Спляча красуня - Гуляшки Андрей - Страница 29

• Предыдущая
• 29/29

— Дякую,— кивнув Авакум.

У кімнаті було тепло й затишно, пахло парфумами. Лійко було застелене покривалом із золотастого шовку.

— Принесіть квіти сюди,— сказала Прекрасна Фея, відчиняючи двері до ванної.

Авакум поклав їх у раковину вмивальника і спитав:

— Що ви робите з цими квітами?

— Нічого,— відповіла вона, скидаючи пальто, і знов повторила: — Нічого. Я не дуже кохаюся в квітах, але завжди зберігаю їх для Харі — він потім забирає ці букети і малює натюрморти. Якось я викинула один букет, і Харі дуже засмутився.

Вона підійшла до дзеркала й поправила зачіску.

— Який телефон стоянки таксі? — стурбовано спитав Авакум.

— Почекайте,— усміхнулась Прекрасна Фея.— Я зараз скажу. Сідайте.

Вона зникла у ванній і через кілька хвилин вийшла в строкатому японському кімоно. Наблизившись до Авакума, розгорнула поли, і перед його очима блиснули її груди — округлі, свіжі, як у дівчини.

— Ось тобі номер,— дзвінко розсміялась вона.— Вмієш читати? — і сама обвила руками його шию.

Все це було чарівно і п'янило. Поки він знімав з неї кімоно, вона куйовдила йому волосся. «Навіть та кирпата офіціантка не була така безсоромна»,— подумав Авакум.

Потім вона лежала на зім'ятому золотастому покривалі, і Авакум відчував, що в його душі теж щось зім'ялось — щось золотасте і красиве. «Прекрасна Фея»,— подумав він і гірко всміхнувся.

— Послухай,— звернувся він до неї.— У мене в пальті є пляшка чудового вина. Нам треба цокнутися за успіх «Сплячої красуні».

— Келихи у ванній,— тихо сказала Прекрасна Фея.

А далі відбулося ось що.

Вона вихилила до дна свій келих і за п'ять хвилин заснула глибоким сном,— краплі, що Авакум додав їй у вино, діяли надійно і швидко. Тоді він увійшов до ванної, порився в квітах і в букеті червоних гвоздик знайшов те, що шукав. Кінострічка була акуратно намотана на зелені стеблини. Вія залишив стрічку на місці, поправив квіти, вийшов з кімнати і надів пальто.

Прекрасна Фея міцно спала, злегка сапаючи. Те, зім'яте в Авакумовій душі, знов завдало йому болю.

Сівши в машину поруч з лейтенантом, Авакум спитав:

— Хто з трьох кинув букет червоних гвоздик?

— Уявіть собі,— відповів лейтенант,— той самий шофер, що підбив нашого старшого шифрувальника. Це він кинув на сцену букет червоних гвоздик.

Авакум помовчав. Неприємне почуття в його душі не проходило.

— Негайно арештуйте його,— звелів Авакум.— Повідомте полковника Манова, щоб закінчував приязну розмову з Харі й відпустив його. Оточіть потай цей будинок. Харі прийде сюди, але довго не затримається. Коли він вийде з парадного, арештуйте його і одразу ж надіньте наручники.— Він усміхнувся в темряві й додав: — Та й квит.

Потім вийшов з машини і повільно попрямував на вулицю Латина.

Тихо, наче уві сні, падав густий і пухнастий сніг.

Мені потрібні були деякі подробиці для цієї розповіді, і я спитав Авакума:

— Як ти дізнався, що вбивця — Харі? Це подробиці, звичайно.— І потім додав: — І як ти розгадав справжнії! зміст шифрограми? Яку роль відігравала в цій історії Прекрасна Фея?

Авакум розповів мені:

