Завдання Героїв - Райс Морган - Страница 54
- Предыдущая
- 54/57
- Следующая
Він обережно знімав зброю Ерека, яку той забажав, і передавав кожен екземпляр особисто Ереку або прикріпляв її до упряжі.
Ерек одягнув шкіряні рукавички, готуючись йти. Тор не міг просто стояти і дивитись, як він їде.
«Сір, я відчуваю, що мій обов’язок супроводжувати вас у цій подорожі», — сказав Тор. — «Я ваш зброєносець, зрештою».
Ерек похитав головою.
«Цю дорогу я повинен пройти сам».
«Тоді, можливо, я можу супроводити вас до першого перехрестя?» — тиснув Тор. — «Якщо ви їдете на південь, ті дороги я добре знаю, адже я сам з півдня».
Ерек подивився вниз, роздумуючи.
«Якщо ти хочеш провести мене до першого перехрестя, я не бачу в цьому нічого поганого. Але це важка поїздка, тому ми повинні рушати прямо зараз. Візьми коня мого зброєносця в кінці стайні. Він гнідий, з рудою гривою».
Тор побіг до задньої частини стайні і знайшов коня. Коли хлопець осідлав тварину, Крон висунув голову з-під сорочки, подивився вниз і занявчав.
«Все добре, Крон», — заспокоїв друга Тор.
Тор нахилився вперед і підганяючи коня, виїхав зі стайні. Ерек не став чекати Тора і помчав галопом на Ланніні. Тор намагався встигати за Ереком.
Вони проїхали разом через Королівський Двір. Вартові виструнчилися і відійшли в сторону, коли вони минали ворота. Декілька воїнів Срібла вишикувались, спостерігаючи і чекаючи, поки Ерек проїде поряд. Вони підняли кулаки в знак привітання.
Тор був гордий їхати поруч з Ереком в якості його зброєносця і радий був супроводжувати його, хоча б і до першого перехрестя.
Тор хотів так багато сказати Ереку. Він хотів задати лицарю багато запитань і подякувати йому. Але на це не було часу, вони їхали на південь, по рівнинах; місцевість постійно змінювалась, їхні коні скакали в променях раннього сонця, по вранішній Королівській дорозі. Коли вони минали пагорб, Тор побачив членів Легіону в полі, які копали окопи. Тор був радий, що його серед них не було. Хлопець побачив, як один з членів Легіону встав і підняв кулак. Важко було роздивитись, хто саме це був, але Тор був впевнений, що це Ріс вітається з ними. Хлопець підняв кулак у відповідь і поскакав далі.
Добре вибрукована дорога змінилась на вузьку, неприбрану і грубу, а потім і зовсім на сільську стежину. Тор знав, наскільки небезпечно їздити по таких дорогах поодинці, особливо в нічний час. Тут снувало чимало злодіїв, але Тора це мало тривожило, адже разом з ним був Ерек, якому неможливо було протистояти. Тому Тор більше хвилювався б за життя грабіжника, якби один з них наважився напасти на них. Звичайно, мало в кого вистачило б розуму напасти на одного з воїнів Срібла.
Вони їхали весь день, не зупиняючись ні на хвилину. Тор був виснажений і задихався. Він був вражений витривалістю Ерека і не хотів показувати, що стомився, щоб лицар не вважав його слабким.
Вони проїхали основні перехрестя і Тор зрозумів, де вони зараз. Якщо вони повернуть направо, то потраплять прямо у рідне село Тора. На хлопця накотилася хвиля ностальгії, і частина його єства захотіла поїхати цією дорогою, щоб побачити свого батька і своє село. Йому стало цікаво, що батько робить прямо зараз; мабуть він розгнівався на Тора, що той не повернувся. Але зараз це мало тривожило хлопця. На мить він засумував по минулому. Насправді, він відчував полегшення, що втік з цього невеликого села і інша частина хлопця ніколи не хотіла повертатись.
Вони продовжували скакати далі, на південь, по місцинах, у яких Тор ніколи не був. Хлопець чув про південне перехрестя, але не знав, де саме воно знаходиться. Це було одне з трьох перехресть, яке вело до південних кордонів Кільця. Вони їхали добру половину дня і сонце зійшло вже доволі високо. Тор спітнів; він задихався, і почав замислюватись: а чи встигне він вчасно повернутись на бенкет? Чи не зробив він помилку, супроводжуючи Ерека так далеко?
