Прес-центр - Семенов Юлиан Семенович - Страница 33

• Предыдущая
• 33/97
• Следующая

— Весною, п’ятнадцятого квітня…

— Він був сам?

— Так.

— Працював?

— Ні. Відпочивав. Звичайно, він багато дзвонив по телефону, він умів чудово працювати по телефону, але нічого не писав… Хоча ні, щось писав, все це лишилося в нього на столі, я зберігаю всі його папери, він не любить… він не любив… Стривайте, ви питали про його ворогів… Ви чули про Дона Валлоне?

— Так.

— Ну, й що ви про нього чули?

— Те, що він великий мафіозі, зайнятий у кінобізнесі…

— Леопольдо якось сказав, що це найстрашніша людина, яку він будь-коли зустрічав у своєму житті… Будинок Леопольдо стоїть поряд із замком Дона Валлоне… В Палермо… Зовні вони були дуже дружні, але я ніколи не забуду, як мені сказав про нього Леопольдо… Сказав пошепки, а він же не знав, що таке страх…

… Ернесто од віскі відмовився, подивився маленькими колючими очима на Шора, вислухав Анжеліку фон Варецькі про те, що цей пан хоче з’ясувати обставини загибелі її чоловіка, обачно присів на краєчок крісла, стиснув у кулаки товсті маленькі пальці, порослі темними волосинами, й сказав:

— Я згоден допомогти панові в його справі, як же інакше?

— Де Вітторіо? — спитав Шор. — Було б добре, якби ми поговорили вчотирьох…

— Ви служите в поліції? — ствердно уточнив Ернесто.

— Я приватний детектив.

— А ваше прізвище часом не Шор?

— Ну, а коли моє прізвище справді Шор? Що тоді?

— Тоді я не поспішатиму розмовляти з вами, поки ви не викладете всю правду про пана Граціо…

— Вам дзвонив хтось з приводу цього? Давав поради?

— Пане Шор, я вже сказав, що не поспішатиму розмовляти, ми люди неквапливі, вміємо ждати своєї пори… — Він обернувся до Анжеліки фон Варецькі, — Мабуть, я поїду, а то пси виють, погодую…

«Як стало відомо, представники «Континентл фуд індастрі», яку контролює фінансова група Дігона, що прилетіли на зустріч з Граціо у той день, коли він покінчив життя самогубством, зустрічались з ним до цього тричі протягом останнього тижня в Лондоні, Далласі та в Гонконзі. Переговори вели при закритих дверях, в обстановці цілковитої секретності, але оглядачі, близькі до фінансово-промислових кіл, твердять, що метою цих зустрічей було втримати Леопольдо Граціо від підписання угоди з режимом Санчеса в Гаривасі про будівництво енергосистеми; оплата гарантувалася завдяки реалізації урожаю бобів какао, який, як підтверджують, передбачається дуже високий.

Граціо категорично відмовився торпедувати свій проект; ситуація на переговорах загострилась, однак комюніке для преси, як завжди, були вельми обтічні, сповнені запевнень про «єдність і спільність поглядів з усіх питань, що обговорювались».

Гадають, що зустріч, призначена на день смерті Леопольдо Граціо, мала стати вирішальною. Можна припустити: якби італійський мультимільйонер відмовився підкоритися тиску «Континентл фуд індастрі», проти його концерну була б оголошена війна, до того ж не тільки на Американському континенті, а й у Європі.

Передбачити кінець битви гігантів ніхто не міг до того дня. поки Граціо не покінчив з собою, бо його позиції були надзвичайно сильні як у Європі, так і в третьому світі, і на його думку доводилось зважати чим далі, тим серйозніше».

На кожну «тривожну» країну Латинської Америки в Центральному розвідувальному управлінні — в різних його підрозділах — зберігаються закодовані, під сургучними печатками, в підземних сейфах так звані варіанти.

Це опрацьовані до найменших дрібниць, по частковостях давно відрепетирувані, але до певного часу не зведені воєдино плани повалення урядів, організації воєнних переворотів, захоплення урядових установ, аеропортів, радіостанцій, казарм, тюрем, сенатів, портів, банків; тут же зібрані відомості про тих людей, яких треба усунути чи, навпаки, привести до влади, причому для кожного «варіанта» визначено свого кандидата на лідерство; співробітники, які готували «варіант № 1», навіть не здогадуються, що існує «варіант № 7», він передбачає негайне знищення людини, затвердженої у них на керівництво путчем.

