Выбери любимый жанр

Химери дикого поля - Івченко Владислав Валерійович - Страница 3


Изменить размер шрифта:

3

Клієнт здивовано подивився на мене.

– Так той, мені казали, що у «Хаосі» дівка працює, – нарешті сказав він.

– Правильно казали. Але зараз наш генеральний директор Понамка Хаос на завданні. Я можу вислухати вашу справу. Якщо не проти, ходімо до офісу.

– Ну, ходімо, – кивнув дядько, трохи розгублений.

Ми зайшли до будівлі, Петро записав клієнта до журналу відвідувань. Микола Ігнатович Налімов – директор фірми «Оклунків-зв’язок». Не чув ані про нього, ані про фірму. Ми пройшли до ліфта. Микола Ігнатович придивлявся до моєї торби, з якої віяло смачним обідом для Понамки.

Піднялися на наш поверх, я провів клієнта до офісу, сам сховав їжу в задній кімнаті. Там у нас і їдальня, і місце, де Понамка спить після обіду.

Я сів за лептоп і відкрив документ нової справи.

– Слухаю вас, – звернувся до гостя.

– Мені треба знайти людину, – сказав він.

– Кого саме?

– Мого співробітника, Іллю Нетудихату.

Я записав і посміхнувся прізвищу. Любив такі незвичні, козацькі. Всі ці Іваненки, Петренки, Михайловські та інші видавалися мені банальними та нудними. А тут – Нетудихата!

– За яких обставин він зник? – спитав я, а сам подумав, що обставини, як завжди, прості. Хлопець зібрав гроші з клієнтів і зник кудись. Міліція за такі справи береться, лише коли хлопець десь поблизу, його можна притиснути, потягти з нього гроші. Якщо ж той улив непомітно, сховався невідомо де, то міліції його шукати нецікаво. Могли б за справу узятися бандити, але з ними клієнт зв’язуватися не хотів. То прийшов до нас. Комерційний розшук, такі випадки у нас траплялися частенько. Ми знаходили людину, повідомляли її адресу, а потім вже клієнт вирішував, як натиснути і повернути гроші. Чи за допомогою міліції, а чи тих же бандитів. Ми не брали в цьому участі, бо моя добра панна Понамка Хаос вчила поважати законодавство, особливо кримінальне. Я теж був тільки за законність у справах, бо з моєю біографією краще не потрапляти до рук слідчих органів.

– Його викрали, – несподівано сказав клієнт, зруйнувавши всі мої припущення.

– Викрали? – перепитав я, бо Оклунків не Чечня якась, тут людей зазвичай не викрадають.

– Так, викрали. До нас прийшли клієнти. Якісь дуже дивні. Ось, я їх записав, – чоловік подав мені флешку.

Я вставив її у лептоп.

– Тека «Чубаті», – підказав чоловік.

Я зайшов у теку, побачив відео, натиснув на нього. Пішло зображення з камери спостереження, встановленої, мабуть, у кабінеті гостя. Ось він сам за столом, ось до нього прийшли. Звука немає, тільки зображення.

– Що це за цирк? – здивувався я.

Бо на відео побачив трьох чоловіків дивного вигляду. Один високий, міцний, з голеною головою, але не повністю, а з довгим та пишним оселедцем, закрученим за вухо. При вусах. Двоє інших були нижчі, не такі широкоплечі, з повністю поголеними головами, без вусів. Той, із оселедцем, був одягнений у жупан і червоні шаровари. Підперезаний широким поясом.

Двоє інших одягнені у полотняні штани, сорочки та безрукавки. Схожі на артистів провінційного театру у виставі української класики.

– Ага, бачите! – збуджено спитав гість і тицьнув пальцем в екран.

– Хто це?

– Клієнти. Прийшли і замовили у нас обладнання.

– Так і прийшли? – здивувався я, бо не бачив, щоб люди у шароварах вулицями ходили.

– Так і прийшли. Я сам ледь з крісла не впав, подумав, чи не розіграш бува, – пояснив гість. – Але ні, не розіграш. Головний у них цей вусатий, з оселедцем. Поголені його слухаються і слова проти не скажуть. Так ось, вони замовили у нас обладнання для побудови системи зв’язку. В них біля двадцяти об’єктів, які треба обладнати раціями, щоб створити єдину систему зв’язку. Цікаве замовлення, ми нарахували одного обладнання і матеріалів десь на двісті тисяч.

– А вас не здивувало, що вони так виглядають?

– Слухайте, у мене фірма, мені заробляти треба! Хоч з рогами прийдуть, але якщо потрібен їм зв’язок, то я зв’язок зроблю! – трохи роздратувався гість.

– Вони виглядають, як клоуни.

– А ось і ні! Можливо, на відео і як клоуни, але в житті все було серйозно. Дуже серйозно. Я давно в бізнесі, у дев’яності доводилося мати справу з бандитами. Так ось, ці хлопці були дуже серйозні. І як би там вони не одягнені, але сміятися мені не хотілося!

– Вони погрожували вам?

– Ні, зовсім ні. Але ось цей, з оселедцем, говорив так, що я одразу зрозумів: краще з ним не жартувати. Знаєте, є такі люди, які говорять, а ти відчуваєш ніж під горлом. Ось і з ним було так само.

– Зачекайте, а це що в нього? – здивувався я і тицьнув пальцем в екран.

– Шабля. У цього, з оселедцем, була шабля, а у поголених – кинджали. Бачите, за поясами.

– Вони що, з Кавказу? – спитав я.

– Та ні, розмовляли по-нашому. Ну, як по-нашому… – гість зам’явся. – Я їх більш-менш розумів, але це була і не українська, і не російська.

– А яка ж?

– Ну, не знаю. Зараз так не говорять, але я їх розумів. Не все, але здебільшого. До того ж один з голомозих міг розмовляти українською.

– Тобто вони точно не з Кавказу? – спитав я.

– А що, на Кавказі є хлопці, які носять оселедці? – здивувався гість.

– Та просто шаблі, кинджали…

– Кавказці зараз із ножами ходять або з пістолетами, судячи з російських новин, – пожартував гість. – Мене ця зброя теж трохи напружила. Хоч вони ж не хвалилися нею, не погрожували, шабля і шабля, є і є. Але якось мені було тривожно, то я попросив аванс. Завжди десять відсотків беру, а тут сказав, що половина суми наперед. І ось дивися!

Гість тицьнув пальцем у екран. Я побачив, як чоловік з оселедцем кивнув одному з голомозих, той скинув з плеча шкіряну торбу, дістав звідки пачку.

– Це бакси? – здогадався я.

– Бакси, бакси! Ти бачиш, скільки? Сантиметрів десять завтовшки! І сотнями ж!

Ми дивилися, як голомозий відрахував гроші і подав їх моєму теперішньому гостю. Той ошелешено почав перераховувати.

– А чому ви вирішили писати це на відео? Щось підозрювали? – спитав я.

– Ні, я просто пишу всіх, хто приходить до мене у кабінет. Про всяк випадок. Щоб не було провокацій. У мене були неприємності з податківцями. Вони з мене тиснули хабар, я їх послав, а вони мене звинуватили у даванні хабаря. На рівному місці! Ледь відбився і після того поставив камеру, щоб мати записи. Ось дивіться, я узяв кілька купюр і попросив секретарку сходити у банк, він у нас на першому поверсі, щоб перевірити, чи не фальшивка. Я з грошима звик бути обережним, а тут досить велика сума. Секретарка збігала, приходить бліда і каже, що долари фальшиві. Всі купюри, які я дав. Добре, що касирка в банку знайома, не викликала міліцію. Секретарку аж тіпало всю. Я теж побілів, вже подумав, що це якась підстава, УБОЗ вирішив наїхати чи СБУ. А ще боявся, що ці хлопці мене порубають на шматки. Але дісталося не мені.

На відео видно, як чоловік з оселедцем лупить кулаком голомозого, який рахував гроші. Голомозий падає на коліна, цілує чоботи оселедцевого.

– Поголений просив пощадити і кричав, що він не винний, а винний якийсь Едік. Я так розумію, що їх хтось кинув, підсунувши фальшиві бакси. Вони забрали свої долари і пішли. Я аж перехрестився, бо вже не хотів мати з ними справу. Хай їм грець. Замовлення то велике, але занадто дивні люди. Пішли, і добре. Але вони повернулися за кілька годин. І у їх головного товариша жупан був у плямах крові.

– Крові?

– Так, почорнілої.

– Може, то була не кров? – засумнівався я.

– Кров! Бризки, наче він когось рубанув шаблюкою, кров аж пирснула.

– Оце так-так!

– Ага. Вони прийшли, головний кивнув, і голомозий знову дістав гроші. Ось, бачите.

– Гривні?

– Гривні, п’ятисотки.

– Ціла торба п’ятисоток! – здивувався я, коли побачив, як голомозий вигрібає з торби жмені купюр.

– Ціла торба! – запевнив гість. – Я знову послав секретарку у банк, дав з десяток купюр. Вона прибігла, сказала, що справжні. Ми підписали угоду, що вони за два тижні повертаються за обладнанням. Вони вже піти хотіли, а тут Ілля прийшов. Він у мене кращий фахівець на фірмі, хороший хлопець, щоправда, трохи дивакуватий. Йому вже під тридцять, а не жонатий досі і захоплюється ото іграшками. Їздить час від часу на збіговиська, там одягаються у лицарів, ходять з сокирами та мечами.

3
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело