Выбери любимый жанр

Приватне доручення - Ростовцев Эдуард Исаакович - Страница 23


Изменить размер шрифта:

23

І знову Ягвіца оповила темрява. Крізь нічні окуляри він уважно оглянув схрон; смикнув за іржавий дріт, що звисав зі стелі, відкрив продуховину і з насолодою вдихнув струмінь свіжого гірського повітря. В кутку, навпроти входу, темнів напівзасипаний низький отвір запасного входу. Розіславши на гіллі та на листі парашут, він ліг на цю імпровізовану постіль. Але не спалося.

Ягвіц дістав з ранця невеликий фібровий чемодан і пакет з їжею. Після кількох великих ковтків коньяку йому захотілося їсти, і він відкрив ризькі шпроти. Доївши їх, він відкинув набік порожню консервну банку. Вдаривши об стіну, вона з брязкотом покотилася по підлозі. Одночасно Ягвіц почув шарудіння, наче звідкілясь осипався пісок. Потім щось, стукнувши, звалилося на підлогу. Він схопився. Шарудіння затихало. З пістолетом в руці Ягвіц знову обійшов схрон і біля протилежної стіни наступив на горбик щойно насипаної землі. Тут же лежав камінь, що випав з стіни. Ягвіц обдивився невеликий отвір, що появився в стіні, звідки тоненьким струмком продовжувала стікати земля. Рука по лікоть пройшла в дірку, намацала якийсь довгастий гладкий предмет. Ягвіц легко вийняв ще один камінь і дістав з отвору відполіровану коротку палицю з потовщенням на кінці. Він струсив з неї землю і здригнувся. В його руці була гомілкова кістка людини.

З отвору знову посипалася земля, і разом з нею круглим каменем викотився білий череп з чорними проваллями замість очей. Ягвіц трохи розбирався в анатомії. Великий череп і невелика гомілкова кістка не могли належати одному й тому ж скелетові. Скільки ж людей замуровано в цій стіні, якщо він відразу ж наткнувся на рештки двох? Хоча зараз було не до дослідів, і він поклав назад свої знахідки, сяк-так прикривши каменями отвір в стінці.

Ягвіц вилив рештки коньяку на руки і довго витирав їх об парашут. Потім заснув. Спав довго. Лише під кінець дня встав і трохи розім'явся. Почекавши ще кілька годин, він взяв чемодан і пішов до виходу. Прикривши ляду каменем, Ягвіц уважно оглянувся і почав спускатися до річки. Шлях його лежав через гору. Він ішов обережно, часто зупинявся і прислуховувався. Кілька разів видирався на високі ялини і оглядався довкола. Хотілося курити, Ягвіц не раз діставав пачку «Казбеку», але кожного разу, не розкривши її, знову клав до кишені: не лише недокурки, навіть запах і попіл не хотів він залишати по собі в цьому лісі.

Було біля десяти вечора, коли він з гори побачив унизу гадючку залізниці. Приглянувшись уважніше, Ягвіц побачив ліворуч майже захований в зеленій гущавині будинок, потім ріг другого, майже поруч виступав цегляний димар третього. Туди вела залізниця; здалеку долинув слабкий гудок паровоза, і над деревами далеко внизу завиднівся клубочок білого диму. Це був Клуш.

Спускаючись донизу, Ягвіц подвоїв обережність: ліс рідшав. То там, то тут виднілися сліди недавнього перебування людей. В цих місцях, мабуть, часто влаштовувались пікніки: кілька разів він натрапляв на порожні консервні банки, клоччя старих газет, відкорковані пляшки.

Далеко в горах сяйнула блискавка. Збиралася гроза. Раптом попереду залунали голоси. Ягвіц причаївся за великим буком. Поміж деревами, метрів за сімдесят від нього, пройшло кілька чоловіків і жінок. Вони голосно перегукувалися, збігаючи вниз крутою стежкою. «Відпочиваючі або туристи», подумав Ягвіц. Він хотів був уже вийти з свого сховища, як появилось ще двоє: дівчина і юнак. Дівчина вистрибцем збігала з гори, б'ючи лозиною по стовбурах і щось весело наспівуючи. Ось вона зупинилася зовсім недалеко від Ягвіца, оглянулася і махнула рукою.

— Колю, наздоганяйте! — гукнула і кинулася вниз, але тут же спіткнулася і ледве втрималася на ногах, вхопившись за гілку. Хлопець, підбігши, підтримав її. Дівчина вже випросталася, але Микола продовжував тримати її за стан. Так мовчки вони і пішли поряд. Ось він невміло притягнув дівчину до себе, схилився над обличчям. Ягвіц побачив, як покірно вигнулося її струнке тіло, але раптом, відштовхнувши хлопця, дівчина вирвалась з його обіймів і побігла далі.

Стояв уже присмерк. Ягвіц не бачив їх облич, лише поміж деревами біліла, віддаляючись, біла сукенька, а за кілька кроків застигла світла сорочка розгубленого Миколи. «Чорти їх носять! Вони, здається, не збираються йти звідси», подумав роздратовано Ягвіц. Тут, в лісі, він не хотів зустрічатися з людьми. Там, внизу, — інша справа. Він стане якимось рядовим радянським громадянином і йому нічого буде боятися подібних зустрічей.

— Коля! Катя! Катюша! Де ви пропали?! Ідіть швидше сюди! Дощ починається!

Микола теж почав повільно сходити вниз. Ягвіц почув його голос:

— Ну, Катюшо, я вас дуже прошу… після відбою… до альтанки… Прийдете?

Потім голоси затихли.

Коли Ягвіц зійшов вниз, було вже біля півночі, Накрапав дощ. Заховавши в кущах чемодан і плащ, він вийшов на широку алею. Востаннє він був тут 19 років тому. Скільки минуло часу, а алея все та ж, Лише ще густішими стали крони старих дерев. І дівчина в білому, зараз там в лісі, була невловимо схожа на ту, давню Марію.

Ягвіц мимоволі ступив кілька кроків по алеї туди, де за поворотом повинна бути вілла його діда. Але відразу ж зупинився. Що за дурниця!. Дід помер ще в 1939 році, коли відбулася націоналізація, а від вілли, певно, лишилися лише руїни.

Але ні, вілла на великий подив Ягвіца, була на місці. Хтось ішов йому назустріч. Ягвіц скочив у кущі і раптом позад нього над самим вухом пролунав тихий голос:

— Тихо! Не ворушись!

Розділ XI

«ЛІСОВА СПАЛЬНЯ»

Головний лікар Клушського будинку відпочинку прийшов на допомогу Карпенкові і цього разу.

Алеєю вони вийшли до річки.

На гарячій гальці загоряли відпочиваючі. Кілька чоловік плескалося у воді біля берега — далі запливати не дозволялося. Гірська ріка могла посередині затягнути у вир.

Збоку, де починався сосновий бір, між двома стовбурами висіла подрана волейбольна сітка. Лунали голоси і дзвінкі удари по м'ячу. Засмаглий міцноногий хлопець в трусах, високо підстрибнувши, «зрізав» м'яч.

— Дванадцять — п'ять! — голосно сказала дівчина в блакитному купальникові.— М'яч — наліво!

Головний лікар блиснув окулярами в бік хлопця і тихо сказав:

— Ото і є Петров, Ви його не ображайте. Добрий хлопець. Потомствений буровий. Я їхню сім'ю знаю ще з довоєнних років по Майкопу. Батько загинув на фронті, посмертно присвоїли йому Героя. Микола в нас другий рік підряд відпочиває.

Хвилин за десять матч закінчився перемогою команди Петрова, В цьому, очевидно, була йога заслуга: нова команда, що почала комплектуватися, запрошувала його до себе. Але Петров не захотів більше грати і підійшов до дівчини в блакитному купальникові:

— Ходімо, Катю, скупаємось. Сонце ж сьогодні яке!

Карпенко раптом відчув, що сонце дійсно палить немилосердіно. Йому так захотілося роздягнутися і ступити босою ногою на гарячу землю, разом з цими хлопцями та дівчатами побігти до річки, пройтись на руках колесом до берега і глибоко-глибоко пірнути в холодну воду. А потім вискочити — і до сітки, різко вдарити м'яча, щоб шідчути своє сильне тіло, щоб і його, Ігоря, — там же, як і оцього спритного парубка, запрошувала до себе кожна команда. Алевін раптом відчув вагу пістолета в кишені. Подивився на руки, побачив чорну, що набилася під нігті, грязюку і посміхнувся.

— Колю! — покликав головний лікар. — Ти мені потрібен.

— В чім справа, Аркадію Степановичу?

— Я буду тобі дуже вдячний, якщо ти мені допоможеш в одній справі, Одягнися і підемо зі мною.

Петров засмучено оглянувся на дівчину, але й не подумав відмовлятися:

— Звичайно, я з задоволенням… Зараз зодягнуся.

Головний лікар взяв Петрова під руку і вивів його на алею. Він не знав, власне, з чого починати: Карпенко раптом кудись зник.

— Справа в тому, Колю… Розумієш… — розпочав був головний лікар, ведучи хлопця в парк.

— Пробачте, — пролунав голос позаду. — Добридень, товаришу Петров, Давайте сядемо десь в тіні і поговоримо. Я вас не надовго затримаю. — Ігор дивився в широке, туго обтягнене засмаглою шкірою обличчя хлопця. — Будемо знайомі: моє прізвище Карпенко. А ось моє посвідчення.

23
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело