Комедії - Мольер Жан-Батист - Страница 55

• Предыдущая
• 55/112
• Следующая

І ненавидіти поріддя це прокляте.

Філінт

Але ж…

Альсест

Але ж чого тут, пане, треба вам?

Яким повірити я мусив би словам?

Невже насмілитесь доводити мені ви,

Що це обурення моє — несправедливе?

Філінт

Ні, з вами згоден я: панує всюди зло,

Лукавство гору скрізь над правдою взяло,

Всім зиски на умі, усе гріхами дише,

І міг би рід людський буть кращий і чесніший.

Проте, хоч бачимо ми добре стан речей,

Чи слід тікати нам в пустелю від людей?

Таж їхні огріхи, заховані і звісні,

Для філософії нам, далебі, корисні,

Бо хто спізнає їх, той і життя спізна.

Та й де б моральності поділася ціна,

Які б високі нас манили ідеали,

Коли б усі шляхом моральним простували?

Ні… Має величі справдешньої печать,

Хто вміє зло людське байдуже зустрічать,

Хто серця пориви, огню святого повні…

Альсест

Ет, пане, знаю вже, які ви красномовні

І скільки доказів найшлося б тих у вас,

Та даром і слова ви тратите, і час.

У щирості своїй не відаю я впину

І наміру свого окрию вам причину,

Бо хоч до прикростей мене призвів язик,

Але таїтися я з правдою не звик.

Нащо змагатись нам? Діждуся Селімени,

І це побачення розв’яже все для мене.

Коли я любий їй не тільки на словах,

То, може, на ясний іще потраплю шлях.

Філінт

Могли б заждати ми у Еліанти з вами.

Альсест

Ні, надто мучуся я прикрими думками…

Ідіть же, я лишусь, утомлений життям,

У темнім закутку з журбою сам на сам.

Філінт

Бігме, товаришка подобалась чудна вам!

Я з Еліаитою прийду сюди небавом.

Оронт

Так, хочу знати я, чи пристрасті моїй

Прийнять судилося од вас вінець надій,

Чи почуваєте до мене ви кохання,

Бо для закоханих найгірше — це вагання.

Як полум’я моє прийняти ви ладні, —

У цім, не криючись, признайтеся мені,

А доказу прошу на разі я одного:

Альсеста, що давно втоптав сюди дорогу

І також почуттям горить до вас палким,

Хай більше не прийма ваш гостелюбний дім.

Селімена

Ну, звідки гнів такий, що вже й приймать не вільно?

Раніш ви ставились до нього так прихильно!

Оронт

Дошукуватись ми не будемо причин;

А лиш питаю вас одверто: я чи він?

Одного з-поміж нас рішуче оберіте,

А я вже знатиму, що й як мені чинити.

Альсест

(виходить із свого темного закутка)

Пан має рацію. Прошу я разом з ним,

Щоб не таїлися ви з вибором своїм.

Сюди однакове нас привело бажання:

Добитись повного і чесного признання

І серця вашого усю глибінь спізнать,

Бо більше, далебі, не може так тривать.

Оронт

Коли надіятись мені на щастя годі, —

Не стану, пане, вам нічим на перешкоді.

Альсест

Ревнивий я чи ні — не знаю, менше з тим,

Але ділитися не згоден я ні з ким.

Оронт

Коли до серця їй ви більш припали, пане…

Альсест

Коли збудили ви в ній почуття жадане…

Оронт

Клянуся кинути я заміри свої.

Альсест

Клянусь від цього дня не бачити її.

Оронт

Ви, пані, маєте сказать останнє слово.

Альсест

Ви, пані, закінчить повинні цю розмову.

Оронт

Вам треба з почуттям одкритися своїм.

Альсест

Вам треба в виборі спиниться на однім.

Оронт

Як! Ви вагаєтесь! Чи це ж можливо, пані?

Альсест

Як! Ще не зважили свого ви почування?

Селімена

Ах, напосталістю ви сердите мене.

Що за бажання вас взяло обох чудне!

Відома серцеві сердечна таємниця;

Сама від себе я не буду, певне, криться

І в цьому виборі давно спинилась я

На тім, кому душа присвячена моя.

Але ж ніяково слова ці таємничі

Сказати голосно і не одному в вічі.

Є речі, про які освідчуватись нам

Годиться-тихо лиш і тільки сам на сам.

Та й, виявляючи чуття своє сердечне,

Не треба ж ображать людину доконечне,

Одверто й різко їй проголосивши: ні.

Жорстоким шлях такий ввижається мені.

Оронт

Ні, правду всю кажіть одверто і до краю;

На це я зважився.

Альсест

Цього я вимагаю.

Не зволікаючись, без жодного жалю

Одному з-поміж нас ви киньте: не люблю.

Хотіли з усіма у злагоді ви жити,

Та годі. Скрайній час хитання ці скінчити.

Як затялися ви уперто на своїм,

То прочитаю я собі відмову в тім —

І все, що думав я про вас лихого, пані,

Знайде нехибний грунт у вашому мовчанні.

Оронт

Я не дивуюся нітрохи цим словам

І підписатися під ними міг би й сам.

Селімена

Ах, домагання це нудне й несправедливе

І тільки муку ним завдаєте мені ви.

Порозумітися нам, далебі, вже час…

Та ось кузина йде, вона розсудить нас.

Селімена

Кузино, захистіть! Тут, наче після змови,

На мене з двох боків напали ці панове.

Обом їм хочеться, щоб виповіла я,

Кому із них любов присвячена моя,

І щоб призналася одверто й без вагання,

Хто має кинути даремні сподівання.

Ну, де ж це чувано? Хіба не дивина?

Еліанта

Нехай вимога ця здається вам чудна,

Але даремне ви звертаєтесь до мене:

Я щирість над усе ціную, Селімено.

Оронт

Підтримки, бачите, і тут вам не найти.

Альсест

Всі ваші хитрощі не досягнуть мети.

Оронт

Свій присуд виречіть і терези схитніте.

Альсест

Все розумію я, не треба й говорити.

Оронт

Одно лише слівце — і край розмові цій.

Альсест

В мовчанні вашому читаю жереб свій.

Акаст

(до Селімепи)

Не гнівайтесь на нас, добродійко. ласкава;

Нас привела сюди одна маленька справа.

Клітандр

(до Оронта й Альсеста)

До речі, тут і ви. Ця справа водночас,

• Предыдущая
• 55/112
• Следующая