Выбери любимый жанр

Прорив блокади - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 11


Изменить размер шрифта:

11

На ці слова серце Джеймса Плейфера шалено закалатало. Він підступив до дівчини із слізьми на очах, але ніяк не міг знайти потрібні слова. Може, зрештою, він заговорив би, виказав свої почуття, що їх не міг більше стримувати, але втрутився Крокстон.

- Зараз не до ніжностей,- сказав він.- Треба поговорити і поговорити серйозно.

- У тебе є план, Крокстоне? - спитала дівчина.

- План у мене є завжди,- відповів американець.- Вигадувати план - це мій фах.

- Але чи добрий твій план? - поцікавився Джеймс Плейфер.

- Мій план чудовий, і всі міністри у Вашінгтоні не вигадали б кращого. Можете вважати, що містер Хеліберт уже в нас на борту.

Крокстон вимовив ці слова так твердо і водночас так добродушно, що треба було бути найнедовірливішим з людей, щоб не розділити його впевненості.

- Ми слухаємо тебе, Крокстоне,- сказав Джеймс Плейфер.

- Ну то слухайте. Ви, капітане, підете до генерала Борегара і попросите його про послугу, в якій він вам не відмовить.

- Про яку послугу?

- Ви скажете йому, що маєте на борту поганого матроса, ледаря й розбишаку, який вам вельми докучає; під час рейсу він підбурював команду до бунту, одне слово, то паскудний тип, і ви попросите, щоб він розпорядився посадити його в цитадель, але при від'їзді ви, мовляв, заберете його з собою, щоб доставити в Англію і там віддати до рук правосуддя своєї країни.

- Гаразд,- мовив Джеймс Плейфер з ледь помітною усмішкою.- Я піду до Борегара, і він залюбки виконає моє прохання.

- Яв цьому не маю сумніву,- відповів американець.

- Але мені бракує дечого,- провадив Плейфер.

- Чого ж вам бракує?

- Ледаря й розбишаки.

- Він перед вами, капітане.

- То виходить, що цей паскудник...

- Я - власною персоною, не прогнівайтесь...

- О, хоробре і мужнє серце! - вигукнула Дженні, стиснувши своїми ручками шкарубкі долоні свого слуги.

- Іди, Крокстоне,- сказав Джеймс Плейфер.- Я розумію тебе, друже, і жалкую тільки про одне: що я не можу бути на твоєму місці!

- Кожному своє,- відповів Крокстон.- Якби ви опинилися на моєму місці, ви бентежилися б, а я не бентежитимусь. Вам вистачить діла згодом, коли треба буде виходити з гавані під гарматами і північан, і південців, і якби я заступив на ваше місце, з мене було б дуже мало пуття.

- Гаразд, Крокстоне, говори далі.

- Ну так от. Головне, щоб мене посадили до цитаделі,- а я ЇЇ знаю,- і там я вже розберуся, як мені зробити свою справу, і будьте певні, я зроблю її як треба. А тим часом ви завантажите пароплав.

- О, справи! - мовив капітан.- Тепер для мене це мало істотна деталь.

- Та ви що! А дядько Вінсент? Що він вам скаже? Об'єднаймо почуття і комерцію. Це розвіє підозри. Але слід поквапитися. Чи будете ви готові вийти в море через шість днів?

- Так.

- Гаразд, тоді двадцять другого хай «Дельфін» буде цілком завантажений і готовий до відплиття.

- Він буде готовий.

- А зараз слухайте мене уважно. Увечері двадцять другого січня пошліть шлюпку з найнадійнішими вашими людьми на мис Уайт-Пойнт, там, де місто вдається в море. Чекайте до дев'ятої, і ви зустрінете там містера Хеліберта та вашого покірного слугу.

- Але як тобі вдасться визволити містера Хеліберта й утекти з в'язниці самому?

- То моя справа.

- Дорогий Крокстоне, ти важитимеш своїм життям, щоб урятувати мого батька!

- Не турбуйтеся за мене, міс Дженні. Я нічим не важитиму, можете мені вірити.

- Ну гаразд,- сказав Джеймс Плейфер.- Коли просити, щоб тебе посадили до цитаделі?

- Сьогодні ж. Адже я розкладаю вашу команду. Вам не слід тримати мене на кораблі жодну зайву хвилину.

- Дати тобі золота? Воно згодиться там, у цитаделі.

- Золота, щоб купити тюремника! Ні в якому разі! Це надто дорого і надто по-дурному. В таких випадках тюремник кладе золото до кишені, а в'язня залишає в камері. І правильно робить! Ні, я вдамся до інших засобів, надійніших. А втім, кілька доларів дайте. Може, мені знадобиться випивка.

- Щоб споїти тюремника?

- Ні, п'яний тюремник може все зіпсувати. Кажу вам, у мене свій задум. Полиште цю справу на мене.

- Ось тобі дванадцять доларів, мій славний Крокстоне.

- Це забагато, але я вам поверну решту.

- Ну гаразд, то ти готовий?

- Ваш заколотник і бандит готовий.

- Тоді рушаймо.

- Крокстоне,- мовила дівчина схвильованим голосом.- Ти найкраща людина на землі, Крокстоне!

- Це схоже на правду,- відповів американець, голосно й добродушно зареготавши.- А, до речі! Хочу дати вам одну важливу пораду, капітане.

- Яку?

- Якщо генерал запропонує повісити вашого бандита - ви ж бо знаєте цих солдафонів! - не здумайте погодитись!

- А що мені йому відповісти, Крокстоне?

- Скажіть, вам треба поміркувати.

- Обіцяю, що так йому й скажу.

Того ж таки дня, на превеликий подив команди, яку не втаємничили в суть подій, Крокстона з кайданами на руках і ногах висадили на берег під охороною десятка матросів, а через півгодини, на прохання капітана Джеймса Плейфера, бандита провели по вулицях міста і, незважаючи на його опір, засадили до цитаделі.

Весь цей день і наступними днями розвантажування «Дельфіна» відбувалося повним ходом. Парові крани безперервно виймали з трюмів європейський вантаж, щоб звіль-лити місце для вантажу південноамериканського. Все населення Чарлстона прийшло подивитись на цю цікаву роботу, допомагаючи матросам та підбадьорюючи їх. Можна сказати, що ті славні хлопці працювали кожен за двох. Південці щиро захоплювалися ними, але Джеймс Плейфер не давав своїм людям часу вислуховувати похвали американців. Він не відходив від них і квапив їх з гарячковим нетерпінням, причини якого матроси «Дельфіна» не могли збагнути.

Вже через три дні, 18 січня, в трюм опустили перші паки бавовни. Хоч Джеймс і збайдужів до комерції, проте фірма Плейферів здійснювала чудову оборудку, скупивши за безцінь усю бавовну, що захаращувала пристань Чарлстона.

Тим часом про Крокстона не було ні чутки, ні звістки. Дженні мовчала, але її мучив постійний страх. Обличчя дівчини, змінене тривогою, говорило за неї, і Джеймс Плейфер чого тільки не казав, щоб її заспокоїти.

- Я цілком довіряю Крокстонові,- казав він їй.- Це відданий слуга. Та ви ж знаєте його краще, ніж я, міс Дженні, й вам не слід хвилюватися. Через три дні батько пригорне вас до свого серця, вірте моєму слову.

- Ох, містере Джеймсе! - вигукнула дівчина.- Чи зможу я коли-небудь віддячити вам за таку відданість? Чи знайдемо ми з батьком спосіб розквитатися з вами?

- Я підкажу вам цей спосіб, коли ми будемо в англійських водах! - відповів молодий капітан.

Дженні подивилась на нього, потім опустила очі, що налилися слізьми, й повернулася до своєї каюти.

Джеймс Плейфер сподівався, що до тієї миті, коли батько буде в безпеці, дівчина нічого не довідається про його жахливе становище: але в останній день неумисна необережність одного матроса відкрила їй істину. Напередодні гінцем, який зумів прорватися крізь лінію ворожих аванпостів, надійшла відповідь річмондського уряду. Та відповідь містила в собі смертний вирок Джонатанові Хеліберту - його мали розстріляти наступного ранку. Звістка про близьку екзекуцію незабаром поширилась у місті, й один із матросів приніс її на борт «Дельфіна». Він сказав про це своєму капітанові, не помітивши, що міс Хеліберт стояла поблизу і все чула. Дівчина пронизливо зойкнула і впала непритомна на палубу. Джеймс Плейфер відніс її до каюти, і знадобилося чимало зусиль, щоб привести її до пам'яті.

Коли Дженні розплющила очі, вона побачила молодого капітана; приклавши пальця до губів, він радив їй зберігати цілковиту мовчанку. Вона знайшла в собі сили мовчати, притлумити ридання, що рвалися в неї з грудей, і Джеймс Плейфер, нахилившись до її вуха, прошепотів:

- Дженні, через дві години ваш батько буде в безпеці, поруч із вами - або я загину, намагаючись його врятувати!

І він вийшов з каюти, кажучи собі:

11
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело