Завоювання Плассана - Золя Эмиль - Страница 27

• Предыдущая
• 27/83
• Следующая

Подружжя Палок підвелося. Марта попрощалася з ними, дякуючи їм за їхню щирість. Затримавшись на хвилину на площадці, щоб витягти волан сукні, який зачепився між поруччям і східцями, вона почула їхню жваву розмову за дверима.

— Вони кличуть тебе тому, що ти їм потрібна, — казав суддя своїм різким голосом. — На тебе звалять усю роботу.

— Хай їм біс! — відповіла жінка. — Повір мені, вони потім заплатять мені за все!

Коли Марта повернулась додому, було близько восьмої. Муре чекав на неї добрих півгодини, не сідаючи обідати. Вона боялася бурхливої сцени. Але переодягшись і зійшовши вниз, Марта побачила, що її чоловік сидить верхи на стільці і спокійно вистукує пальцями на скатертині «вечірню зорю». Він був нещадний у своєму глузуванні.

— А я вже думав, що сьогодні ти ночуватимеш у сповідальні… Тепер, коли ти йдеш до церкви, попереджай мене, щоб я міг десь повечеряти, поки ти гостюватимеш у кюре.

Протягом усього обіду він допікав їй своїми жартами. Марта страждала більше, ніж коли б він її лаяв. Двічі чи тричі вона поглядом благала його дати їй спокій, але це тільки підбурювало його на нові витівки. Октав і Дезіре сміялися. Серж мовчав — він був на боці матері. За десертом розгублена Роза прийшла сказати, що до них завітав пан Делангр, він хоче поговорити з пані.

— Отакої, то ти вже і з начальством водишся? — глузливо зареготав Муре.

Марта пішла до вітальні прийняти мера. Мер дуже люб’язно, майже галантно сказав їй, що не схотів відкладати на завтра і прийшов поздоровити пані Муре з такою благородною ідеєю.

Пані Делангр надто нерішуча, вона даремно не прийняла запрошення відразу, і він прийшов за її дорученням сказати, що їй дуже приємно стати членом комітету дам-патронес Притулку пречистої діви. І він сам сприятиме всіма силами успіхові такого корисного, такого морального починання.

Марта провела його до надвірних дверей. Коли Роза підняла вгору лампу, щоб освітити тротуар, мер додав:

— Скажіть панові абату Фожа, що я був би дуже радий поговорити з ним, якби він погодився зайти до мене. Він уже знайомий з такими закладами по Безансону, і я можу дістати від нього дуже цінні відомості. У всякім разі, я хочу, щоб за приміщення платило місто. До побачення, люба пані; передайте моє привітання панові Муре, я не хочу його турбувати.

О восьмій годині, коли абат Фожа з своєю матір’ю зійшли вниз, Муре обмежився тим, що, сміючись, сказав йому:

— Ви сьогодні забрали мою дружину. Глядіть тільки не зіпсуйте її, не зробіть з неї святенниці.

Потім він поринув у гру, — йому треба було взяти з пані Фожа величезний реванш за цілих три дні програшу. Марта могла вільно розповісти абатові, яких заходів вона вжила. Вона раділа, як дитина, все ще схвильована переживаннями годин, проведених поза домівкою. Абат попросив її повторити деякі деталі; пообіцяв піти до пана Делангра, хоч вважав за краще лишатися осторонь.

— Ви даремно відразу назвали мене, — суворо сказав він їй, почуваючи, як вона хвилюється і зовсім втрачає волю в його присутності. — Але ви така, як і всі жінки: за що б вони не взялися, неодмінно зіпсують найкраще починання.

Вона глянула на нього і, вражена його гострими словами, відкинулася назад, почуваючи той страх, який ще й досі іноді охоплював її перед його сутаною. Марті здалося, що залізні руки налягли їй на плечі і пригинають додолу. Для кожного священика жінка — ворог. Побачивши, що вона обурена цим занадто суворим докором, він полагіднішав і тихо промовив:

— Я думаю тільки про успіх вашого благородного починання… Але я боюся зіпсувати всю справу, якщо займусь цим проектом. Ви ж знаєте, що в місті мене не люблять.

Побачивши його упокорення, Марта стала запевняти абата, що він помиляється, що всі дами говорили про нього з великою прихильністю. Адже всім відомо, що він утримує матір, живе відлюдно і доброчесно. Потім до одинадцятої години вони розмовляли про велике починання, обмірковуючи найменші його деталі. Це був чудовий вечір.

Муре вловив кілька слів між двома партіями.

— Виходить, — сказав він, коли йшли спати, — ви викорінюєте розпусту вдвох… Це непогано придумано!

