Відродження - Кінг Стівен - Страница 53

• Предыдущая
• 53/88
• Следующая

По суті, так і було. Ми почали з трьох імен, які взяли на сторінці «Свідчення чудес» веб-сайту Ч. Денні Джейкобза. Очолював список Роберт Райверд, хлопчик, зцілений від м’язової дистрофії в Сент-Луїсі. До цих трьох Брі додала ще тих, у яких я був впевнений, із наметового служіння в окрузі Норріс. Наприклад, Ровену Мінтур, чиє раптове одужання важко було заперечити. Якщо та хитка хода до чоловіка зі сльозами на очах була грою, то вона заслуговувала на «Оскар».

Брі відстежила «Тур зцілення й відродження» під проводом пастора Денні Джейкобза від Колорадо до Каліфорнії. Загалом десять зупинок. Разом ми дивилися нові відео з YouTube, викладені на сторінку «Свідчення чудес», — з ентузіазмом морських біологів, які вивчають нещодавно відкритий новий вид риб. Ми сперечалися щодо правдивості кожного (спочатку в моїй вітальні, потім у цьому самому ліжку) і зрештою поділили їх на чотири категорії: повна туфта, ймовірна туфта, нема певності таважко не повірити.

У цьому процесі поступово вималювався головний список. Того сонячного серпневого ранку в спальні моєї квартири на другому поверсі в ньому було п’ятнадцять прізвищ. Людей, у чиєму зціленні ми на дев’яносто вісім відсотків були переконані, виокремлених із переліку, де фігурувало майже сімсот п’ятдесят можливих кандидатів. У цьому списку був Роберт Райверд, була Мейбел Джерґенз із Альбукерке, а також Ровена Мінтур і Бен Гікс, чоловік, який у наметі на ярмарку округу Норріс зірвав з себе шийний корсет і викинув милиці.

Гікс був цікавим випадком. І він, і його дружина підтвердили справжність зцілення у статті, яку надрукували в газеті «Денвер пост» закілька тижнів після того, як мандрівне шоу Джейкобза поїхало далі. Він викладав історію в муніципальному коледжі Денвера, мав бездоганну репутацію. Сам себе називав релігійним скептиком і описував свій похід на служіння в окрузі Норріс як «останню надію». Його дружина це підтвердила. «Ми приголомшені й сповнені вдячності», — сказала вона. І додала, що вони тепер знову ходять до церкви.

Райверд, Джерґенз, Мінтур, Гікс та всі інші в нашому головному списку зазнали доторку «святих обручок» Джейкобза в період між травнем 2007-го і груднем 2008-го, коли «Тур зцілення й відродження» завершився в Сан-Дієґо.

Брі з ентузіазмом узялася з’ясовувати, як їм усім жилося далі, але вже в жовтні 2008-го її запал дещо охолов. Саме тоді вона знайшла розповідь про Роберта Райверда (коротеньку замітку, не більше) у «Віклі-телеґрам» округу Монро. Там було написано, що «хлопчика-диво» поклали в дитячу лікарню Сент-Луїса «з причин, не пов’язаних з колишньою м’язовою дистрофією».

Брі трохи порозпитувала, через комп’ютер і телефоном. Батьки Райверда відмовилися з нею говорити, але медсестра з дитячого відділення, коли Брі сказала, що хоче викрити Ч. Денні Джейкобза, як шахрая, зрештою здалася. Насправді ми не зовсім цього хотіли, але це подіяло. Діставши від Брі запевнення, що її ім’я не буде згадано в жодній статті чи книжці, сестричка повідомила, що Боббі Райверда поклали в лікарню з «постійним головним болем», як вона це назвала, і провели ряд аналізів, щоб виключити пухлину мозку. І виключили. Зрештою хлопчика перевели в «Ґедз-Рідж», Оуквіл, штат Міссурі.

— Що це за лікарня? — спитала Брі.

— Психушка, — відповіла медсестра. А поки Брі перетравлювала інформацію, додала: — Майже всі, хто потрапляє в «Ґедз», ніколи звідти не виходять.

Спроби Брі розвідати більше в «Ґедз-Ріджі» наштовхнулися на кам’яну стіну. А оскільки я вирішив, що Райверд — наш нульовий пацієнт[123], то полетів у Сент-Луїс, узяв напрокат машину й поїхав на ній в Оуквіл. Кілька днів по обіді просидівши в барі, найближчому до лікарні, я надибав санітара, який розговорився за невеличку винагороду в шістдесят доларів. Роберт Райверд ходив нормально, сказав санітар, але далі кутка своєї палати не заходив. А в кутку просто стояв, мов дитина, яку покарали за погану поведінку, поки хтось не відводив його назад у ліжко чи до найближчого стільця. У хороші дні він їв сам. У погані, які тепер видавалися набагато частіше, його годували через трубку. Його стан визначили як напівкататонічний. Кретин, за словами санітара.

