Завдання Героїв - Райс Морган - Страница 19

• Предыдущая
• 19/57
• Следующая

Ерек перевернувся, а лицар МакКлаудів схопив величезний камінь, підняв його високо вгору і вже хотів розкроїти Ереку череп.

«НІ!» — закричав Тор і вийшов вперед, не в силах впоратись з собою.

Тор з жахом спостерігав, як лицар кидає камінь. В останню мить Ерек встиг відкотитись, а камінь приземлився якраз в те місце, де тільки що була голова Ерека.

Тор був вражений спритністю Ерека. Він уже знов стояв на ногах навпроти свого брудного супротивника.

«Короткі мечі!» — закричали королі.

Фейтгольд раптом повернувся до Тора і подивився на нього широко розплющеними очима.

«Подай його мені!» — вигукнув він.

Тор почав панікувати. Він розвернувся і подивися на стійку Ерека, метушливо намагаючись знайти меч. Перед ним стояла величезна кількість зброї. Він протягнув руку, схопив меч і передав його Фейтгольду.

«Ідіот! Це середній меч!» — закричав Фейтгольд.

У Тора пересохло в горлі. Йому здавалось, що все королівство дивиться на нього. Все було розмитим, він не міг сфокусуватись і панікував, коли знову розвернувся до стійки, не знаючи який з мечів вибрати.

Фейтгольд ступив вперед, відштовхнувши Тора і схопив потрібний меч. Потім він вибіг на лицарську доріжку.

Тор дивився йому вслід, відчуваючи що від нього самого мало користі. І від цих думок йому стало погано. Він також спробував уявити — як це, працювати там самому, бігаючи на очах у всіх цих людей, і коліна у нього затремтіли.

Зброєносець іншого лицаря досяг свого хазяїна першим і Ереку довелось відстрибнути, коли лицар розвернувся і ледь не вдарив його своїм мечем. Нарешті і Фейтгольд досяг Ерека і вклав тому в руку короткий меч. Як тільки він це зробив, Ерек знову був атакований. Але він був розумним: він відстрибнув з лінії удару у останній момент.

Суперник Ерека все одно продовжував атакувати. Він попрямував прямо на Фейтгольда, який на своє нещастя стояв прямо на тому місці, де тільки що був Ерек. Лицар схопив Фейтгольда обома руками за волосся і сильно вдарив того в обличчя.

Почувся звук зламаного носа. З носу у Фейтгольда бризнула кров, і він впав на землю обм’яклий.

Тор стояв, не в змозі вимовити і слова від шоку. Він не міг у це повірити. Не міг і натовп, який почав кричати і свистіти.

Ерек розвернувся з мечем, але промахнувся. Суперники знову стояли обличчям один до одного.

Тор раптом зрозумів: тепер він єдиний зброєносець Ерека. Що йому робити? Адже він ще не готовий до такого. І все королівство дивилось на нього.

Два лицарі жорстоко атакували один одного, удар за ударом. Очевидно, що лицар МакКлаудів був набагато сильнішим, ніж Ерек. Ерек же був кращим бійцем — швидшим і вправнішим. Вони розмахували мечами, але жоден з лицарів не мав явної переваги.

Нарешті встав Король Маꥳл.

«Довгі списи!» — вигукнув він.

Серце Тора скажено закалатало. Він знав що це означало, адже він тепер зброєносець.

Він розвернувся і подивився на стійку, знімаючи списа, який видався йому найбільш підходящим. Він вхопив шкіряну рукоятку, молячись щоб його вибір був правильним.

Тор вибіг на смугу і відчув на собі погляди тисяч людей. Він мчав і єдиним його бажанням було досягти Ерека першим. Нарешті спис опинився в руках у його лицаря. Тор був гордим, що встигнув досягти свого лицаря раніше за суперника.

Ерек взяв списа і розвернувся, повний готовності до зіткнення з іншим лицарем. Будучи благородним воїном, перш ніж атакувати, він почекав поки його суперник озброїться. Тор поспішив відстрибнути у бік, щоб не повторити долю Фейтгольда. По дорозі він відтягнув тіло Фейтгольда від гріха подалі.

Тор відчув щось нехороше. Супротивник Ерека підняв спис вгору і з дивними рухами почав нести зброю. Коли він це зробив, Тор раптово відчув, що вся його увага сконцентрована на цьому. Він ще ніколи не відчував такого. Його інтуїція підказувала, що станеться щось недобре. Його очі зосередились на зброї лицаря МакКлаудів. Уважно роздивившись, він помітив, що вістря списа погано закріплене. Лицар хотів використати це вістря як метальний ніж.

