Кобиздохівські оповісті - Лапікура Валерій - Страница 26

• Предыдущая
• 26/43
• Следующая

- Зара буде!

А що воно ні „зара”, ні завтра, і потім, ні взагалі НЕ БУДЕ - то вже начальству не свербить. Або забудуть, що вимагалося, або партія лінію скоригує. А як уже зовсім притисне, то можна і на несприятливі погодні умови все списати. Головне - не відмовлятися.

Ну і котилася наша „Зарабуде” з одного колгоспу в інший, мов та торба з великого горба. Бо ж вона і ініціативна, і з начальством не сперечається - і взагалі. А те, що хліб не вродив, буряк вимерз, свині передохли, а корови годяться лише на мило - так це не повезло жінці, та й край. В одному селі зарапортується - переводять у інше, їй на радість, людям на сльози.

Отож, докотилася, врешті решт, пані Зарабуде і до Кобиздохівки, де її швиденько перехрестили на Катерину Третю. Бо як тільки приїхала, як тільки з машини вийшла, як тільки на село глянула, одразу:

- А що це за будиночок такий гарненький у риштуваннях стоїть?

- А то, - кажуть наші, - житло для молодих спеціалістів. Ваш попередник будував, та трохи не встиг.

- Нічого, я добудую!

Наші дурні одразу дякувати взялися, мовляв, то чудово, бо у нас ані агрономи, ані ветеринари з міста чомусь довго не затримуються, потиняються по квартирах та по кутках - і назад у город до тата з мамою. І під теплий душ. А головиха їх одразу остудила:

- Добудую і буду в ньому жити. Ми з моїм Андрушею теж не старі.

Андруша, він же Андрій Якийсь-там - то головишин чоловік. Законний. Чим він при ній займався, за що вона йому гроші „по вєдомості” платила - писати не буду. Бо у нас серйозне наукове дослідження, а не якесь там бульварне видання з голими бабами.

Ще не встигли наші наївні дядьки від цього першого нахабства до тями прийти, аж головиха їм далі, як межи роги. Питає, чи є у селі сауна? Наші кобиздохівські пояснюють, що лазні своєї, на жаль, немає, тож з весни до осені в Кобиздошці купаються, а в холодну пору до райцентру їздять, щоп’ятниці. Головиха губи накопилила і обізвала моїх земляків темнотою, котра навіть не знає, що в лазні миються, а сауні стрес скидають. І організм чистять.

У Кобиздохівці, як відомо, організм чистили з діда-прадіда фірмовою, як для себе. Хто на звіробої настоює, а хто на сушених сливах. Проте, ділитися цим досвідом із головихою не стали. Ану ж знову почне нехорошими словами обзиватися. А вона, як та кобила, котрій шлея під хвіст потрапила:

- Отам-от, біля ставка, через дорогу від мене завтра почнемо будувати сауну.

- Та взагалі - ваш попередник на тому місці дитячий садочок планував.

- Обійдетеся! Я ж вам добра бажаю, а для цього мені здоров’я треба. І потім - ви уявляєте, який то кайф: розпаритися, а потім голячка у ставок пірнути!

Така перспектива - побачити, як розпарена головиха голячка у ставок пірне - кобиздохівським чоловікам здалася заманливою. Принаймні, ніхто не протестував. Аби баба здоров’я мала!

То вже потім дядькам дружини вдома мізки прочистили на ту головишину новацію. Причому, одним-єдиним питанням: а куди дітей подіти - як у тій пісні, під піч загнати і їсти не дати? Чи може, на жнива та посівну татка з ними вдома посидять? Відповіді не знайшлося. Але - пізно, слово було сказане, тож діло почало робитися, аж гай зашумів.

Спочатку Катерині, як вона сама казала, котеджа добудували. Потім сауну звели. Замість старого „газика” на колгоспні гроші „Волгу” купили, згодом - по дрібничці - чеські меблі, телевізор кольоровий… Люди казали - французький, але чи правда це - не знаю. Бо крім головихи і її законного телевізор той дивилися тільки гості з області.

Доки Катерина Третя гостей тішила, здоров’я поправляла та організм чистила, колгосп, як водиться, занепав. Усе, що мало вимерзнути - вимерзло, а також зогнило, засохло і здохло, або щезло з невстановлених причин у невідомому напрямку. Щоправда, мудрі мої земляки такою локальною катастрофою державного сектору сільської економіки не проймалися. Вони своє життя поправляли по-своєму. Цибулю вирощували, гриби сушили, самогонку гнали - для себе і на продаж. А також, вибачайте, потихеньку підбирали все, що в колгоспі кепсько лежало. Ну й справді, не пропадати ж добру. Особливо, коли у головихи все хазяйство з парою пішло, як у сауні.

