Выбери любимый жанр

ТАРС уповноважений заявити… - Семенов Юлиан Семенович - Страница 61


Изменить размер шрифта:

61

— Дорогий Лао, я шаную вашу дружбу по-справжньому. Але ви надто однолінійні у ваших конструкціях. Зотову треба буде відмиватися, розумієте? Йому треба буде доводити свою чесність, а це триватиме багато місяців, а ми з вами добре знаємо, що більше як рік агент продуктивно працювати не зможе: я на це принаймні розраховую. Мені потрібно, щоб мої вірні люди в Москві були гарантовані від провалу протягом року; потім — хоч потоп, потім, я сподіваюсь, Маріо візьме мене до себе радником з економіки й фінансів, на більше я не претендую. Давайте скоригований план, Маріо, мені пора…

«Центральне розвідувальне управління.

Відділ стратегічних планувань.

Цілком секретно.

28/01-45-78.

Врахувавши зауваження директора ЦРУ, план операції «Факел» уточнено, і зараз — в остаточній фазі — він звучить так:

1. День «X» — субота, 7.00 ранку.

2. Президентський палац буде взято не тільки силами бронедосанту, а й з повітря — двадцять вертольотів післязавтра прибувають у пункт «С».

3. Джорджу Грісо запропонують звернутися до народу із відозвою про добровільну передачу влади генералові Огайо.

4. Якщо він відмовиться, то покінчить життя самогубством.

5. Похорони Джорджа Грісо візьме на себе уряд Огано, оголосивши національний траур.

6. Огано звернеться по допомогу не стільки до нас, як до своїх друзів, що представляють інтереси банківського концерну містера Ліма на Африканському континенті; більше того, він у своєму зверненні, уточнений текст якого додається, засудить вторгнення морської піхоти США.

В. о. резидента ЦРУ — Джон. Глебб».

«Текст звернення генерала Огано до народу Нагонії.

Дорогі співвітчизники!

Прийміть мої щирі поздоровлення з приводу визволення. Повстання проти іноземного ярма закінчилося перемогою. Ви покликали мене, і я прийшов до вас, щоб віддати себе служінню нації.

Ми оплакуємо трагічну смерть Джорджа Грісо, який виявився непідготовленим до тієї ролі, що йому судила доля, але це не його вина, це біда всієї нації, яка зовсім недавно скинула кайдани колоніального рабства.

Я гадаю, що наш національний рух, який здобув перемогу, з радістю підтримають друзі в усьому світі.

Я повинен найрішучіше виступити проти висадки десанту морської піхоти СІЛА.

Я хочу повторити, що служитиму справі нашої національної революції до кінця.

З нами Бог і Перемога!»

Константинов

… Режисер Ухов дзвонив Константинову щодня: кінчилися акторські проби, а консультант ще й досі не подивився матеріалу, художня рада не хоче приймати рішення, поки не буде думки спеціаліста.

— Гаразд, а якщо я приїду до вас годині о десятій? — спитав Константинов. — Це можливо?

— Та хоч о дванадцятій! — вигукнув Ухов. — Будете ви, режисер Женя Карлов, він казав, що знайомий з вами, і я! Нема проблем, хоч о першій годині ночі!

— Чи не дозволите мені запросити дружину? — запитав Константинов.

— Будь ласка, буду дуже радий.

… Константинов залишив помічникові телефон знімальної групи і монтажної, сказав, коли він буде дуже потрібен, то їхати від «Мосфільму» десять-дванадцять хвилин, подзвонив Ліді й попередив, що ждатиме її біля прохідної о дев'ятій п'ятдесят п'ять.

— А без п'яти десять ти не можеш сказати? — всміхнулася Ліда.

— Можу, але в цьому буде деяка умовність. І потім я не люблю слова «без», у ньому, мені здається, смуток бринить, — відповів Константинов.

… У залі для переглядів було душно, вентилятор не працював; Ліда поглядала на чоловіка — схуд. Він весело розмовляв з Уховим і Кардовим, жартував з монтажницею Машею, нарікав на негоду — зовсім немає літа, безперестану періщать дощі; розповів смішний анекдот, попросив дозволу зняти піджак і сказав:

— Якщо не заперечуєте — почнемо?

Над сценарієм фільму про чекістів він просидів — ще на самому початку роботи — майже два тижні; на кожній сторінці було чимало поміток, зауважень; коли Ухов побачив це, то аж застогнав:

— Костянтине Івановичу, але ж сценарій уже затвердили!

— Тоді навіщо я вам?

— Як це навіщо?! Ви повинні його переглянути в плані достовірності як фахівець.