— А голова в нього досі болить? — спитав я в нього.

Санітар знизав кремезними плечима.

— Хто його зна?

А й справді. Хто.

Наскільки ми розуміли, дев’ятеро людей із нашого головного списку були живі-здорові. Включно з Ровеною Мінтур, яка знову почала вчителювати, і Беном Гіксом, з яким я сам поговорив у листопаді 2008-го, за п’ять місяців після його зцілення. Я не все йому розказав (приміром, ні разу не згадав про електрику, звичайну чи особливий її різновид), але виклав достатньо, щоб між нами встановилася довіра: про залежність від героїну, вилікувану Джейкобзом на початку дев’яностих, після чого пішли тривожні залишкові явища, які потроху зменшувалися й зрештою зникли. Що мене найбільше цікавило — чи не було в нього чогось схожого: потьмарень, спалахів, ходіння уві сні, чи, може, переходів на дивну мову, як при синдромі Туретта.

Зовсім ні, запевнив він. З ним усе було просто чудово.

— Не знаю, чи то Бог зцілив мене його руками, чи ні, — сказав мені Гікс, коли ми пили каву в нього в офісі. — Дружина точно знає, то й нехай, а мені байдуже. Головне, що мені вже не боляче і я проходжу по дві милі за день. Сподіваюся, ще два місяці — й мені дозволять грати в теніс, якщо це буде парна гра, де мені доведеться лише по кілька кроків пробігати. Ось що для мене важливо. Якщо він зробив для вас те, що ви кажете, тоді ви мене розумієте.

Я розумів. Просто знав трохи більше.

Що Роберт Райверд насолоджувався своїм зціленням у психіатричній клініці, цмулячи глюкозу через крапельницю, а не «кока-колу» з друзями.

Що Патриція Фармінгдейл, зцілена від периферичної невропатії в Шаєні, штат Вайомінг, насипала собі в очі солі, намагаючись позбавити себе зору. Вона не пам’ятала, як це робила. Не кажучи вже про те чому.

Що Стефан Дрю з Солт-Лейк-Сіті став ходити пішки на далекі дистанції, після того, як його зцілили буцімто від пухлини мозку. Ці піші прогулянки (а часом то були марафони на п’ятнадцять миль) він здійснював не в потьмареному стані. Просто, за його словами, на нього находила ця потреба, і він мусив іти.

Що Вероніка Фрімонт з Анагайма потерпала від того, що сама називала «перериванням зору». Один такий випадок призвів до зіткнення на малій швидкості з іншою машиною. Аналіз на алкоголь і наркотики був негативним, але вона все одно відмовилася від водійських прав — боялася, що це повториться.

Що в Еміля Кляйна з Сан-Дієґо на зміну чудесному зціленню від травми шиї прийшло періодичне імпульсивне бажання виходити на подвір’я та їсти землю.

І був Блейк Ґілмор із Лас-Веґаса, який стверджував, що Ч. Денні Джейкобз наприкінці літа 2008-го року вилікував його від лімфоми. За місяць він втратив роботу круп’є за столом для блекджеку, бо став поливати клієнтів казино лайкою — казав щось на зразок «Бери карту, бери ж ту блядську карту, сране сцикло». Коли він почав кричати щось подібне трьом своїм дітям, дружина вигнала його з дому. Він переїхав у безіменний мотель на півночі від Фешн-Шоу-драйв. Через два тижні його знайшли мертвим на підлозі в туалеті з пляшкою «Крейзіклею»[124] в руці. Ним він заклеїв собі ніздрі й запечатав рот. Його некролог був не єдиний, асоційований із Джейкобзом, що його Брі знайшла за допомогою свого пошуковика, але тільки він був залізно з ним пов’язаний, ми це відчували.

Звісно, то було до Кеті Морз.

Мене знову хилило на сон, попри вливання чорного чаю на сніданок. Провину за це я покладав на функцію автопрокручування на екрані ноутбука Брі. Вона корисна, казав я, але й гіпнотична, зараза.

— Сонечко, дозволю собі неправильно процитувати Ела Джолсона[125], це ти ще нічо не бачив, — відповіла Брі. — Наступного року «Епл» випустить планшетний комп’ютер із революційною… — Не встигла вона закінчити, як пролунало «біп» і автопрокручування зупинилося. Брі подивилася на екран, де висвітився підкреслений червоним заголовок. — Ого. Це прізвище ти дав мені ще тоді, коли ми починали.

• Предыдущая
• 53/88
• Следующая