Выбери любимый жанр

Сліпота - Сарамаго Жозе - Страница 2


Изменить размер шрифта:

2

Він зітхнув із полегшенням, почувши, як поїхав донизу ліфт. Машинальним рухом, забувши, в якому стані перебуває, відсунув убік кришечку вічка в дверях і визирнув назовні. Враження було таке, ніби його погляд уперся в білий мур по той бік дверей. Відчув доторк металевого обідка до опуклості брів, його вії ковзнули по поверхні крихітної лінзи, але чи міг він щось побачити, коли непроникна біла завіса накрила все. Він знав, що перебуває у себе вдома, упізнавав своє помешкання по запаху, по атмосфері, по тиші, яка панувала в ньому, упізнавав меблі та предмети, щойно доторкнувшися до них, легенько ковзнувши по них пучками пальців, але разом із тим він мав таке враження, ніби все це розчинилося, утворивши якусь речовину дивного розміру, речовину, яка ні до чого не мала стосунку, не була спрямована ані на північ, ані на південь, ані вниз, ані вгору. Як, либонь, і всі люди в підлітковому віці, він не раз грався у гру, От якби я був сліпий, і пробувши хвилин п'ять із зав'язаними очима, доходив висновку, що сліпоту можна терпіти, якщо жертва такого лиха зберегла достатню пам'ять не тільки про кольори світу й речей, а й про контури та обриси поверхень і форм за умови, що людина не сліпа від самого народження, звичайно. Можна навіть прийти до висновку, що темрява, в якій живуть сліпі, зрештою, є лише простою відсутністю світла, що так звана сліпота обмежується тим, що накриває видимість створінь і речей, залишаючи їх неушкодженими під своєю чорною вуаллю. Натомість тепер він почував себе зануреним у таку осяйну, таку непроникну білу субстанцію, яка не просто накривала, а поглинала не лише кольори, а й самі речі та створіння, роблячи їх у такий спосіб невидимими подвійно.

Ідучи в напрямку до вітальні й попри повільну обережність, із якою він просувався, доторкаючись рукою до стіни, він скинув на підлогу вазу з квітами, яку зачепити там не сподівався. Можливо, він про неї забув, а може, її поставила там дружина, перед тим як піти на роботу, маючи намір згодом переставити ЇЇ на зручніше місце. Він нахилився, щоб оцінити масштаби нещастя. Вода розлилася по натертій воском підлозі. Хотів зібрати квіти, але не подумав про скалки скла, й одна з них, довга, тонесенька, встромилася йому в палець, і він знову заплакав, від болю, від почуття самоти, заплакав, як мала дитина, загорнутий у непроникний білий туман у домі, де з настанням вечора вже почало смеркатися. Не випускаючи з руки квіти, відчуваючи, як капає з рани кров, він незручно вигнувся, щоб здоровою рукою дістати з кишені хусточку і, як міг, обмотав нею поранений палець. Потім, доторкаючись до навколишніх речей, спотикаючись, обминаючи меблі, ступаючи обережно, щоб не зачепитися ногою об килим, він дістався до канапи, де він та його дружина дивилися телевізор. Сів, поклав квіти собі на коліна й обережно розмотав хусточку. Його стурбувало, що кров така липуча на дотик, подумав, це тому, що він не бачить її, його кров перетворилася на глевку субстанцію без кольору, на щось чуже й водночас таке, що йому належало й становило для нього певну загрозу. Дуже повільно й обережно, легенько доторкаючись до пораненого пальця пальцями здорової руки, він намацав тонесеньку скляну скалку, гостру, як мініатюрна шпага, і схопивши її нігтями великого та вказівного пальців, зумів витягти всю цілком. Знову обмотав поранений палець хусточкою, якомога тугіше, щоб зупинити кров і, геть виснажений, відкинув голову на спинку канапи. Через якусь мить, внаслідок одного з тих рідкісних ослаблень тіла, яке має звичай відмовляти нам у певні хвилини тривоги або розпачу, хоч якби воно керувалося вищою логікою, то всі його нерви мали би бути розбудженими й напруженими, він провалився в певне забуття, більше схоже на напад сонливості, аніж нормальний сон, хай навіть тяжкий і глибокий. Йому негайно наснилося, що він грає в гру, А що якби я осліп, снилося, ніби він то заплющує, то розплющує очі й щоразу, ніби повертаючись із далеких мандрів, він знаходив усі форми та кольори неушкодженими й незмінними. Але під цією заспокійливою певністю ніби зачаївся глухий сумнів, а що як ішлося про оманливий сон, із якого він рано чи пізно прокинеться і виявить, що реальність аж ніяк не відповідає його надіям. Потім, якщо це слово має якийсь сенс, будучи застосоване до забуття, що тривало лише кілька миттєвостей, він уже перейшов у той стан, який готує пробудження й серйозно засумнівався в тому, що є сенс перебувати в такій нерішучості, я прокидаюся, не прокидаюся, адже неодмінно настане мить, коли треба буде ризикнути, й поставити собі запитання, А що я тут роблю з цими квітами на колінах і заплющеними очима, які чомусь боюся розплющити, А що ти тут робиш, чому дрімаєш із квітами на колінах, запитала його дружина.

