Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович - Страница 73

• Предыдущая
• 73/97
• Следующая

— Ще віскі, — сказав Степанов і повторив прекрасне італійське «прего» — «будь ласка»; істинно вимоглива ввічливість; коли ми вже почнемо по телебаченню давати уроки етики? Петро колись почав це, а потім не до того було, та й Петра звели зі світу, а зараз саме час, адже так лаємось, стидовисько та й годі, відсутність зовнішньої культури не завжди компенсує культура внутрішня, звісно…

— Подвійне? — спитав бармен, з інтересом розглядаючи Степанова.

— Тільки так.

— Синьйор — американець?

— Росіянин.

Бармен присвиснув.

— О-ля-ля, ви перший росіянин, якого я бачу в житті! Мій батько був у вас у полоні, казав, що в Росії живуть дуже хороші люди, давали докурювати сигарети, не били і вгощали своїм хлібом чорного кольору…

— Бувало, — погодився Степанов. — За здоров’я вашого батька…

— За пам’ять батька, — виправив його бармен. — Він помер.

— У нас у Росії кажуть: хай земля йому буде пером.

— Я не дуже добре знаю англійську… Що означає «пером»?

— Ну, щоб йому було м’яко лежати…

— Дякую, синьйор, тепер я зрозумів… Ви тут у справах?

— Так.

— А хто ви за фахом?

— Літератор.

— Пишете статті в газети?

— Це теж… Ви тут давно?

— Сім років… Швейцарія — стійка країна, валюта стабільна, бізнес іде добре, особливо влітку, тьма-тьмуща туристів, піцца — саме їхня їжа, дешева і голод угамовує…

— Ваша піццерія, мабуть, дорого коштувала?

— Так, я загнав у неї всі свої заощадження… Раніше тут був бар, поганенький бізнес, на каві грошей не заробиш, люди хочуть дешево попоїсти, і щоб з національним колоритом…

— А чому колишній хазяїн продав бар?

— Старий… Німець… Він був одинокий, нацист… Знаєте, що таке «опель», який називається «Аскона»?

— Не знаю.

— Це подяка місту за те, що під час війни Гітлер відправляв сюди на лікування своїх поранених льотчиків: ніяких бомбардувань, їжі вистачало, дівки безплатні… Ні, зараз вони знають ринок, я кажу про війну… А старий був самотній, працювати треба від рання до смеркання, офіціанти вимагають великої плати з обороту, а ми всією родиною працюємо.

— Хто оформив вам купчу? Адвокат?

— Це в нього був адвокат, у синьйора Лоренца, я просто взяв і приніс гроші. Коли є готові гроші, адвокат не дуже-то й потрібен.

— Де ви уклали купчу?

— В префектурі, двадцять хвилин їзди, з цим у швейцарців легко, це тільки в Італії мордують паперами та шахрують на кожному кроці, такі вже ми люди…

Степанов усміхнувся:

— Це непатріотично — ганити свій народ…

— Чому? Навпаки. Непатріотично закривати очі на погане, дітям буде страшно жити, люди повинні говорити про свої вади відверто…

… О дев’ятій ранку Степанов був у префектурі.

О дев’ятій двадцять він одержав нову адресу колишнього власника вілли «Франческа» синьйора Жовенті.

О десятій сорок синьйор Жовенті провів Степанова до дверей своєї квартири на віа Комунале і побажав йому щасливої подорожі.

Свою віллу, яка раніше називалась «Наталі», він продав адвокатові римської кінопродукції «Чезафільм» синьйорові Ферручі.

Степанов сів у машину і погортав свої записи; все збігалося; саме адвокат Ферручі захищав Дона Валлоне, коли того викликали до суду в справі про Франческу Сфорца.

… Про політ Марі Кровс на Сіцілію, в Сіракузи, до Стефана Річардса, професора історії Гарвардського університету, який оселився після виходу на пенсію в Італії, ЦРУ дізналося через сім хвилин після того, як вона поклала телефонну трубку, домовившись з американцем про час і місце зустрічі.

… Через годину в філіал ЦРУ, що обслуговував шостий флот США у Середземному морі і базувався в Палермо і Катанії «під дахом» страхової компанії «Іншуренс інтернешнл», пішла шифровка, в якій службі було наказано організувати запис розмови професора Річардса і Марі Кровс.

… Тому в невеличкому залі піццерії «Лас Вегас», де Річардс призначив Марі побачення, коли вона приїхала туди, вже побували три техніки ЦРУ з портативними апаратами, які записали всю їхню розмову.

… Розшифрований запис розмови відіслали в Ленглі негайно.

