі дійсности – стовп – біоробот:
Цим – лусту – хліба, тим, які – маршрути,
Весілля – верх і низ – ефемериди. —
Кожний – собі, – мірою – змоги, – раду,
Заки усіх – небес – двигтюща – лійка,
Хоч навкруги – ще – регіт, охи, – зойки. —
Тлін – у руці – колоду карт – й махлює. —
Хлопчина – до колонки – чортопхайку.[7]
На площах – гучномовці – й велелюдно.
Та – течії – хто – в світло, – непідвладні.
Маля – на коника – при мамі – вйока.
Вирує, згортуючись, – гомін-накип. —
Й на розі – варить – бабця – риж-сирець,[8]
Щоб – мисочку – й для Часу Косарів.
Ледь – мінідощик
Із циклу «Відозви»
Ледь – мінідощик, – й зацвіли – мімози —
На втіху – і статечним, і замурзам.
Дійсности – вузол – пробує – й омизник.[9] —
Природа – ширше – зір, серця – і м’язи.
Пошкандибало – неутульне – вбік —
Під – мильні – бульбашки, які – байбак.
Очищень – лазні – знов – цілу – добу:
Той – випростався, інший – у клубок.
Й крізь – омахи – в ущільнення – рябе, —
Русалки – і в калюжах – арибал.[10] —
З-під – плівок – й пелюшок – назовні – оклик —
Доріжку, до якої – ще – не звикли:
Ще – палить – ноги – світлом – в світло – йти,
І поруч – доґи, що їм – ґном: «Ату!» —
Та дух – єдиний – воля – і мета.
Вуста – до вуст, – дух – крізь буття – іде
Артерію, – пів неба, – затискач.[11]
Пом'якшав – слід, що – атмосферний – корч.
Лон долоні – ніжно – громіздке. —
Й все більші – ноги – й пальці – сонця кущ.
Й де під ребро – ножа – засалабонив[12] —
Навкіллю – вир, – сліпучішають – бані,
Що – просто – з ґрунту – повівом – в обійми —
Найневимовнішому, яке – буйність —
На цуценя, що – хвостиком – меляє[13]
Від чого – світу озія – маліє.
І дійсність – знову – нескінченний ранок,
Який – нові усесвіти – із ринви. —
Аж – голову – на лікоть, – снів вапняк —
Бар’єри, – нездоланні, – розіпхнув —
Й, не кліпнувши, суцільним – оком – вдих:
Пусти до вуст, – дух – крізь буття – іде.
1
- 1/5
- Следующая
Перейти на страницу:
