Спляча красуня - Гуляшки Андрей - Страница 23

• Предыдущая
• 23/29
• Следующая

— Я, либонь, уже одвик від таких речей,— відказав Авакум. Він сказав це нерішуче, але серце його переповнилось радісним збудженням.

Полковник прокашлявся, помовчав.

— Слухайте, товаришу Захов,— сказав він сухо.— Наскільки я знаю, вас не викреслено з наших службових списків, і я...

— Слухаю вас,— промовив Авакум, нахиливши голову. Він давно чекав цих слів як найвищої радості. Під час консервації, яку він сприймав як вигнання, саме ці слова мали відіграти роль золотого ключика, що відчинив би перед ним браму раю. Та хтозна, чому зараз вони, прилетівши по дроті, не зігріли йому душу омріяним урочистим почуттям. Тривожне напруження охопило його, опанувало до решти, але це більш нагадувало сп'яніння. Тієї миті поняття «найвища радість» начебто зникло з його уяви.

— ...і я наказую вам,— вів далі полковник,— негайно почати слідство.— Він і не підозрював, що начальницький тон зовсім йому не личив. Є люди, що здаються смішними в накрохмалених манишках.— Негайно починайте слідство,— повторив він.— А я трохи згодом заїду до вас і дещо поясню.

Авакум поклав трубку і якийсь час стояв нерухомо. Під зеленим світлом від дашка в своєму чудо-кріслі професор скидався на утопленого, обплутаного огидними корчами.

— Лейтенанте Петров,— сказав Авакум.— Ви прийшли сюди десь за хвилину-півтори після нас. Не думаю, що ви і ваші люди опинились на цій вулиці і на цьому місці випадково. Ви вбігли в дім зразу ж після того, як зайшли ми, отже перебували весь цей час поблизу. До того ж ви вбігли сюди з виглядом людей дуже зацікавлених, без усякого виклику. Звідси легко зробити висновок, що ви наглядали за будинком і що, можливо, на вас поклали завдання охороняти будинок і, зокрема, професора. Я хочу знати дві речі. По-перше, відколи ви провадите спостереження?

— З учорашнього вечора, товаришу майор,— виструнчився по-військовому лейтенант. У його голосі пролунали бадьорі нотки. Якщо вже сам Авакум Захов узявся до цієї справи, можна сподіватися, що пощастить з'ясувати причини загибелі професора, якого вони не зуміли вберегти.

— По-друге, чи знає щось про це кухар? Чи знає він, що було вжито запобіжних заходів? І взагалі чи мали ви якісь зв'язки з цією людиною?

— Ніяких, товаришу майор. Я з ним не розмовляв, та мені й не доручали з ним говорити.

Авакум звелів викликати сержанта, який стежив за вхідними дверима. Сержант сказав, що коли Авакум з дівчиною та професоровим племінником вийшли, жодна жива душа не наближалась до дверей будинку. Він стояв за сосною — якраз навпроти вхідних дверей.

— А чи не проходив хтось у цей час неподалік? — спитав Авакум.

Сержант тріпнув головою. По обіді, відколи він заступив на пост, жодна людина не з'являлась біля будинку. Він весь змок, промерз і часто позіхав з утоми.

Авакум послав сержанта на кухню.

— Скажіть кухареві, щоб налив вам чарку коньяку.

А коли вип'єте, повідомте, що його заарештовано за лейтенантовим наказом, і надіньте на нього наручники. Потім викличте Харі, племінника професорового, і при ньому зробіть трус на кухні та в їдальні. Виявивши щось вогнепальне, повідомте мене, будь ласка.

Коли сержант вийшов, Авакум звернувся до лейтенанта:

— Накажіть обшукати весь будинок від горища до підвалу. А ви особисто зніміть, будь ласка, відбитки пальців на дверній ручці,— він кивнув на інкрустований замок,— і уважно огляньте підлогу та килим у кімнаті. Засвітіть люстру.

— Слухаю,— тихо промовив лейтенант.

Авакум поморщився і махнув рукою. Він був прискіпливий і вимагав від своїх підлеглих всього, на що вони тільки здатні, але його дратували зовнішні ознаки чиношанування. Усі ці «слухаю» і клацання закаблуками були йому не до душі. Вони нагадували про службову субординацію, а він дивився на свою роботу, як художник дивиться на картину, що над нею працює, шукаючи гармонії між холодними і теплими тонами. Що тут спільного зі службовим «слухаю» та вправним клацанням закаблуками?