Право знати всі «варіанти» має тільки директор ЦРУ.

Велш, розуміючи, що настав час зводити «варіанти» воєдино, добре усвідомлюючи, що гру він, перший заступник директора, почав на свій страх і риск, саме тому вирішив підстрахуватись і, таким чином, дістати санкцію на продовження розпочатої роботи, по-перше, і, по-друге, дізнатися про всі «варіанти».

Він попросив директора прийняти його; той відразу погодився і призначив зустріч на вечір; ніхто не заважатиме; метушня закінчилась, можна випити віскі з льодом, попоїсти солоного мигдалю і, не поспішаючи, без телефонних дзвінків, які вимотують душу, поговорити тридцять-сорок хвилин.

Розмову з директором Майкл Велш почав не прямо; спочатку він розповів йому, як служба вичислила французького резидента в Брюсселі, дуже потішався над деталями; і раптом став зосереджений, згадав молодого співробітника в Парижі Френка По, якого він використав у цій операції, і той показав себе блискуче.

— Він не родич Едгара По? — спитав директор.

— Мені чомусь таке навіть на думку не спало, — усміхнувся Велш. — Але я неодмінно попрошу довідатись.

— Було б добре, коли б він виявився якимось правнуком родоначальника нашої детективної літератури… Ми могли б це обіграти в пропагандистському плані.

— Після його виходу на пенсію…

— Заради такого діла ми його розсекретили б, нехай собі виступає в телевізійних шоу… Придумали б йому два-три подвиги в Кампучії чи Гаривасі.

От спасибі, зрадів Велш, ти сам мені допоміг, згадавши Гаривас; після цілоденного мотання нервів не так легко в’язати кільця, щоб не натискуючи підійти до діла, ти сам мені допоміг, бос, дякую тобі.

— До речі, про Гаривас, — мовив Велш. — У мене є деякі цікаві плани, якось я говорив вам про них, але не хотів надокучати подробицями…

— Чому? — директор знизав плечима. — Це навіть приємно, коли ви надокучаєте подробицями, я дилетант, а ви професіонал, є чому повчитися…

Велш не чекав, що директор так відповість йому, тому він заговорив повільно, зважуючи кожне слово, намагаючись у паузах обдумати кілька позицій наперед.

— Санчес є Санчес, він не потребує коментарів… Той «варіант», який я візував — його опрацювали в секторі аналізу і планування, — передбачає початок кризової ситуації у грудні цього року, коли урядові Гаривасу доведеться піти на деякі підвищення цін після одержаної позики від європейського концерну Граціо… Автори «варіанта» виходять з того, що позику все-таки одержать і робота по енергопроекту почне розкручуватись… Через те, що там люди стояли осторонь від машинної цивілізації, міського робітничого класу практично не існує, в основному сільськогосподарські орендатори й дрібні підприємці, зайняті в сфері сервісу, звичайно, можна припустити, буде зрив графіків будівництва, псування обладнання, яке надто дорого коштує; почнеться ломка звичного життєвого спокою, виникне незадоволення серединного елемента, виникнуть економічні чвари, уряд розділиться на дві групи, які боротимуться одна проти одної, праве крило, мабуть, очолить міністр енергетики. І планування, дипломований інженер Енріке Прадо, який увійде в блок з Лопесом, ми маємо змогу допомогти створити такий блок; на лівому крилі будуть міністр закордонних справ Малунде і начальник генерального штабу Діас, Санчес намагатиметься балансувати, але сектор дослідив можливість створення кризової ситуації, наймовірніший вихід з неї у проведенні плебісциту, який закінчиться або переходом влади до Енріке Прадо, це мирний пасаж, або ж, у тому разі коли агентура повідомить про можливу перевагу сил вліво, майор Лопес захопить палац, ставши президентом; крісло прем’єра буде передано Прадо…

• Предыдущая
• 33/97
• Следующая