За три дні комітет дам-патронес був утворений. Дами обрали головою Марту, а вона, за порадою своєї матері, з якою потай бачилася, поспішила висунути на скарбника пані Палок. Обидві вони мали дуже багато клопоту, складаючи циркуляри, виконуючи тисячі дрібних справ. А в цей час пані де Кондамен ходила від супрефектури до єпіскопського дому, від єпіскопського дому до різних впливових осіб, розповідаючи з властивою їй чарівністю «про блискучий проект, який вона придумала», красуючись у розкішних туалетах, збираючи пожертви й заручаючись обіцянками підтримати притулок. З свого боку пані Растуаль з побожним виглядом розповідала священикам, приймаючи їх у себе по вівторках, як їй спало на думку врятувати від розпусти цих бідолашних дітей; насправді ж вона тільки доручила абатові Бурету сходити до сестер громади св. Йосифа, щоб умовити їх обслуговувати майбутній заклад. Тим часом пані Делангр по секрету розповідала у вузькому колі урядовців, що за утворення цього закладу місто має дякувати її чоловікові і що з ласки мера комітет уже дістав у своє розпорядження залу в ратуші, де дами-патронеси можуть збиратися, коли схочуть, і спокійно обговорювати свої справи. Весь Плассан був збурений цією добродійною метушнею. Незабаром тільки й мови було, що про Притулок пречистої діви. З усіх боків сипався потік схвалень; близькі приятельки дам-патронес взялися за діло, кожний гурток працював для успіху справи. Підписні листи, що обійшли всі три квартали, за один тиждень були вкриті підписами. «Плассанський вісник» друкував ці листи, зазначаючи суми пожертв, внаслідок чого прокинулося самолюбство — найвизначніші родини змагались у щедрості.

Тим часом серед усього цього галасу все частіше згадувалося ім'я абата Фожа. Хоч кожна дама-патронеса запевняла, що ідея належала саме їй, всі знали, що її привіз із Безансона абат. Пан Делангр відкрито заявив про це на засіданні муніципальної ради, де голосувалося питання про купівлю будинку, який, на думку єпархіального архітектора, цілком годився для влаштування в ньому Притулку пречистої діви. Напередодні мер мав із священиком дуже довгу розмову, і вони попрощалися, міцно потиснувши один одному руки. Секретар мерії навіть чув, що вони називали один одного «любий пане». Після того громадська думка різко змінилася на користь абата. Відтоді в абата з’явилися прихильники, які боронили його від наскоків ворогів.

Родина Муре також сприяла зміцненню авторитету абата Фожа в місті.

Завдяки Мартиній протекції він був визнаний ініціатором благодійної справи, хоч скромно від цього відмовлявся. Але тепер він уже не ходив по вулицях смиренною ходою попід самими будинками, а йшов посеред вулиці в своїй новій сутані, осяяній сонячним світлом. По дорозі від вулиці Баланд до церкви св. Сатюрнена йому доводилося раз у раз відповідати на привітання. Якось у неділю пані де Кондамен спинила його після вечірньої відправи на Єпархіальній площі і розмовляла з ним добрих півгодини.

— Ну, пане абат, — якось сказав йому сміючись Муре, — тепер ви тут у пошані. І подумати тільки, ще півроку не минуло, як я був єдиним вашим прихильником… Проте на вашому місці я б ще був насторожі. Єпархіальне начальство, як і раніше, настроєне проти вас.

Священик ледь знизав плечима. Він знав, що ворожість, яку він ще відчував, ішла від місцевого духівництва. Під тиском суворої волі абата Феніли тремтів монсеньйор Руссело. Під кінець березня абат Феніль вирушив у недовгу подорож. Абат Фожа скористався його відсутністю і побував кілька разів у епіскопа. Абат Сюрен, особистий секретар епіскопа, розповідав, що ця «диявольська людина», замкнувшися з монсеньйором, проводила там цілі години, і той бував у дуже поганому настрої після цих довгих розмов. Коли абат Феніль повернувся, абат Фожа припинив свої візити, знову відступаючи перед ним у тінь. Але епіскоп не заспокоївся; було очевидно, що якась катастрофа порушила спокійне життя безтурботного прелата. Під час одного обіду, який він влаштував для духівництва, він був особливо люб’язний з абатом Фожа, що лишався й досі скромним вікарієм церкви св. Сатюрнена. Тонкі губи абата Феніля стискалися все міцніше; він ледве стримував свій гнів, коли його парафіянки співчутливо питали про його здоров’я.

• Предыдущая
• 27/83
• Следующая