Паразити свідомості - Вілсон Колін - Страница 62

• Предыдущая
• 62/68
• Следующая

Утому як рукою зняло. Всіх охопила безмежна радість повернення на Землю. Інтуїтивно ми знали, що припинити війну зможемо без особливих труднощів. Зовсім інша справа — чи вдасться нам подолати паразитів.

Наша практика в космосі дуже прислужилася нам. Ми легко замкнули свої свідомості паралельно, впираючись у Землю. Цього разу Райхові, Флейшману й мені вже не треба було виконувати роль контролерів. Найгірше, що могло статися,— це те, що ми могли ненароком розхитати й завалити Білий дім.

Невимовна радість спалахнула серед усього нашого гурту, коли ми об'єднали свої свідомості. Відчуття такої могутньої сили я ще не знав. Мене ніби осяяло, і я нараз усвідомив значення слів: ми всі — "руки й ноги один одного", але в глибшому, реальнішому їхньому змісті. Я побачив людство, злютоване постійним телепатичним зв'язком, спроможне об'єднати свою психічну снагу. Людина як "людська" істота перестане існувати: перспективи її сили й могутності безмежні.

Наші вольові зусилля зімкнулися неначе в промені потужного прожектора й уп'ялися в Місяць. На цьому етапі ми не збільшували силу шляхом вібрації. Контакт з Місяцем викликав у нас подив. Ми ніби опинилися серед найгаласливішої в світі юрби. Тривожні вібрації надходили з Місяця безпосередньо по силовому кабелю, який з'єднував нас. Фактично ніякого шуму чути не було; але на кілька секунд наші свідомості втратили зв'язок, коли припливна хвиля психічного збентеження заплеснула нас. Ми поновили зв'язок і знову обперлися об Землю. Промінь вольових зусиль схопив Місяць і помацав його форму так само, як ми мацаємо рукою помаранчу. Якусь мить ми, злегка тримаючи Місяць, вичікували. А тоді під Райховим і моїм керівництвом почали нагнітати чисту рухову силу. Відстань до Місяця, здавалося, не мала ніякого значення. З цього я виснував, яка велика була наша сила. Сягнути на відстань двохсот п'ятдесяти тисяч миль було однаково, що кинути камінець на кілька метрів. Протягом наступних двадцяти хвилин ми випробували цю силу. Важливо було діяти поволі, ощадливо витрачати енергію. Величезна місячна куля, масою п'ять тисяч більйонів тонн, поволі оберталася навколо Землі, ніби прив'язана до неї ниткою земного тяжіння, і не могла відірватися. В певному розумінні вона була невагома, бо всю її вагу підтримувала Земля.

А тоді поволі, дуже поволі ми почали злегка тиснути на Місяць, щоб змусити його крутитись. Спочатку нічого не вийшло. Ми збільшили силу, міцніше оперлися об Землю (деякі з нас посідали на землю, незважаючи на мокру погоду — їм було зручніше співпрацювати з рештою сидячи). І знову нічого не вийшло. Ми легенько утримували Місяць, не почуваючи ніякої втоми, і посилали силові хвилі, які нарощувалися майже самі собою. Минула чверть години, і ми зрозуміли, що досягли успіху. Місяць крутився, але дуже й дуже поволі. Ми скидалися на дітей, які розкручують гігантську карусель. Щойно початкову інерцію було переборено, ми, збільшуючи тиск, могли надати тій "каруселі" яку завгодно швидкість.

Але "карусель" крутилася не паралельно до Землі. Ми змусили її крутитися під прямим кутом до своєї власної орбіти руху навколо Землі, тобто з півночі на південь.

Довжина периферії Місяця з півночі на південь становить приблизно шість тисяч миль. Ми чинили силовий вплив на Місяць доти, доки точка прикладання сили стала рухатися зі швидкістю три тисячі миль за годину. Це забрало в нас трохи більше, ніж п'ять хвилин після того, як ми подолали інерцію маси. Таким чином. Місяць почав обертатися навколо своєї власної осі один раз за дві години — швидкість, достатня для того, щоб досягти мети, яку ми поставили.

Ми знову зайшли в Білий дім і випили гарячої кави. Тим часом до нас приєдналося п'ятнадцять провідних сенаторів, і приміщення стало переповненим. Ми попросили їх дотримуватися тиші, а самі сіли, зосередивши свої свідомості на Місяці, щоб перевірити, чи вдався нам наш задум.

Так, удався. Половина поверхні Місяця, яку, ми звичайно бачимо з Землі, одвернулася від неї у відкритий космос, а інша половина, та, якої Земля ще ніколи не бачила, обернулася до неї. Очевидно, тривожні сили, що надходили з Місяця, зменшилися вдвічі. Тисячі років ці промені психічної енергії були спрямовані на Землю. Тепер вони спрямувалися у відкритий космос. Заморожені в Місяці життєві сили давно вже не мали активного інтелекту. Вони не могли осягнути ситуацію і збагнути, що їхня домівка обертається і то таким чином, що ситуація для них дедалі ускладнюється. Протягом сторіч їхня увага була спрямована на Землю, яка обертається зліва направо зі швидкістю поверхні, трохи більшою тисячі миль за годину. Тепер їхня власна домівка оберталася під прямим кутом до Землі. Все це не могло не викликати в них сум'яття.

Минула година, і Місяць цілковито повернувся до Землі своїм другим боком. Тривожні вібрації, які раніше йшли від нього, майже припинилися.

Ми запитали кількох сенаторів, чи відчувають вони які-небудь зміни. Одні з них нічого не відчували, інші були трохи здивовані й сказали, що почувають себе спокійніше, ніж годину тому.

Настав час, коли ми могли сказати президентові те, що збиралися сказати. Наш план був простий і цілком очевидний. Президент мав оголосити, що американську космічну станцію на Місяці зруйнували чужинці-гіганти, які наводнили його, прибувши з космосу.

Президент сумнівався, що з його заяви буде яка-небудь користь. Ми запевнили його, що буде, і порадили йому трохи поспати.

Я не слухав історичного виступу президента по телебаченню, бо спав, наказавши, щоб ніхто не будив мене, і мій сон був найглибший і найдовший за у останні два тижні — час, який ми пробули в космосі. Прокинувшись о десятій годині, я довідався, що наш захід уже дав перші наслідки. Телевізійний виступ президента слухали в усьому світі. У великих містах звістка про обертання Місяця навколо своєї осі викликала справжнісіньку паніку (і я мав підстави дорікнути собі, бо мій давній приятель Джордж Гіббс, королівський астроном, зліг від серцевого нападу, побачивши це крізь телескоп Гринвіцької обсерваторії, і помер через два дні). Оголошення президента про прибуття на Місяць чужинців підтвердило найгірші побоювання загальної маси людей. Ніхто не питав, навіщо чужинці змусили Місяць обертатися. А те, що він таки обертався, було видно кожному протягом наступних двадцяти чотирьох годин. Місяць був майже вповні. Над більшою частиною Європи й Америки видимість була чудова. Щоправда, обертання не можна було помітити відразу — так само, як не видно руху хвилинної стрілки на циферблаті годинника,— але кожен, хто дивився на Місяць більше десяти хвилин, міг переконатися, що його поверхня повільно зміщувалася з півночі на південь.

• Предыдущая
• 62/68
• Следующая