Вони завернули за пагорб, і, нарешті, Тор помітив на горизонті безпомилковий знак першого перехрестя. Там стояла велика тонка вежа, з Королівськими прапорами, які прикрашали вежу зі всіх сторін. На парапетах стояли вартові. Коли Ерека помітили, лицар на вежі засурмив. Повільно відкрилась сторожка.
Вони були на відстані декількох сотень ярдів, коли Ерек перейшов на рись. Тор почав хвилюватись, коли зрозумів, що це його останні хвилини поряд з Ереком перед тривалою відсутністю лицаря. Невідомо, чи повернеться він взагалі. Один рік — довгий термін, і ніхто не знав, що могло трапитись за цей час. Тор був радий, що принаймні має можливість супроводжувати Ерека. Він відчував, що його обов’язок виконаний.
Тор і Ерек йшли пліч-о-пліч. Вони самі і їх коні важко дихали. Вони наближались до вежі.
«Ми не будемо бачитись багато місяців», — сказав Ерек. — «Коли я повернусь, у мене вже буде наречена. Усе може змінитися. Хоча, що б не трапилось, пам’ятай, ти завжди будеш моїм зброєносцем».
Ерек глибоко зітхнув.
«Я хочу, щоб ти пам’ятав деякі речі. Лицар славиться не тільки силою, але і розумом. Відвага сама по собі не робить лицаря лицарем, лише у зв’язці з честю і мудрістю. Ти завжди маєш працювати над собою, вдосконалювати свій дух і розум. Лицар не пасивний, він активний. Ти повинен працювати над собою кожен день».
«За ці місяці, ти набудеш нових навичок і навчишся володіти новими видами зброї. Але пам’ятай, є ще один вимір нашої боротьби. Вимір чаклунства. Знайди Аргона. Навчись розвивати свої приховані сили. Я відчуваю їх в тобі. Ти маєш великий потенціал. Тобі нема чого соромитись цього. Ти розумієш мене?»
«Так, сір», — відповів Тор, вдячний Ереку за його мудрість і розуміння.
«Я вирішив взяти тебе під своє крило не просто так. Ти не такий, як інші. У тебе велична доля. Напевно, ще величніша, ніж навіть моя. Але вона залишається невиконаною. Ти не повинен приймати її як належне. Ти повинен працювати, щоб вона справдилась. Щоб бути великим воїном, ти маєш бути не тільки безстрашним і досвідченим. Ти також мусиш мати дух воїна, і завжди носи це у своєму серці і розумі. Ти повинен бути готовим віддати своє життя за інших. Найкращий лицар не прагне до багатства і слави. Найкращий лицар вибирає найважче завдання — завдання зробити себе кращою людиною. Кожного дня ти маєш старатися стати кращим. Не просто кращим за інших, а кращим за себе самого. Ти повинен захищати тих, хто не може себе захистити сам. Це завдання не для слабкодухих. Це — завдання героїв».
У Тора запаморочилось в голові, коли він почав ретельно обмірковувати слова Ерека. Він був приголомшений і вдячний, не знаючи, як реагувати. Він знав, що знадобиться багато місяців для того, щоб повністю усвідомити сказане.
Вони досягли воріт першого перехрестя, і декілька членів Срібла вийшло назустріч Ереку. Вони йшли з посмішками на обличчях і, коли Ерек спішився, поплескали його по спині як старого друга.
Тор схопив Ланніна за віжки і повів його до слуги коло воріт, щоб той нагодував і почистив коня. Ерек повернувся, щоб подивитись на Тора в останній раз.
У їхню останню зустріч Тор хотів сказати занадто багато. Він хотів подякувати Ереку. Також, йому хотілось розповісти все: про знамення, про сон, про побоювання відносно Короля. Тор думав, що Ерек зможе зрозуміти.
Але Тор не зміг змусити себе зробити це. Ерек був оточений лицарями, і хлопець побоювався, що вони подумають, що він з’їхав з глузду. Так він і стояв, не в змозі щось зробити, поки Ерек не простягнув руку і не стиснув плече хлопця в останній раз.
«Захисти нашого короля», — твердо промовив Ерек.
Від цих слів по спині Тора пробіг холодок. Ніби Ерек прочитав його думки.
Ерек повернувся і пішов через ворота з іншими лицарями. Коли вони пройшли, металеві шипи воріт повільно опустились.
Ерек пішов. Тор відчував, як щось скрутилося у його животі. Мине цілий рік, поки вони побачать одне одного знову.
Тор сів на коня, схопив віжки і поїхав. Вже почалася друга половина дня і залишалось мало часу, щоб встигнути до бенкету. Останні слова Ерека постійно крутились в голові хлопця, як мантра.
- Предыдущая
- 54/57
- Следующая