«Кровс. Професоре, я вдячна за те, що ви так люб’язно припинили роботу над своєю книгою й знайшли для мене час.

Річардс. Це гріх — не відгукнутися на прохання такої чарівної дами. Кажіть, що там у вас, я постараюсь відповісти на запитання.

Кровс. Ви займалися мафією…

Річардс. Я займаюся нею, так точніше.

Кровс. Пробачте… Ви займаєтесь мафією… А мене цікавить усе, пов’язане із справою Граціо, із загибеллю його дружини, з пошуком Шора, який, правда, більше вже нічого не може шукати, і з загадковим убивством Вітторіо, колишнього охоронця Граціо…

Річардс. Ви хочете писати про це?

Кровс. Так.

Річардс. Скільки вам років?

Кровс. Двадцять дев’ять.

Річардс. Набридло життя?

Кровс. Навпаки. Я його дуже люблю, тому й хочу виступити в пресі.

Річардс. Це патетика. Вас знищать, якщо ви зараз зачепите больові точки синдикату, міс Кровс. Після того, як станеться щось, а воно, очевидно, мусить статися, публікуйте, але не раніше.

Кровс. Ви ж не боїтеся публікувати свої статті про синдикат?

Річардс. Ще й як боюсь, міс Кровс… Ще й як… До того ж я пишу історію, а не сьогоднішній день… Історикові взагалі небезпечно потикатися в сьогоднішній день, це як жорна, сліпі й спрямовані, перемелють — борошна не залишиться… Потім, я старий, я вже віджив, мій страх особливий, я боюсь не за тіло, а за те, що лишилося нереалізованим у голові, ось чого я боюсь. Що питимете?

Кровс. Будь ласка, не сердьтесь, але я завжди плачу за себе сама, я замовлю води.

Річардс. А я вип’ю пива… Добре, ми з вами обговорили ситуацію. Тепер до діла… Ви чули про Маттеї?

Кровс. Звичайно… І знаю про Дона Валлоне, і здогадуюсь про його роль у загибелі Маттеї, про тих нафтових королів Далласа, яким він допомагав…

Річардс. Міс Кровс, я американець, отже, я патріот своєї країни. Я згоден обговорювати таємниці нафтового бізнесу Далласа в зв’язку з загибеллю Енріке Маттеї, але тільки на підставі документів… У мене їх немає. Через те я говоритиму лише про факти… Ви маєте рацію, у Дона Валлоне є свій інтерес в Америці, так, справді, його бізнес у Штатах захищає адвокатська контора Уолл-стріту, але це не доказ… Я згадав ім’я Маттеї асоціативно, міс Кровс… Маттеї був особистістю, як і Граціо… Синдикат не влаштовують особистості, здатні приймати самостійні рішення, без консультації з главою сім’ї, босом усіх босів… До речі, тут не можна не зважати і на чисто італійський аспект питання… Я припускаю, що на перших порах мафія допомагала Граціо… Але, набувши сили, ставши Доном Граціо, він зрозумів: усі ці «боси всіх босів» — тільки гирі на його ногах… Цього йому не простили, але й не могли не рахуватися з ним… Ваша правда, особистість охоронця Вітторіо цікава, він, між нами кажучи, був садівником Дона Валлоне, а його племінниця, до речі, в неї інше прізвище, допомагає куховарці Валлоне на його віллі в Ніцці… З Сіцілії він перевіз її до Франції, тут він тільки відпочиває, працює в Ніцці. Чи припускаю я вбивство Граціо? Так, цілком. Граціо піднявся проти американського фінансового капіталу в Гаривасі, він повівся безрозсудно, мабуть, відмовився від компромісу. Щоб зрозуміти, чи його вбили і хто, треба знати, що йому пропонували люди Дігона і Моргана на останньому раунді переговорів. Без цієї інформації ви сліпі, міс Кровс… Так, я теж схильний вважати, що Анжеліка фон Варецькі й доглядач її вілли були усунені мафією, роботу виконано незграбно, дуже поспішали, отже, у синдикату немає часу на ретельно сплановану комбінацію… Чому? Не знаю… Хочете прокричати зайвий раз про те, що мафія — синдикат убивць? Кого це здивує? Важливо знайти пружини дійства, розіграного ними в Торремолінос і тут, у Палермо… Звичайно, усувають свідків… Але навіщо їм потрібний був замах на Шора? Що це дає? Прийде інший інспектор, і він досліджуватиме ті самі дані, які мав Шор… Я не бачу тут логіки.

• Предыдущая
• 73/97
• Следующая