Він підійшов до книжкової шафи, сів на пуф спиною до трупа. Якийсь час він ні про що не думатиме. Кілька хвилин у його свідомості буде біле поле — а для нього це однаково, що година міцного підбадьорливого сну. Та цього разу біле поле не з'являлось — Авакум відчував мертве тіло за спиною, у вухах відлунювали кроки лейтенанта, який ходив по кімнаті, і тихе постукування дощу по шибках.

Отак спливали хвилини.

Авакум міркував.

З учорашнього вечора органи держбезпеки взяли цей будинок під нагляд, щоб охороняти професорове життя.

В такому разі професор, очевидно, дуже цінна людина.

Проте є багато й інших людей, теж дуже цінних для суспільства, як і професор, але органи держбезпеки їх не охороняють. Отже, якщо вони все-таки поставили охорону, треба думати, що:

а) в даному разі раптово виникла якась безпосередня небезпека;

б) ця небезпека, оскільки вона виникла раптово, тісно пов'язана з професоровою діяльністю.

Отож, невідомих у цьому логічному рівнянні два:

1) характер професорової діяльності;

2) момент виникнення небезпеки. .

Навколо обох невідомих уже нагромадилось чимало даних, щоб визначити їх конкретне значення.

а) Зовсім недавно професор попросив Авакума дістати йому з книжкової шафи латинський словник і латинську граматику. Авакум знайшов обидві книжки. Ними ще ніхто не користувався, і, мабуть, тому аркушик, що визирав зі словника, привернув його увагу. Зім'ятий і списаний олівцем папірець, засунутий у нову книжку, і то не в будь-яку, а в латинський словник, звичайно, не міг не привернути його уваги.

Авакум вийняв папірець і став розглядати. Він лежав між сто п'ятдесят третьою і сто п'ятдесят четвертою сторінками. На сторінці сто п'ятдесят четвертій товстою червоною рисою було підкреслено дієслова Finio, ivi, itum . А на папірці вгорі стояли також написані червоним олівцем слова Professor, Labor, Finio i Vitocha. Під ними — графи типової шифрової таблиці зі словесним ключем над верхньою горизонтальною рисою. Навіть не дуже обізнана людина, кинувши погляд, відразу б здогадалася, що на папірці — розшифрована радіограма, складена способом заміщення з допомогою ключа для шифру «Princeps». Латинські слова означали: «професор», «робота», «закінчувати» і «Вітоша». Очевидно, складаючи цю шифрограму, застосували умовний код.

Коли Авакум перебіг очима папірець, у вухах у нього задзвеніло. Кров запульсувала у скронях. Якби він не бачив одного разу, як з будинку професора виходив полковник Манов, то, певно, подумав би тієї миті, що професор складає, а не розшифровує шифрограми. Однак, звісно, було б безглуздям припускати, що полковник Манов робить візити складачеві шифрограм для таємних радіопередач, і цілком розумно думати, що полковник відвідує розшифровувача радіограм, які передають таємні радіостанції.

Отже, Авакум відкрив того дня, що доктор фізико-математичних наук, аматор ребусів — секретний співробітник шифрувального відділу органів держбезпеки, так само як він, археолог,— секретний співробітник контррозвідки. З тією лише різницею, що спаралізований професор усе ж щось робив і жив, а він, здоровий, животів. У «законсервованому вигляді». Авакум замкнув це відкриття у своїй пам'яті й доклав усіх зусиль, щоб не думати про нього.

б) Професор сам розкрив свої карти цього ранку. Точніше — за обідом. Він сказав (Авакум добре пам'ятав кожне його слово): «Розв'язую, діти мої, складнющий ребус. Зроду ще не випадало такого розв'язувати!» Ребус! Авакум зразу здогадався, про який ребус мовив професор. Потім старий похвалився: «Треба сказати вам, діти мої, що я вже наполовину розв'язав його». І грозився до настання сутінків подолати ребус, навіть запевнив у цьому «дітей».

Отже, перше невідоме, а саме — характер професорової діяльності — знайдено: визначний математик допомагав контррозвідці. Не випадково досвідчені й талановиті математики — найкращі розшифровувачі.

Друге невідоме — момент виникнення небезпеки — визначалося само собою як аксіома. Якщо держбезпека взяла на себе охорону секретного розшифровувача, то, напевно, йому доручено термінове завдання, пов'язане з небезпекою, що загрожує безпосередньо державі.

• Предыдущая
• 23/29
• Следующая