— Тієї ночі я не спав, усе думав, що ж я знаю таке, чого не знають полковник і лейтенант, і дійшов висновку, що воно може стосуватись тільки Харі і Прекрасної Феї. Тоді я згадав про гудзик, який Харі загубив у кімнаті професора. Він сказав, що загубив його «вчора», і я спитав себе, чому він вимовив слово «вчора». Плівка була в кінокамері, і я міг негайно перевірити, чи справді все відбулося «вчора». Я переглянув фільм. На кадрах, які я зняв уранці в день убивства, на піджаку Харі були всі гудзики. Тільки на останньому знімку одного з них не було. Я взяв сокирку і пішов на те місце, звідки хтось послав кулю. Розкопавши землю, я знайшов у ній приблизно на глибині десяти сантиметрів блискучу загострену кулю. Потім я ввійшов у будинок професора і оглянув стіни біля кабінету. В коридорі навпроти дверей поряд з вікном, що виходить на захід, я помітив електричну розетку. Коло неї стояв шезлонг і біля нього — маленький столик. У цьому куточку професор інколи відпочивав улітку. Тепер шезлонг стояв якось неприродно щодо столика та кімнати. Очевидно, хтось недавно його переставив, аби щось узяти. Певно, здогадуєшся, про що йдеться? Харі ввійшов у кімнату, вистрелив дядькові в груди заздалегідь подряпаною кулею, потім повернувся і вистрелив у вікно, цілячись у щось поблизу на тому боці вулиці. Після цього вирвав аркушик з професорського зошита з розшифруванням радіограми, але в цю мить професор в агонії схопився за нього. Харі з жахом відсахнувся. Гудзик, зачепившись за ручку арифмометра, відірвався і впав на мостину, під крісло. Можливо, Харі не помітив цього тієї миті, а як і помітив, то був надто схвильований або зляканий, щоб гаяти час на якийсь гудзик, шукаючи його біля тіла свого дядька, що тіпалося в агонії. Харі ж не запеклий убивця.

На гудзику лишився відбиток професорового пальця. Харі підбіг до шезлонга, де він заздалегідь сховав портативний магнітофон із записом типової для професора репліки: «Тихше! Не галасуйте!» Увімкнувши магнітофон, він збіг униз сходами, а коли кухар покликав нас і ми втрьох повернулися назад, Харі, скориставшись нагодою, забрав апарат...

Та закінчімо з Харі. Його завербувала іноземна розвідка у Відні, куди його посилали з якоюсь виставкою. Там вія програв у карти величезну суму. «Доброзичливці» запропонували йому гроші за «дрібні» послуги, і Харі погодився. Отже, він став шпигуном зовсім не з політичних міркувань. Раз попавши в пастку, він мусив танцювати під дудку хазяїв до кінця. Його шпигунство геть позбавлене будь-якого ідейного грунту. Так він став агентом «Гермеса». Влітку Харі дістав наказ від «Гермеса» ліквідувати професора, але все барився — чи то через м'якотілість, чи просто не випадало нагоди.

Тебе цікавить кухар? Він зовсім не причетний до цієї історії, хоч спекулював валютою, використовуючи для цього свої колишні зв'язки з моряками.

Шофер — головний агент «Гермеса». Насправді він зовсім не шофер, а шляховий інспектор у Смоленському окрузі. Добре замаскований давній політичний ворог нашої влади, Це він туманної ночі проти двадцять сьомого листопада робив знімки оборонної споруди «Момчил-2».

Ти думаєш, мабуть, що Прекрасна Фея — ланка, яка сполучала Харі з шофером? Що й вона — агент «Гермеса»? Ба ні! Прекрасна Фея, сама того не підозрюючи, грала роль «поштової скриньки». Харі й шофер не були знайомі, але кожен з них знав Прекрасну Фею: Харі — як свою наречену, а шофер — як балерину театру опери та балету. «Гермес» наказував шоферові підносити балерині букети квітів після вистав, ховаючи в них секретні мікроплівки, і водночас вимагав від Харі зразу ж забирати ці букети у Прекрасної Феї начебто для натюрмортів.

І нарешті — радіограма. Flores Vitochae Aurorae. Після того, як я встановив, що Харі — вбивця професора, мені було неважко вгадати, що він живе на вулиці Вітоша. Аврора — це ім'я Сплячої красуні, яку танцює Марія. Своєю радіограмою «Гермес» наказав шоферові передати знімки споруди «Момчил-2» Аврорі, тобто Прекрасній Феї, в букеті квітів — Ріогез.

Але коли? Ясно, що на прем'єрі «Сплячої красуні». То що ж тут важкого?

Я теж гадаю, що важкого тут нема нічого.

Значно важче, наприклад, відгадати почуття Балабапихи або поставити мат такому нахабі, як той зубний лікар, що про нього я згадував на початку цієї розповіді.

Ну, нічого, я ще колись покажу йому свої ветеринарні кліщі!

І неодмінно піду полювати на вовків. А коли принесу синьоокій вчительці з десяток вовчих шкур, вона, напевне, зовсім забуде свого боягузливого і жалюгідного зубного лікаря.

Правда ж?

• Предыдущая
• 29/29