— Я це й робив. Та коли автор пише: «озадачьте себя вопросом», то як же мені не звернути вашої уваги на такий ляп?

— Це не ляп. Це звичайний вираз, він популярний у нас.

— Погано. Словник Бархударова трактує слово «озадачить» як «поставить в тупик». А я не хочу, щоб чекіст розмовляв поганою російською мовою.

— Невже «поставить в тупик»? — здивувався Ухов. — Хай йому чорт, спасибі, це треба перелопатити.

— Перелопатити, — повторив, усміхнувшись, Константинов. — Підемо далі. Головне зауваження: в сценарії багато брехні. Причому в автора найкращі наміри, він намагається зробити емоційнішими образи чекістів. І знову з'являється дружина, яка жде чоловіка ночами, і знову молодий капітан закохується в співачку з ресторану, що зв'язана з фарцовщиками, і знову генерал знає все заздалегідь про противника… Правду треба писати, а коли автор її не знає, то варто посидіти з нами, порозмовляти, ми з радістю допоможемо. Та ось іще: у вас шпигунів пачками ловлять, а це неправда. Шпигун — рідкість у наші дні; серйозний шпигун — це найскладніша зовнішньополітична акція противника. Завербувати радянську людину в наші дні — завдання неймовірно складне; сама суть нашого суспільства суперечить цьому. Людина, яка добровільно чи навіть під натиском відмовилася б від того, що йому дає наше життя, — це аномалія.

Ухов ламав руки, клявся, ніби міняти в сценарії будь-що заборонено, річ, мовляв, уже відлита, конструкцію порушувати неможливо.

— А я ж ні на чому й не наполягаю, — озвався Константинов. — Я кажу вам те, що повинен сказати. А ваше право ві мною не погодитись і запросити іншого консультанта.

(У світі кіно режисери поділяються на дві категорії: «стоїки», котрі відкидають будь-яку поправку, навіть свого колеги, і «стратеги», котрі безстрашно руйнують конструкцію, якщо вбачають у доводах товаришів розумні міркування. Ухов хоч і був «стратегом», але лякав усіх «стоїцизмом». Попервах, поки ще не підписували наказу про запуск фільму у виробництво, він був ладен на все і вдячно приймав будь-які слушні зауваження. Та як тільки увіминули лічильник і гроші на фільм відпустили, з'являвся новий Ухов, диктатор і трибун, він відкидав кожне слово критики; на всі зауваження відповідав: «А я так бачу». І ти тут хоч лопни.)

Коли Константинов сказав, що вони можуть запросити іншого консультанта, Ухов притих, почав говорити про ранимість художника, виголосив промову, прославляючи в ній чекістів, і зрештою зауваження Константинова прийняв.

Перший ролик був видовий: актор ішов берегом річки, потім біг; шугнув з берега — гарно, ластівкою, і Константинов раптом виразно відчув смак річкової води, теплої, лагідної.

— Хочу подивитись, як він рухається, — пояснив Ухов, — це дуже важливо — пластика актора.

«Спробуй тепер віднови, як рухався Дубов, — машинально подумав Константинов. — Уникав камери. Чому? Проінструктували? Але ж це нерозумно: людина, яка завжди відчуває страх, боїться чогось — уже відхилення від норми, і ми зразу ж включимо це відхилення до «суми ознак».

— А тепер подивіться уважно, ми взяли на головну позитивну роль Броневого, доведеться повоювати на худраді, — шепнув Ухов.

— Чому? — здивувався Константинов.

— Стереотип мислення: бояться, що в ньому прогляне Мюллер.

— Яка дурниця! Актор — лицедій, чим більшим хистом перевтілення він володіє, тим вищий його талант.

— От коли б ви були членом художньої ради, — сказав режисер Євгеній Карлов, — нам тоді легше жилося б.

Броневой був чудовий, достовірний, але щось заважало йому, щось сковувало його. Константинов збагнув: акторові не подобаються слова. Справді, є три виміри: спочатку сценарій, потім режисерська розробка, а вже третя іпостась кіно — це коли з'являється Його Величність Актор. Броневой говорив текст, що йому не подобався, ніби якийсь невидимий фільтр заважав йому; там, де в сценарії був знак оклику, він переходив на шепіт, а серйозне запитання ставив з усмішкою, одним словом, намагався допомогти сценаристові, та не дуже це в нього виходило; першооснова кінематографа — діалог: коли є хороші репліки, що розкривають провідну думку, — вийде фільм, а коли нема — нічого не допоможе, ніякі режисерські вигадки.

61
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело