Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович - Страница 79

• Предыдущая
• 79/97
• Следующая

Степанов помітив, як туман, що огортав його, засвітився зсередини невиразною жовтизною, і він почув звук автомобіля, що наближався, потім біля нього скреготнули гальма, стукнули дверцята, шофер оббіг величезний «мерседес» і відчинив задні дверцята, з машини повільно виліз немолодий чоловік у легкому чорному пальті, сивоволосий, без капелюха, в жовтих лайкових рукавичках.

— Пане Степанов, учора ви мене шукали, а сьогодні я змушений шукати вас. Я Джузеппе Валлоне з Палермо, доброї вам ночі…

— Здрастуйте. — Степанов раптом відчув, як напружилися м’язи спини й гулко забухкало серце.

І тікати нікуди, подумав він, та й куди ти побіжиш по цій безлюдній вулиці вночі у незнайомому місті?

— Я затримаю вас лише на кілька хвилин, пане Степанов, — тим часом вів Дон Валлоне. — Мої помічники допустили ряд прорахунків у роботі, і мені доводиться вносити корективи на ходу… Прогуляємось?

— Будь ласка, — відповів Степанов чужим голосом і зразу ж відкашлявся, розуміючи, що Валлоне, напевно, не знає його справжнього голосу, мало від чого може зірватися голос; та годі вже, зупинив він себе, не вдавай з себе героя, голос у тебе сів від страху, аж жижки дрижать.

— Бачите, все, що говорив адвокат Ферручі, застерігаючи вас від поспішних висновків та звертання до колег у тутешньому Прес-центрі, відповідає істині. Він справді відрепетирував спектакль, зіграний для вас нашими статистами, досить грунтовно, не без таланту, дозволю собі сказати… Але сталося непередбачене… Цей самий асистент оператора, котрий заряджав камеру на зйомках Франчески… я забув його ім’я…

— Роберто.

— Ну, це одне з його імен… А втім, так, саме так він повинен був вам відрекомендуватися… Так от, Роберто повісився після зустрічі з вами… Ні, ні, ви тут ні при чому… В цьому вас ніхто не звинуватить, хоч, звичайно, є можливість ошельмувати, все-таки ми тут маємо деяку вагу… Але справа не в тому, пане Степанов… Є підстави вважати, що він надіслав свою сповідь у Голівуд і там, хоч як це дивно, йому запропонували за неї двадцять тисяч доларів… А він уже в морзі… Нічого не вдієш, вийшла накладка… Вам він дав дрібні зрізки від тих злощасних п’ятисот метрів плівки, та, коли брав їх у сховищі нашої студії, йому вдалося понишпорити на полицях, він знайшов дещо інше, значно доказовіше…

— Для чого ви розповідаєте мені про це все? — знову відкашлявся Степанов.

— Для того, що я назву ім’я людини, зацікавленої в ліквідації Леопольдо Граціо, а ви не поспішайте починати проти мене бучу в пресі, коли все-таки маєте намір Її вчинити. Повернетеся до Росії, будь ласка, а зараз почекайте…

— То кому ж вигідно було усунути Граціо?

— Ферручі вважає, що в цьому був зацікавлений містер Дігон, бо його «Контінентл фуд» було б розорено, якби Граціо зробив у Гаривасі те, що хотів зробити. Збитки, яких завдали б ділу містера Дігона, ми підрахували: сто сорок мільйонів доларів. Погодьтеся, це неабиякі гроші.

— Я можу послатися на ваші свідчення?

— Пане Степанов, я ставлюся до вас з повагою, як до серйозного противника, не треба впадати в пропагандистську лихоманку. Якщо ми укладемо джентльменську угоду, я передам вам кілька сторінок із секретної стенограми наради людей Дігона і Фріца Труссена з Леопольдо Граціо в Лондоні за п’ять днів до трагедії, що розігралася в номері покійного… У нас е підходи до його особистої секретарки фрау Дорн, тільки тому ми й маємо документ, який проливає світло на всю справу…

— Лиска вивели через це?

— Мабуть. Але, як ви розумієте, він не був ключовою фігурою. Прибрали, щоб не заважав сутичці гігантів.

— Убив Леопольдо Граціо Вітторіо?

— Можливо, — кивнув Дон Валлоне. — Інакше люди Дігона так не стривожилися б після заяви інспектора Шора. Отже, пане Степанов, я вніс свою пропозицію, слово за вами…

Через десять хвилин після того, як Дон Валлоне церемонно розкланявся з Степановим, він був уже на віллі, що належала Хасану Ареджі, який був на зв’язку з контактом резидента ЦРУ Джона Хофа.