Щоправда, оту ідилію ледь не зіпсував молодий агроном. Вискочив, пригадують люди, якраз насампочаток осені. Діти вже до школи пішли, але буряк копати ще ніхто й не збирався. Так ото, вискочив з автобуса цибатий такий, худющий і довгий, як налигач. В одній руці - магнітофон, у другій - чемоданчик, а за спиною рюкзачок із маминими пиріжками. Одне слово - молодий спеціаліст. І то навіть не з області, а з самого Києва. З Академії.

Дівчата одразу - хі-хі-хі! Новий парубок об’явився. Жених! Але Катерина Третя як побачила, то одразу сказала:

- Аякже, радійте. Отак зараз буде вам жених. Або дуже дурне, або з-під вінця втік. Бо нормальна людина свій Київ на нашу Кобиздохівку не проміняє. Хіба що під конвоєм і без паспорта. Але то інша стаття. А цей або порозумнішає, або пиріжки поїсть - і назад, до мами. Пом’яніть моє слово, довго не втримається.

А отой, котрий молодий, ще й спеціаліст на додачу, виявився уїдливим, як гедзь. Мало того, що з порогу забалакав так, наче все життя збирається тут жити. І квартиру йому подавай, і підйомні, і всяке інше. Власний транспорт закомандував.

- У вас, каже, колгосп великий. А у мене хоч ноги й довгі, та поки я ними з краю в край додибаю, курка тричі знесеться.

Головиха розсудила так: з одного боку, чому б і не дати людині те, що просить. А з другого - навіщо колгоспним добром надаремне розкидатися? Бо ж три роки мине - і він геть гайне. А ми з чим залишимося?

Поселили його на квартиру до Синюшків. У них хата тісна, зате хлопець - завжди на очах. Тікати надумає - одразу видно буде.

А він наче й не збирається тікати. Молодь сільську навколо себе зібрав, щовечора, як не пісні, то танці, як не танці, то розмови до ранку, а після тих розмов - колгоспному начальству такі за питаннячка, що ніякої вам поваги до старших! І суцільний підрив авторитету.

Головиха спочатку відбивалася:

- Говорити у нас зараз кожен уміє. Школу всі закінчували. А от щодо діла - то весна покаже.

І що ви думаєте? Як наврочила. Бо той агроном навесні себе таки показав. Він, виявляється, ще з осені угледів, що за правління Катерини Третьої ніхто добрив у грунт не вносив. Їх складали за Косуповою балкою. Ні, не того Косупи, що я про нього вже розказував, а його прадіда. Бідолаху в отій балці колись цигани вбили за те, що він у них коней покрав. Але я не про циганів, а про кучугури, так ті добрива кобиздохівський народ обізвав. Головиха по-хазяйськи добро зберігала, а цей молодий та ранній узяв - і порозтрушував. По всіх полях. Катерина Третя й моргнути не встигла, аж на тобі! Рекордний врожай! Вона тоді агронома ледь у ставку не втопила:

- Ти що, придурок молодий наробив?

- Як що? Те, чому в Академії вчили.

- А тебе не вчили, йолопе, що з твого рекорду нам наступного року план зроблять? Де ти під нього добрив візьмеш? Я їх три роки по крихті збирала! А ти - одразу ба-бах! - і в поле!

Ну, щодо плану, то Катерина не стільки бідкалася, скільки молодого нахабу лякала. Бо хто те виконання перевіряв? Головне - спустили цифру, а відбрехатися завжди можна.

Ще не віддихалася головиха від рекордів по зернових, як їй молода зміна нову халепу тягне:

- Будемо у колгоспі сад закладати. Бо я по яблунях диплом писав. Знаю, де такі саджанці взяти - казка! Яблучка будуть, можна сказати, не прості, а золоті! Сам із Млієва привезу, ви тільки землю виділіть і кошти.

Авжеж! Зараз вона тобі все виділить - і землю, і кошти, і машину під саджанці! І смоли гарячої дасть, дожене і ще раз додасть. Чи, як кажуть у Кобиздохівці, добавить. Саду йому заманулося! У когось у голові гаї шумлять, а у керівництва інший клопіт. Та ще такий, що варто детальніше розказати.

Недаремно у Кобиздохівці кажуть: що не край, то обичай. От і у нашому селі теж були ці, як їх? - народні обряди. Скажімо, як парубок має освідчитися дівчині щодо серйозних намірів, якщо він натякає-натякає, а вона, нібито, впритул не розуміє? Ляпнути, як з мосту в воду: давай поженимося! - не випадає. На таку відвертість у Кобиздохівці кажуть: некультурно. Тож доводиться вдаватися до ще прадідівських звичаїв.

• Предыдущая
• 26/43
• Следующая