Короп по-чорнобильськи - Лапікура Валерій - Страница 38

• Предыдущая
• 38/43
• Следующая

Коло батьківської хати десятирічний Іцик ліпить пасочки з пилюки. Замурзаний, босий і без штанів. Дорослий єврей, що йде по вулиці, гукає:

- Слухай, Іцику, а чого це ти не в хедері?

- А я до хедера більше не ходжу. Я вже дорослий. Позавчора оженився.

- А як ти женився, то де ж твої штани?

- Мусив позичити молодшому братику, у нього сьогодні весілля.

Перша Світова війна. Всіх євреїв у віці до 50 років беруть до війська - кого на фронт, кого на тилові роботи. Діалог на медичній комісії:

- Я до служби не здатний, у мене сухоти.

- У генерала Брусилова теж сухоти, а ворога б’є - аж дрантя сиплеться!

- А я ще на одне око не бачу.

- Фельдмаршал Кутузов теж був одноокий, але розгромив Наполеона.

- А я ще… теє… тю-тю… ну, несповна розуму.

Начальник комісії підскакує і кричить:

- А ти думаєш, у нашого царя всі клепки в голові на місці?

Перша Світова, східний фронт, російські окопи, поручик жене солдатів в атаку, вигукуючи:

- Вперед, орли! Орли - вперед!

За поворотом траншеї наштовхується на двох солдатів-євреїв, які спокійнісінько сидять і перекурюють.

- А ви що, команди не чули?

- Так то ж не для нас, ваше благородіє.

- Як то - не для вас?

- Ви кричали - вперед, орли! А ми - леви.

- Які такі леви?

- Я Лев Мойсейович, а він - Лев Соломонович.

Цар Микола Перший інспектує військову частину. Підходить до правофлангового солдата і запитує:

- Чому служиш у війську?

- Бо люблю Вашу величність більше батька!

Запитання наступному вояку:

- А ти?

- Люблю Росію, Ваша величносте!

- Прекрасно, - каже цар і бачить, що третім у шерензі стоїть типовий єврей.

- А ти чого?

- А що мені лишалося, Ваша величносте, якщо падлюга тесть пожлобився дати хабара аби відкосити мене на комісії?

Шмуль скаржиться своєму приятелеві Мойші:

- Оце до війська беруть. Підкажи, як відкрутитися.

- Та як дурному з гори побігти: вирви собі передні зуби, та й край.

За кілька днів розгніваний Шмуль відловлює Мойшу на вулиці і хапає за петельки:

- За такі поради ти у мене зараз сам без зубів залишишся.

- Що, взяли? Не може бути!

- Та ні, не взяли. Але не через зуби, а через плоскостопість.

Від авторів: наступні два анекдоти - про службу галицьких євреїв в австро-угорській армії. Ну, тій, з якої свого часу вигнали Іцика-артилериста. Але як прийшла Перша Світова, то вже ніхто нікого з війська не виганяв. Навпаки, гребли всіх підряд.

Вояк Шапіро тікає з окопів у першому ж бою. Біжить щодуху подалі від стрілянини, нічого навколо не помічаючи. Аж тут його зупиняє гучний оклик:

- Стояти, скотино!

Шапіро виструнчується і, заїкаючись, намагається пояснити:

- Па-па-па-не по-по-по-ручнику!…

- Який поручник! Тобі що, повилазило? Ти що, лампасів не бачиш? Перед тобою генерал!

- Це ж треба! - дивується Шапіро - Так далеко від фронту забіг!

До звичаїв Австро-Угорської монархії входила особиста аудієнція з цісарем не тільки новопризначених чиновників високого рангу і армійських командирів, а й військових фельдкуратів (священиків) та рабинів.

І от на черговій, як зараз кажуть, презентації престарілого Франця Йосипа підводять до єврея, призначеного гарнізонним рабином у Станіслав. Цісар ставить йому стереотипне запитання:

- У вас є діти?

- Хвалити Бога, Ваша величність.

- Сини серед них є?

- Хвалити Бога, п’ятеро, Ваша величність.

- А чи хтось із них служить у моєму війську?

- Хвалити Бога, жоден, Ваша величність.

Від авторів: а то вже, власне, не анекдот, а реальна оповістка. На початку 20-х років минулого століття якийсь заїжджий єврей з Галичини заходить до магазину в Мюнхені - і кого бачить? Колишнього начальника штабу армії імператора Вільгельма фельдмаршала Людендорфа. Той якраз стоїть і розмовляє з хазяїном магазину. Галицький єврей чує останню фразу:

- Я вам скажу відверто, чому ми, німці, програли цю війну. В усьому винні євреї.

Галичанин із радісним криком підскакує до Людендорфа, хапає його за руку і міцно тисне:

- Пане Людендорф, я багато про вас чув, але не знав, що ви єврей! Яка радість, яка радість!

Цей жарт був особливо популярним у мюнхенських кнайпах. Сміялись усі - і єврей, і корінні баварці. А особливо голосно реготав такий собі невиразний молодик зі стрічкою солдатського хреста на старенькому кітелі без погонів. За кілька років світ дізнався, що його прізвище - Адольф Гітлер. І всім стало не до сміху.

Ось чому єврейські анекдоти на тему мілітарних звитяг цього народу обриваються вищенаведеною оповісткою. Що ви кажете? А як же анекдоти на тему ізраїльсько-арабських збройних конфліктів? Вибачайте, але то вже інша країна. І інші люди.

Хоча - авторам здається, що найпопулярніший анекдот з цієї серії стосовно першого пункту бойового статуту ізраїльської армії: “Не розмовляй в окопі, ворог стріляє по рукам!” - втрапив до Палестини з окопів ще Першої Світової війни.

Сказати, що доля берегла Наума Ісаєвича Рамбаха, він же Наум Гребнєв, то нічого не сказати. народився у 1921-му році в Харбіні, в родині службовця спільної російсько-китайської компанії “Китайсько-Східна залізниця” (з 1922-го року - “Радянсько-китайська”). До 1937-го року чекісти відкликали в СРСР і знищили майже всіх радянських працівників КВЗ. Юний Наум Рамбах чудом вцілів.

З 22 червня 1941-го року він був на фронті, коригував вогонь корпусної артилерії. Для цього доводилося маскуватися або на передовій, або навіть у ворожому тилу і звідти по рації керувати вогнем. Був тричі поранений, після останнього, особливо важкого поранення довго лікувався, одержав стовідсотковий “білий білет” і поступив до літературного інституту. Фах у літературі обрав найважчий і найневдячніший - став перекладачем. Бо, як відомо, справжній перекладач повністю розчиняється в авторі, читачі хвалять письменника чи поета, драматурга і практично ніколи не цікавляться, завдяки кому вони насолоджуються, приміром, геніальними рядками Расула Гамзатова:

Гамзатівських «журавлів» і ще чимало віршів переклав російською саме Наум Гребнєв. А загалом з-під його пера вийшло понад 150 книг перекладів класичної і сучасної поезії та фольклору народів Кавказу і Середньої Азії.

За два роки до смерті Наума Ісаковича - в 1986-му - у видавництві “Радянський письменник” у Москві вийшов чималий - на 300 сторінок - том єврейської народної поезії, зібраної і перекладеної Гребнєвим. Чи не перша серйозна праця у цьому напрямі. На жаль - і остання.

Саме Наум Гребнєв зафіксував трагічну особливість менталітету євреїв, що пережили жахіття фашистської окупації або втратили своїх близьких в Освєнцімі, Бабиному Яру, Собіборі…У післямові до збірки він зазначив: “Світ, що породив ці пісні, остаточно припинив своє існування. Тексти, щоправда, ще залишились у пам’яті мого народу, проте музична частина їхнього буття чомусь раптово забулася”. Зникла музика - померла душа.

• Предыдущая
• 38/43
• Следующая