Дон Валлоне випив грог, гріючи пальці об гарячий бокал, і тільки після цього сказав:

— Можете дзвонити вашому другу… Думаю, що людина, яка цікавить його, повірила мені.

Прийшло менше половини з тих журналістів, до кого дзвонила Марі.

Вона сиділа поряд із Степановим у барі Прес-центру; обличчя таке стомлене, з хворобливою жовтизною, що Степанову було тяжко на неї дивитися.

Він розумів — затія її марна; наївно думати, що тутешні аси журналістики повірять у все їй і йому, в усьому з ними погодяться, надрукують у своїх газетах та журналах те, що вони хочуть зараз розповісти їм.

За багато років, проведених за рубежем, Степанов до певної міри вивчив механіку тутешньої газетно-журнальної політики.

— Він не закривав очей на труднощі, з якими йому доводилося стикатися вдома в журналах, видавництвах, на кіностудіях. Це була б неправда, якби він сказав, що перестраховка і некомпетентність редактури не зачіпала його. Роки навчили його витримки, вміння боротися за своє, пояснювати свою позицію і зрештою друкувати те, що він як громадянин вважав за потрібне друкувати.

Тут, на Заході, журналіста ніхто не обмежував у різкості виразів, але сама структура друку будувалася надто жорстоко, подібно до футбольної команди; власник видання підбирав гравців для себе і під себе; допускалися найполярніші точки зору за формою, однак у вузлових питаннях панувало тотальне підкорення слову чи навіть невисловленій думці тренера, тобто власника діла.

Так, абсолютна свобода, але в тих рамках, які заздалегідь визначив бос і добровільно прийняли гравці; будь-яке відхилення карається штрафом, який, на відміну від нашого, остаточний і оскарженню не підлягає; втрата роботи — найстрашніше покарання.

Ситуація зараз була така, що підтримка — та ще зі слів червоного літератора і лівої журналістки — кампанії проти тих, хто готував події в Гаривасі, була просто нереальна, бо Вашінгтон чітко визначив свою позицію. Уряди й бізнес Західної Європи розуміли, що псувати стосунки з північноатлантичним партнером через країну, яка входила в сферу їхнього геополітичного інтересу, неперспективно й ризиковано; нафту Саудовської Аравії та еміратів надійно контролює дядя Сем, союзницька невірність легко карається бурхливим підвищенням цін на бензин, а це крах, бо практичною філософією Західної Європи стали швидкості в небі і на автомагістралях, без яких неможливий бізнес.

І все-таки відмовити Марі чи пояснити, як може повернутися справа на прес-конференції, яку вона скликала, вщ вважав неможливим, знову ж таки проектуючи на неї своє ставлення до дочки, яку нелегко переконати словом; нове покоління шанує свій власний досвід, якщо тільки розумні вихователі не змогли закласти з раннього дитинства вдумливе (аж ніяк не сліпе) ставлення до батьківського авторитету.

— Мало людей, — шепнула Марі. — Починатимемо? Чи відмінимо?

— Як знаєте…

— Коли б я знала… Тепер тільки розумію, що нічого не розумію.

— Починайте, — посміхнувся Степанов. — Нам втрачати нічого.

Марі встала й, судорожно зітхнувши, подивилася на присутніх.

— Дорогі друзі, спасибі, що ви прийняли моє запрошення… Кожен з нас усе розуміє одне про одного, тому я не ображусь, якщо ви не зможете надрукувати те, про що я і наш російський колега Степанов хочемо вам розповісти… Мова піде про вбивство Леопольдо Граціо, який наважився проводити свою політику щодо Гаривасу, про замах на інспектора Шора, про роль доктора Цорра, котрий звинувачує Баррі Дігона в імперіалістичній активності, про мафію, її палермську сім’ю, очолювану Доном Ва'ллоне, про його службовця, який колись «охороняв» Граціо, а тепер знайшли його вбитого, про загадкову загибель Анжеліки фон Варецькі, про масонську ложу… Пан Степанов і я — такі ж журналісти, як і ви, тому ми не готували тексту своєї заяви, але ми готові відповісти на всі запитання, і мені хочеться сподіватися, що ви поінформуєте світ про тривогу, яку ми відчуваємо, думаючи про долю нещасного Гаривасу.

• Предыдущая
• 79/97
• Следующая