Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 82
- Предыдущая
- 82/128
- Следующая
видавав науковий журнал «Україна». 1946 року видав
французький підручник української мови, видавав та-
кож твори українських класиків, виступав із публіци-
стичними статтями у французькій та зарубіжній пресі,
друкувався в радянській Україні, підтримував творчі
контакти з науковим товариством імені Т.Г. Шевченка
у Львові і був його дійсним членом.
Дружина Ілька Борщака Софія (уроджена фон дер
Лявніц) померла у 1932 році, дітей у них не було, все
життя з ними жила пасербиця Віра. Батько Лев Ми-
хайлович і брат Дмитро стали жертвами сталінських
репресій, старша сестра Анна разом зі своїми дітьми
загинула під час війни в Одеському гетто.
11 жовтня 1958 року шляхетне серце сина України
і Франції перестало битися. Поховали Ілька Борщака
в Парижі.
Ілько Борщак залишив після себе велику рукопис-
ну спадщину, в тому числі матеріали до незаверше-
ної праці «Історичний провідник України в Європі» —
452
збірку відомостей про міста, музеї, людей, чиї долі
були пов'язані з Україною. Частина рукописів загу-
блена, невідомо де знаходиться рукопис підготовлено-
го до друку п'ятитомника «Діарія подорожнього» Пи-
липа Орлика.
Ним опубліковано понад 400 праць українською та
французькою мовами. Приводимо перелік найбільш
значних творів: «Ідея Соборної України в Європі в ми-
нулому. За невиданими документами і стародавніми
працями» (Париж, 1923; перевидано у Львові, 1990),
«Гетьман Пилип Орлик і Франція» (Львів, 1924), «Зві-
домлення з дослідів в архівах Західної Європи» (Львів,
1924), «Вольтер і Україна» (Київ, 1926), «Українська
періодика в паризьких бібліотеках» (Київ, 1929), у спі-
вавторстві з Рене Мартелем видав французькою мовою
«Життя Мазепи» (Париж, 1931, було дев'ять видань) і
українською мовою «Іван Мазепа. Життя і пориви ве-
ликого гетьмана» (Львів, 1933), «Великий мазепинець
Григір Орлик, генерал-поручник Людовіка XV» (Львів,
1932, українською мовою; Торонто, 1956, англійсь-
кою мовою), «Україна в літературі Західної Європи»
в 4-х томах (Париж, 1934-1935, французькою мовою),
«Наполеон і Україна» (Львів, 1937), «Войнаровський,
сестрінок гетьмана Івана Мазепи, друг Аврори Кеніґс-
марк і сибірський в'язень» (Львів, 1939), «Історія Укра-
їни» (Париж, 1939, французькою мовою), зредагу-
вав і видав із вступними статтями віршовану легенду
О.Стороженка «Марко Проклятий» (Париж, 1946), тво-
ри М.Костомарова «Книги битія українського народу»
(Париж, 1947) та Т.Шевченка «Вибраний Кобзар» (Па-
риж, 1947).
453
Як історик українського громадсько-політичного
руху, написав серію статей про Хмельниччину та ба-
гато статей про 19-е — першу половину 20-го століття,
зокрема про часи Української революції і Громадянсь-
кої війни в Україні.
454
РОДІОН МАЛИНОВСЬКИЙ
(1898 — 1967)
радянський воєначальник і державний діяч
Кожний заслуговує рівно стільки,
скільки заслуговує те, про що він
клопочеться.
Марк Аврелій
З
ім'ям
Маршала
Ра-
дянського
Союзу
Родіо-
на
Яковича
Малиновсько-
го
пов'язане
визволення
України
від
німецько-фа-
шистських
загарбників
у
часи Другої світової війни.
Малиновський
народив-
ся
23
листопада
1898
року
в
місті
Одесі.
Він
був
поза-
455
шлюбною
дитиною,
свого
батька
не
знав,
у
метриці
було
написано
«незакон-
нонароджений».
Його
мати
Варвара
Миколаївна
Ма-
линовська, яка жила у своєї сестри на станції Слобод-
ка, тепер Одеської області, у 1904 році переїхала із
сином у село Сутиски під Вінницею і працювала там
кухаркою в земській лікарні, а потім економкою у міс-
цевої поміщиці та швачкою. Тут Родіон почав навчати-
ся в сільській школі.
Восени 1910 року мати вийшла заміж за Залісного,
456
який служив лакеєм у поміщиці, і переїхала в село Клі-
щев до чоловіка. Тут Родіон у 1911 році закінчив пара-
фіяльну школу і став батракувати у поміщика на філь-
варку Мендеров, оскільки Залісний вигнав його з дому.
У 1913 році Родіона забрала до себе в Одесу тітка
Олена Миколаївна Данилова, і він став працювати різ-
норобочім у галантерейній крамниці за 5 карбованців
у місяць. Блукання по чужих кутках, постійні прини-
ження, пов'язані зі становищем байстрюка, злиденне,
напівголодне існування спонукали його шукати вихід
із глухого життєвого кута. І вихід він знайшов, здійс-
нивши втечу на фронт Першої світової війни, в яку Ро-
сія вступила 1 серпня 1914 року. Рішення стати вояком
визначило всю його подальшу долю.
Восени 1914 року Родіон, якому ще не виповнило-
ся шістнадцять років, потай забрався в порожній вагон
військового ешелону, який відходив на Східний фронт.
Коли ешелон прибув до Вільно (тепер Вільнюс, Лит-
ва), про хлопця доповіли начальству, і його було зара-
ховано добровольцем у кулеметну команду. Спочатку
Родіон був піднощиком набоїв, а потім став кулемет-
ником. За героїзм, виявлений у тяжких боях під Су-
валками (тепер Польща), нагороджений Георгіївським
хрестом 4-го ступеня. У жовтні 1915 року був поране-
ний під Сморгонню і після одужання відправлений у
складі Російського експедиційного корпусу246 до Фран-
ції на Західний фронт.
У січні 1916 року корпус повантажили на паро-
плав у Даляні (до 1905 року порт Дальній, Ляодунсь-
кий півострів, Китай) і він через Індійський океан та
Суецький канал у квітні 1916 року прибув до Марселя.
457
У червні Малиновський вже бився з німцями біля Рей-
мса під Мармелоном, а потім під Сілері і фортом Брі-
мон. У квітні 1917 року під час атаки на форт Брімон
був тяжко поранений розривною кулею в ліву руку з
роздробленням кістки і довго лікувався в шпиталях
Бордо, Сен-Сервана і Сен-Мадьо.
Після Жовтневої революції 1917 року в Росії фран-
цузький уряд видав наказ про роззброєння всіх ро-
сійських військ і про відправку їх на різні роботи. Ма-
линовського направили на роботи в район Бельфор.
- Предыдущая
- 82/128
- Следующая
