Паразити свідомості - Вілсон Колін - Страница 42

• Предыдущая
• 42/68
• Следующая

Своєю заявою ми намагалися виграти час. Тоді ми ще не розуміли, що паразити могли перехитрувати нас мало не на кожному кроці.

Причина цього була проста. Уявіть собі книголюба, який щойно одержав пакунок з книгою, про яку мріяв усе своє життя. Уявіть, що він розкриває той пакунок, а в цей час його відволікає занудливий базікало, силкуючись утягти в розмову на кілька годин… Для людства паразити були найстрашнішою загрозою за всю його історію, але для нас вони були найнудніші зануди.

Людство звикло до своєї психічної й інтелектуальної обмеженості так само, як три століття тому люди були звичні до страшенних труднощів подорожування. Що б відчув Моцарт, якби після виснажливої тижневої подорожі йому сказали, що люди двадцять першого сторіччя здатні подолати ту відстань за чверть години? Ми були в становищі Моцарта, який несподівано опинився в двадцять першому сторіччі. Подорожі просторами свідомості, які спершу були такі виснажливі й болючі для нас, ми здійснювали тепер протягом кількох хвилин. Нарешті ми сповна зрозуміли слова Тейяра де Шардена про те, що людина стоїть на порозі нової фази своєї еволюції. Бо тепер ми були в тій новій фазі. Свідомість була ніби незаймана країна, ніби обітована земля. Нам лишалося тільки зайняти її… і, ясна річ, вигнати її теперішніх мешканців. Тож попри наші турботи й труднощі, настрій у ті дні був у нас пречудовий. Ми були щасливі.

Перед нами стояли два головні завдання. Перше полягало в тому, щоб знайти нових "учнів", які б допомагали нам у боротьбі проти паразитів, друге — перейти до наступальних дій. Поки що ми не могли досягти нижніх обширів свідомості, населених паразитами. А проте моя нічна битва з ними показала, що я міг закликати сили, які виходили з якогось дуже глибокого джерела. Як дістатися до того джерела, щоб перенести битву на територію ворога?

Я майже не звертав уваги на реакцію світової преси. Нічого дивного не було в тому, що здебільшого та реакція відзначалася ворожістю й скептицизмом. Віденська газета "Уорлд фрі пресе" відверто заявляла, що нас усіх п'ятьох треба негайно заарештувати і тримати під суворим наглядом, поки розслідуватимуться справи, пов'язані із самогубством наших товаришів. Лондонська газета "Дейлі експресс", навпаки, твердила, що нас треба віддати під опіку Військового департаменту ООН, водночас надавши нам повне право боротися проти паразитів усіма можливими засобами.

Усіх нас стурбувала стаття Фелікса Газарда в газеті "Берлінер тагблатт". Її автор не висміював, як ми чекали, нашої заяви і не підтримував "зізнання" Рібо. Він нібито погоджувався з тим, що над світом нависла небезпека від нового ворога — паразитів свідомості. Але якщо цей ворог здатен поневолювати свідомості окремих індивідів, казав Газард, то де гарантія того, що ми не є раби паразитів? Ми справді, провадив він, повідомили про їхнє існування, але це ще ні про що не говорить. Ми змушені були зробити це з метою самозбереження, бо після заяви Рібо нас могли звинуватити в кримінальному злочині… Тон статті був грайливий. Газард ніби натякав, що він підсміюється з цього діла. І все ж стаття нас стурбувала. Ми дійшли висновку, що Газард — ворожий агент.

Ще одна справа потребувала негайного розгляду. Досі журналістів не пускали на місце розкопок на Чорній Горі. Але ніхто не міг їм заборонити спілкуватися з робітниками й солдатами, які там працювали. Треба було виправити становище. Тому ми з Райхом запропонували групі журналістів поїхати з нами на місце розкопок того ж таки вечора і дозволили встановити там телекамери. Ми дали вказівку, щоб до нашого приїзду було вжито якнайсуворіших заходів безпеки: нікого з журналістів без нас на Каратепе не пускати.

О десятій вечора п'ятдесят журналістів уже чекали нас у двох транспортних вертольотах. Політ до Каратепе в цих громіздких машинах забрав у нас цілу годину. Коли ми приземлились, уся площа розкопок була залита світлом. Портативні телевізійні камери встановили за десять хвилин до нашого прибуття.

Наш план був простий. Ми мали супроводжувати групу журналістів униз аж до Абхотового блока, який був відкопаний згори і з боків і, користуючись нашими психокінетичними можливостями, створювати атмосферу напруження й пригніченості. Далі нам треба було вибрати найнервовіших і найвразливіших членів групи і викликати в них паніку. Тим-то ми й не сказали про ці наші психокінетичні можливості на проведеній прес-конференції. Ми знали, що вони нам знадобляться для того, щоб "загнуздати" паразитів.

Проте ми недооцінювали наших ворогів. Брати Грау, Флейшман. Райх і я летіли в одному вертольоті. Перед самим приземленням я зауважив, що журналісти в другому вертольоті співають. Це здалося нам дивним. Ми подумали, що вони, мабуть, понапивалися. Тільки-но приземлившись, ми відчули присутність паразитів і зрозуміли, в чому річ. Вони застосовували свій звичний метод, тільки навпаки. Замість висмоктувати енергію із своїх жертв, вони наповнювали їх психічною енергією. Багато з тих людей були пияки, і, як більшість журналістів, не відзначалися особливими розумовими здібностями. Тому дія психічної енергії на них ("подарунок" паразитів) була дуже подібна до дії алкоголю. Коли журналісти з нашого вертольота приєдналися до них, то відразу ж заразилися їхнім настроєм. Я чув, як телекоментатор сказав: "Ці хлопці не бояться паразитів аніскілечки. Вони сприймають усе це як жарт".

Я сказав режисерові телепередачі, що ми трохи затримаємось, і, обернувшись до своїх колег, кивнув головою в бік будиночка старшого майстра, що стояв віддалік.

Ми замкнули двері і зосередились, намагаючись знайти вихід із ситуації, що склалася. Встановивши між собою зв'язок, ми могли увійти в мозок деяких журналістів. Спочатку важко було зрозуміти, що відбувалось — ми ніколи ще не стикалися з чимось подібним. Далі нам пощастило: ми натрапили на журналіста, у якого довжина хвилі була така сама, як і в Рібо. Це дало нам можливість дослідити діяльність його мозку. Мозок має понад десять ланцюгів задоволення, найпоширеніші серед яких — статевий, емоційний і соціальний. У ньому є також ланцюг інтелектуального задоволення і високоінтелектуальний ланцюг, пов'язаний зі здатністю людини до самоконтролю і самоприборкання. Нарешті є ще п'ять ланцюгів, які майже нерозвинуті в людях і які пов'язані з енергіями, що їх ми називаємо поетичною, релігійною чи містичною.

• Предыдущая
• 42/68
• Следующая