Серед дикунів Нової Гвінеї - Миклухо-Маклай Микола Миколайович - Страница 25

• Предыдущая
• 25/79
• Следующая

Проте я зауважив, що ніби не всі розуміють, що я бажаю сказати «добре». Це сталась, однак, тільки третього місяця; і я почав шукати нагоди перевірити це слово. Я зустрів у Бонгу. як мені здавалося, дуже кмітливого чоловіка, який подав мені вже багато важких слів. Перед нами коло хатини стояв цілий горщик, а недалеко лежали черепки другого. Я взяв те й те і повторив вищезгадану процедуру. Тубілець, здається, зрозумів мене, поміркував трохи й сказав два слова. Я почав його перевіряти, показуючи на різні речі, наприклад, цілий і розірваний черевик, придатний до їди плід і другий непридатний, питаючи: «Ваб?» (Слово, яке він мені сказав). Він повторював «ваб» кожного разу. Аж ось коли, думаю, дізнався я. Знову вживав цього слова «ваб» близько місяця і знову помітив, що це слово непридатне і навіть зауважив, що «казь» — це тубільна назва тютюну, а «ваб» означає великий горщик. До того ж у дикунів взагалі є звичай повторювати ваші слова.

Приміром, ви кажете, показуючи на добру річ: «казь»; тубілець повторює вам «казь», і ви думаєте, що він зрозумів вас, а папуаси думають, що ви говорите своєю мовою, і намагаються запам'ятати, що ви таку річ називаєте «казь». Слово «ауе», що його я дізнався випадково, тепер, здається, і є остаточне, справжнє значення слова «добре»; я дізнався про нього манівцями, для чого витратив аж десять днів. Бачачи, що перший спосіб непридатний, я почав дослухатися до розмови папуасів між собою і, щоб дізнатись слово «добре», почав допоминатися значення «погано», знаючи, що людина має нахил частіше вживати слово «погано», ніж «добре». Це мені пощастило, та все ж я не був ще цілком певний, тому пустився на хитрощі, які допомогли мені: я почав давати куштувати різні солоні, гіркі, кислі речовини й почав прислухатися до того, що кажуть, покуштувавши їх, папуаси своїм товаришам. Я дізнався, що «погано», «кепсько», одне слово, «недобре» зветься «борле». Через це слово «борле», яке розуміють усі, я дізнався від Туя значення протилежного, що є «ауе».

Ще кумедніша історія слова «кіринга», яке тубільці вживали дуже часто, розмовляючи зо мною, і яке, я гадав, означає «жінка». Тільки днями, цебто, коли минуло чотири місяці, я дізнався, що це слово не папуаське, а Туй та інші тубільці переконалися, що воно не російське, як вони вважали. Відкіля воно з'явилося й як сталося це непорозуміння — я не знаю.

От чому мій словник папуаських слів так поволі поповнюється і навряд чи коли буде великий.

Зуби починають боліти через жування та смоктання цукрової тростини, а без неї чай не смачний. Дивно, що я почуваю іноді якусь потребу з'їсти щось солодке.

7 лютого

Як ми умовилися, Туй зайшов до мене о шостій годині, щоб іти разом до Бонгу. Туй наважився сьогодні з'їсти тарілку вареного рису, і ми вирушили.

Від Горенду до Бонгу треба йти коло самого берега, і під час припливу, як я вже згадував, вода захлюпує ноги.

В Бонгу я відкрив ще один великий телум, якого я не забарився змалювати. У лівій руці великий телум тримав маленького, з глини й вельми невправної роботи. Я придбав цього другого за три плитки тютюну.

Я домагався, щоб мені принесли черепи, але тубільці запевняли мене, що росіяни забрали все, показуючи мені всякий мотлох, який вони дістали за них. Один з тубільців Бонгу показав мені нарешті кущ, під яким мав бути череп. Але ні він, ні хто інший з тубільців не хотіли дістати його. Тоді я сам пішов до куща і відшукав череп, який лежав на землі, оточений собачими та свинячими кістками. Тубільці відступили на кілька кроків, кажучи, що це недобре й щоб я його викинув. Цей випадок, а так само й те, що тубільці за всякий дріб'язок готові були розлучитися з черепами своїх земляків, показав мені, що черепи вони не дуже шанують. Я подумав, що цей череп належить якомусь ворогові й що через це його мало цінять, і спитав про це тубільців, але, на свій подив, почув, що це був череп тамо Бонгу (людини з Бонгу). Я заходився потім купувати їжу. Риби дістав багато, потім виміняв гілку бананів, що вже достигали, і поклав її собі на плечі. Кінець кінцем з обома телумами в кишенях та з черепом у руках я пішов додому. Через вагу та швидку ходу мені стало душно, але потім, коли висока вода обхлюпувала ноги, які вже раніш зовсім змокли, я почув великий холод, дрож та запаморочення. В Горенду я запропонував Дігу донести мені банани й пару кокосів. Тільки-но я встиг дістатись додому й скинути мокрий одяг, як мусив уже лягти, бо приступ сьогодні був дуже сильний. Мої щелепи так тремтіли, зуби до того цокотіли, що я ие міг сказати Улсонові кількох слів, і він до того перелякався, гадаючи, ніби я вмираю, що кинувся з ліжка й заридав, боячись за свою долю на випадок моєї смерті. Я не пам'ятаю такого приступу й такої високої температури, що не знижувалася протягом майже шести годин.

При цьому я був неабияк здивований дивним відчуттям. Коли переходило від холоду до жару, я відчув зненацька чудернацьку оману почуттів. Я просто-таки відчував, що моє тіло росте, голова чимраз більшає, сягає майже стелі, руки стають величезні, пальці на руках робляться такі товсті й великі, як мої руки, тощо. Мене охоплювало при цьому відчуття величезної важкості тіла, що дедалі більше розросталося. Дивно, що я в цей час не спав, це не було маячіння, а справжнє відчуття, яке тривало близько години й дуже стомило мене. Приступ був такий сильний і відчуття такі дивні, що я довго не забуду їх.

Мої змоклі ноги й відчуття холоду під час ранкової прогулянки не минулися мені дарма.

8 лютого

Я прийняв 0,8 грама хіни вночі і таку ж дозу перед сніданком, і хоч у вухах страшенно дзвеніло і я був глухий увесь день, та приступу не було. Сьогодні погода особливо приємна. Трохи нахмарило, тепло (29 градусів вище нуля), цілковитий штиль. Повна тиша уривалася тільки криком птахів та майже безнастанною піснею цикад. Монотонність освітлення міняло сонце, виглядаючи часом з-за хмар. Відсвіжена нічним дощем зелень у такі хвилини блищала й відживлювала стіни мого палацу; далекі гори здавались блакитнішими, і сріблясте море принадно блищало між зеленими рамами, потім воно помалу тьмарнішало й заспокоювалось. Очі також спочивали. Одне слово, було спокійно, хороше… Галасливі люди також не заважали сьогодні: ніхто не приходив. Я думав при цьому, що в стані великого покою (якого, правда, важко досягти) людина може почувати себе цілком щасливою. Це, мабуть, думають мільйони людей, хоч інші мільйони шукають щастя в протилежному.

Я такий задоволений у своїй самотності! Зустрічатися з людьми хоч і не тяжко, та вони для мене майже зайві; навіть товариство (якщо це можна назвати товариством) Улсона мені часто здається надокучливим, чому я й усунув його від того, щоб їсти разом. Кожний з нас їсть на своїй половині. Мені здається, — якби не хвороба, — я не від того був би, щоб лишитися тут назавжди, тобто ніколи не повертатися в Європу.

В той час, коли я прогулювався між кущами, мою увагу привернуло одне дерево, все листя якого з'їли комахи і яке було вкрите різними грибами. В країнах помірного поясу я ніколи не натрапляв на таке різної форми листя на тому ж самому дереві. Розглядаючи його, важко повірити, що все воно виросло на одній гілці. Тутешня рослинність відрізняється від рослинності помірних зон величезною різноманітністю паразитних рослин та ліан, які так обплутують стовбури й гілки дерев, що ті втрачають, коли усунути всі ці паразити, свій розкішний вигляд і здаються тоді дуже мізерними. А ті дерева, які ростуть вільно, окремо, наприклад коло берега моря, являють собою чудові зразки рослинного світу. Я кожного ранку спостерігаю просто-таки дивовижний рух листя. В одної рослини з родини лілей листя гордо підноситься ранком та після кожного дощу, а в душні сонячні дні понуро опускається вздовж стовбура, торкаючись землі. Шкодуєш, що не стає очей, щоб усе це помічати й бачити навколо, і що мозок не досить дужий, щоб усе розуміти.

• Предыдущая
• 25/79
• Следующая