Лицар різко опустив списа, і вістря відірвалося і поплило повітрям, прямо в напрямку серця Ерека. Протягом декількох секунд Ерек був би мертвий, він просто не встиг би вчасно зреагувати. Судячи по зубчастому лезу вістря, воно могло пробити обладунки.

У той момент Тор відчув, як тепло піднімається тілом. Це було знайоме відчуття, останній раз хлопець відчував подібне в Темному Лісі, коли бився з Сиболдом. Все навколо сповільнилось. Він побачив що кінчик списа уповільнив рух. В тілі хлопець відчував енергію і тепло від сили, яку він не усвідомлював.

Він зробив крок вперед і відчув себе сильніше, ніж вістря списа. В своїх думках він захотів, щоб наконечник зупинився. Він наказав йому зупинитись. Тор не хотів, щоб Ерек постраждав. Особливо таким чином.

«НІ!» — викрикнув Тор.

Він зробив ще один крок і протягнув долоню у напрямку наконечника списа.

Вістря зупинилося і зависло у повітрі, зовсім трохи не долетівши до серця Ерека.

Потім воно просто впало на землю.

Обидва лицарі повернулись і подивились на Тора. Те саме зробили і обидва королі, і тисячі глядачів. Тор відчував, що весь світ дивиться на нього з усіх боків. І всі були свідками того, що він зробив. Всі вони тепер знали, що хлопець не був нормальним, що він мав якусь силу, що він вплинув на хід гри. Це не тільки врятувало Ереку життя, а і змінило долю всього королівства.

Тор завмер на місці, намагаючись усвідомити, що сталось.

Тепер він був упевнений, що він не такий, як всі ці люди. Він інший.

Але хто він?

Оговтавшись, Тор відчув, як його веде через натовп Ріс — молодший син короля і новий суперник для тренувань Тора. Потім весь турнір проходив як у тумані. Те що він зробив, силу, яку використав, коли зупинив вістря списа від убивства Ерека, привернуло увагу всього королівства. Змагання були зупинені після наказу двох Королів; почалась перерва. Коли кожен з лицарів відійшов у свій куток, натовпом прокотилась хвиля подиву. В цей час Ріс схопив Тора за руку і потягнув подалі від людей.

Ріс не відпускав його руку ні на хвилину, коли вони пробирались через натовп в оточенні королівської свити. Тора досі трясло від сьогоднішніх подій. Він досі не зрозумів, що він зробив. Єдине, чого хотілось Тору в цей момент — стати непомітним, він просто хотів бути воїном королівського легіону, але чого точно не хотів Тор — це стати центром уваги.

Найгірше те, що коли його вели, він не знав, чим це все закінчиться. Звичайно, він врятував життя Ереку, але при цьому втрутився у лицарську битву, що для зброєносця було неприпустимим. Тому Тор не був впевнений, чи винагороду він отримає, чи покарання.

«Як ти зробив це?» — запитав Ріс, смикнувши за руку Тора. Той сліпо слідував за Рісом, намагаючись зрозуміти як йому це вдалось. Коли вони проходили повз натовп, люди здивовано витріщали очі на Тора.

«Я не знаю…» — відповідь Тора була правдивою. — «Я просто хотів йому допомогти і… це сталося…»

Ріс похитав головою.

«Ти врятував життя Ереку. Ти усвідомлюєш це? Він наш прославлений лицар. І ти врятував його».

Тор став почуватися краще, прокрутивши слова Ріса у голові; хвиля полегшення накотила на нього. Йому подобався Ріс ще з того моменту, коли вони вперше зустрілись. Ріс випромінював спокій і завжди знав, що сказати. Поміркувавши, Тор подумав, що, можливо, його і не покарають після всього. Можливо, навіть в якомусь сенсі, на нього будуть дивитись як на героя.

«Я не намагався нічого зробити», — сказав Тор. — «Я просто хотів, щоб він залишився живим. Це було так… природньо. Нічого особливого».

«Нічого особливого?» — перепитав Ріс. — «Я б не зміг цього зробити. Ніхто з нас не зміг би».

Вони повернули за ріг, і Тор побачив Королівський замок, який витягнувся високо в небо. Замок виглядав велетенським. Королівська армія струнко стояла, вишикувавшись біля дороги з бруківки, яка вела на підйомний міст, що тримав народ на відстані. Армійці відійшли в сторону, щоб пропустити Тора і Ріса.

• Предыдущая
• 19/57
• Следующая