Вона не стала чекати відповіді, а почала збирати уламки розбитої вази й витирати підлогу й водночас бурчала, не приховуючи свого невдоволення, Ти й сам міг би це зробити, а не дрімати тут, ніби ти нічого й не накоїв. Він не озивався, ховаючи очі за опущеними повіками, його раптом схвилювала несподівана думка, А що як раптом я розплющу очі й побачу її, запитував він себе, плекаючи тривожну надію. Дружина наблизилася до нього, помітила обляпану кров'ю хусточку, і її гнів миттю минув, Бідолашний, як із тобою це сталося, співчутливо запитала вона, розмотуючи імпровізовану перев'язку. Й тоді йому невтримно захотілося побачити дружину, яка стояла навколішках біля його ніг, він знав, що вона там стоїть, хоч і знав напевне, що не побачить її. Він розплющив очі, Ось ти нарешті й прокинувся, сплюхо, сказала вона, усміхаючись. Запала мовчанка, а тоді він сказав, Я сліпий, я тебе не бачу. Жінка розсердилася, Облиш свої дурні жарти, є речі, з якими жартувати не слід, Як би мені хотілося, щоб це був жарт, але я справді сліпий і нічого не бачу, Прошу тебе, не лякай мене, подивися на мене, я тут, і я увімкнула світло, Я знаю, що ти тут, я тебе чую, я до тебе торкаюся, я знаю, що ти увімкнула світло, але я сліпий. Вона заплакала, вхопилася за нього, Це неправда, скажи мені, що це неправда. Квіти розсипалися по підлозі, з пораненого пальця знову стала капати кров, а він таким тоном, яким ото кажуть, Буває й гірше, промурмотів, Усе біле в мене перед очима, й сумно усміхнувся. Дружина сіла з ним поруч, міцно його обняла, обережно поцілувала в голову, в обличчя, дуже ніжно доторкнулася губами до очей, Це минеться, от побачиш, ти не хворий, ніхто йе сліпне так несподівано, Можливо, Розкажи мені, як це сталося, що ти відчув, коли, де, ні, ні, стривай, насамперед ми повинні поговорити з лікарем-окулістом, ти знаєш котрогось із них, Не знаю нікого, адже ні ти, ні я не носимо окулярів, Тоді їдьмо до лікарні, Для незрячих очей не існує послуг швидкої допомоги, Ти правду кажеш, найкраще буде поїхати прямо до якогось лікаря, чия консультація недалеко від нас, я знайду його телефон у списку. Вона підвелася на ноги й запитала, Ти не помічаєш ніякої зміни, Ніякої, Будь уважним, зараз я погашу світло й ти мені скажеш, помітив ти це чи ні, Ні, ні, нічого я не помітив, бачу перед собою ту саму білу стіну, для мене ніби не існує ночі.

Він почув, як дружина швидко гортає сторінки телефонного довідника, шморгаючи носом, щоб стримати сльози, зітхаючи й нарешті сказавши, Ось цей нам підійде, хоч би він погодився нас прийняти.

Вона набрала номер, запитала, чи це консультація, чи сеньйор доктор перебуває на місці, чи вона може поговорити з ним, ні, ні, сеньйор доктор мене не знає, але йдеться про вельми термінову справу, гаразд, я розумію, тоді я про все розкажу вам, але прошу вас відразу переказати моє повідомлення сеньйорові доктору, річ у тому, що мій чоловік несподівано осліп, ні, ні, він не належить до пацієнтів сеньйора доктора, мій чоловік не носить окуляри, він ніколи їх не носив, зір у нього відмінний, як і в мене, я теж бачу все дуже добре, гаразд, гаразд, я почекаю, я дуже вам вдячна і покладаю на вас великі надії, сеньйоре доктор, атож, несподівано, каже, усе стало для нього білим, не знаю, як це сталося, я навіть не мала часу, щоб розпитати його, я тільки-но прийшла додому й застала його в такому стані, хочу щоб ви його розпитали, о, дуже дякую вам, сеньйоре доктор, ми їдемо до вас негайно, негайно. Сліпий підвівся на ноги, Стривай-но, сказала йому дружина, дозволь мені спочатку полікувати тобі палець. Вона вийшла на кілька хвилин і повернулася з пляшечкою перекису водню, ватою та іншими матеріалами, потрібними для швидкої перев'язки. Обробляючи йому палець, запитала, А де ти покинув автомобіль, і швидко додала, Але ж ти не міг вести машину в такому стані чи ти вже був удома, коли, Ні, я був на вулиці й саме зупинився перед червоним сигналом світлофора, один чоловік зробив мені послугу й привіз мене додому, а машину залишив збоку, в провулку, Гаразд, тоді спускаймося, почекаєш у дверях, поки я знайду автомобіль, куди ти поклав ключі, Не знаю, він мені їх не повернув, Хто він, Чоловік, який привіз мене додому, то був чоловік, Певно, він поклав їх десь тут, піду подивлюся, Тут немає сенсу дивитися, він не увійшов до помешкання, Але ж ключі мають десь лежати, Найімовірніше, він забув їх повернути й машинально забрав із собою, Нам тільки цього бракувало, Скористайся своїми ключами, а потім знайдемо й мої, Гаразд, ходімо, дай-но мені руку. Сліпий сказав, Якщо все так і залишиться, я не стану жити, Прошу тебе, не говори дурниць, нам вистачить і того, що вже з нами сталося, Осліп я, а не ти, й ти не можеш знати, що зі мною сталося, Лікар нам допоможе, ось побачиш, Побачу.

2
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Сарамаго Жозе - Сліпота Сліпота
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело