Выбери любимый жанр

Втрата - Барклей Лінвуд - Страница 36


Изменить размер шрифта:

36

Синтія вже почала відкривати рот, але перш ніж вона озвалася, я сказав:

— Ми хочемо, щоб ви продовжували.

— Гаразд, — сказав він. — Чому б нам не домовитися, що ви надаєте мені ще два дні? Поки що мені їх вистачить. Я думаю, наступні сорок вісім годин дадуть нам змогу визначити, чи зможу я досягти істотного прогресу в цій справі.

— Гаразд, — погодився я.

— Я думаю, мені треба буде глибше дослідити природу того Вінса Флемінґа. Місіс Арчер, як ви гадаєте? Чи міг той чоловік — власне, він був ще зовсім юний у тому 1983 році — завдати шкоди вашій родині?

Вона замислилася на мить.

— Після того як я пережила все те, що довелося мені пережити, не можу не дійти висновку, що все можливо.

— Так, це добре — бути відкритим для всіх можливостей. Дякую вам за каву.

Перед тим як піти, Ейбеґнел повернув Синтії коробку з її пам’ятними речами. Синтія зачинила двері, коли він пішов, потім обернулася до мене й запитала:

— Ким був мій батько? Ким, у біса, був мій батько?

А я подумав про твір Джейн Скейвуло. Про те, що ми чужі одне одному, про те, як часто буває, що ми зовсім мало знаємо про тих людей, які живуть поруч із нами.

Упродовж двадцяти п’яти років Синтія терпіла біль і тривогу, пов’язані зі зникненням її родини, не маючи ані найменшого уявлення про те, що могло з нею трапитись. І хоч ми досі не мали відповіді на це запитання, проте уламки інформації стали випливати на поверхню, немов дошки від корабля, який затонув багато років тому. Це були відомості про те, що батько Синтії міг жити під вигаданим ім’ям, що минуле Вінса Флемінґа, певно, було набагато чорнішим, аніж вона спочатку думала. Дивний телефонний дзвінок, таємнича поява речі, що її Синтія впізнала як капелюх Клейтона Біджа. Чоловік, який уночі стежив за їхнім домом. Розповідь Тес про те, що протягом певного часу вона одержувала з анонімного джерела конверти з грішми, які надсилалися їй на оплату навчання Синтії.

Я відчував, що настав час, коли Синтія мала довідатися й про це. І подумав, що буде краще, коли вона довідається про це від самої Тес.

Під час вечері ми намагалися не згадувати про ті питання, які поставив перед нами візит Ейбеґнела. Ми обоє мали відчуття, що дозволили Ґрейс довідатися надто багато про все це. Вона постійно мала свій радар напоготові, підбираючи одного дня якийсь шматочок інформації й зіставляючи його з другим, який могла почути пізніше. Ми боялися, що обговорення історії Синтії, меркантильна ясновидиця, розслідування Ейбеґнела, усі ці речі можуть навіяти Ґрейс почуття тривоги, примусити її боятися, що якоїсь ночі всі ми зникнемо, викрадені прибульцем з іншої планети.

Та хоч як ми намагалися уникати цієї теми, Ґрейс нерідко порушувала її сама.

— А де капелюх? — запитала вона, проковтнувши ложку картопляного пюре.

— Що? — перепитала Синтія.

— Капелюх. Капелюх твого батька. Той капелюх, якого він тут залишив. Де він?

— Я поклала його до шафи, — сказала вона.

— Я можу його побачити?

— Ні, — сказала Синтія. — З ним не можна гратися.

— Я не хотіла з ним гратися. Я хотіла лише глянути на нього.

— Я не хочу, щоб ти з ним гралася, ані дивилася на нього, ані доторкалася! — відрубала Синтія, втративши терпець.

Ґрейс замовкла й повернулася до свого картопляного пюре.

Синтія перебувала на межі стурбованості й тривоги. Та й як вона могла зберегти спокій, довідавшись лише годину тому, що чоловік, якого вона протягом усього свого життя знала як Клейтона Біджа, насправді міг бути зовсім не Клейтоном Біджем?

— Гадаю, — сказав я, — нам треба поїхати сьогодні до Тес.

— А й справді, — погодилася Ґрейс, — поїдемо навідати тітку Тес.

Синтія, наче прокинувшись від глибокого сну, сказала:

— Завтра. Я думала, ти сказав, що ми поїдемо до неї завтра.

— Я це казав. Але тепер вважаю, що було б добре побачитися з нею сьогодні. Нам треба поговорити багато про що. Думаю, ти повинна ознайомити її з тим, що сказав містер Ейбеґнел.

— А що він сказав? — запитала Ґрейс.

Я скинув на неї поглядом, який примусив її замовкнути.

— Я вже телефонувала їй, — сказала Синтія. — Залишила повідомлення. Певно, її немає вдома. Поїхала кудись в справах. Вона зателефонує нам, коли одержить послання.

— Зателефонуймо їй ще раз, — сказав я й потягся до телефону.

Я набирав її номер із півдесятка разів, перш ніж почув голос її голосової пошти. Оскільки Синтія вже залишила повідомлення, не було потреби залишати ще одне.

— Я ж тобі казала, — промовила Синтія.

Я подивився на настінний годинник. Було близько сьомої. Хоч би куди Тес поїхала з дому, не так багато шансів, що вона затримається там надовго.

— Чому б нам не поїхати зараз до неї, можливо, вона вже повернеться, коли ми приїдемо, а як ні, то почекаємо її трохи. Ти ж досі маєш ключа, чи не так?

Синтія кивнула.

— А ти не думаєш, що все це може почекати до завтра? — сказала вона.

— Я думаю, вона не тільки захоче послухати про те, що вдалося розкопати містерові Ейбеґнелові, а й сама захоче щось тобі повідомити.

— А що вона може мені повідомити? Що ти маєш на увазі? — запитала Синтія.

Ґрейс також дивилася на мене із запитанням у погляді, але цього разу в неї вистачило глузду нічого не запитувати вголос.

— Я не знаю. Можливо, ця нова інформація пробудить у ній якісь спогади, спонукає її пригадати щось таке, про що вона не думала довгі роки. Розумієш, коли ми скажемо їй, що твій батько був зовсім не тим, за кого він себе видавав, то це може пояснити для неї якісь його давні вчинки, що раніше здавалися їй загадковими, абощо.

— Ти говориш так, ніби вже знаєш, що вона мені скаже.

У роті в мене пересохло. Я підвівся, взяв склянку, набрав у неї води з-під холодного крана, випив, обернувся й прихилився до прилавка.

— Гаразд, — сказав я. — Ґрейс, будь ласка, залиш нас із мамою наодинці.

— Я ще не доїла свою вечерю.

— Візьми тарілку з собою і йди подивися телевізор.

Вона взяла тарілку й покинула кімнату з дуже невдоволеним виразом. Я знав, вона вважає, що їй не дозволяють почути щось дуже цікаве.

Синтії я сказав:

— Перед тим, як одержати останні результати свого медичного обстеження, Тес думала, що вона вмирає.

Синтія вислухала мене дуже тихо.

— Ти це знав.

— Так. Вона сказала мені, що жити їй залишилося обмежений відрізок часу.

— Ти це приховував від мене?

— Будь ласка, дозволь мені все сказати. Психувати будеш потім. — Я відчував, що очі Синтії вп’ялися в мене, наче гострі крижинки. — У той час ти була під надто великим стресом, і Тес сказала про це мені, бо не була певна, що ти зможеш витримати ще й таку новину. І дуже добре, що вона тоді цього тобі не сказала, бо зрештою з’ясувалося, що з нею все окей. Ось що зараз для нас головне.

Синтія не сказала нічого.

— Проте в той час, коли вона вважала, що надії немає, вона визнала за потрібне розповісти мені ще одну річ, відкрити таємницю, про яку ти мала довідатися у слушний час. Вона не була певна, що матиме ще нагоду про це розповісти.

І я розповів їй про все. Про анонімну записку, про банкноти в конверті, про те, що вони могли з’явитися в будь-якому місці й у будь-який час. Про те, як ці гроші допомогли Тес оплатити небозі навчання. Про те, як Тес на вимогу автора записки тримала все це в таємниці протягом багатьох років.

Синтія слухала, лише один раз або двічі перебивши мене запитаннями, дозволивши мені викласти їй усе, що я знав.

Коли я закінчив, вона наче заніміла. Потім сказала таке, що мені не часто доводилося чути від неї.

— Хочу випити.

Я дістав із високої полиці буфета пляшку віскі, налив їй у келишок. Вона випила його одним довгим махом, і я налив їй ще півкелишка. Вона випила й цю порцію.

— Гаразд, — сказала вона. — Їдьмо до Тес.

Нам було б зручніше поїхати до Тес без Ґрейс, але навряд чи ми змогли б знайти доглядальницю без попередньої домовленості. До того ж, знаючи, що хтось стежить за нашим будинком, ми не наважувалися наразі залишити Ґрейс із кимось чужим.

36
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Барклей Лінвуд - Втрата Втрата
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело