Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 51

• Предыдущая
• 51/128
• Следующая

Васильківського, Порфирія Мартиновича129

і Панаса

Сластіона130. До неї входили майбутні відомі українсь-

кі художники Петро Левченко, Михайло Ткаченко,

Костянтин Крижицький, Микола Самокиш, Геннадій

Ладиженський131, Михайло Беркос. Особливо приязні

стосунки склалися у Васильківського із Самокишем,

який вступив до Академії у 1879 році. Їх дружба була

тривалою, міцною й плідною.

Ґрунтовна підготовка у Безперчого та Раєвської-

Іванової, старанність і наполегливість давали добрі на-

слідки. Щоосені Васильківський привозив з України

до Петербурґа багато етюдів і начерків, з яких писав

красиво побудовані краєвиди: левади, степ, вибалки із

струмочками і деревами, види на село. Народжував-

ся неабиякий майстер пейзажу з надзвичайно лірич-

ною душею. За ці роботи він одержував медаль за ме-

даллю — спочатку срібні, а потім і золоті. 1884 року

278

за краєвид «Отара в степу. Ранок» Васильківський

одержав Малу золоту медаль, а в листопаді 1885 року

на конкурсі кращих робіт вихованців Академії він за

краєвид «По Донцю» одержав Велику золоту медаль,

звання класного художника першого ступеня і право

на академічне пенсіонерство впродовж чотирьох ро-

ків за кордоном і в Росії. Це було визнання його талан-

ту. Разом з Васильківським такої ж честі удостоїли і

його друга Самокиша, якого визнали кращим молодим

баталістом.

Навесні 1886 року Васильківський разом із Само-

кишем виїхав до Парижа, який вважався столицею

мистецтв. У Парижі завжди були тисячі приїжджих

художників із різних країн. Цілу колонію складали ху-

дожники з Росії, серед них був і його вчитель профе-

сор Орловський.

Працюючи у Луврі і Люксембурзькому музеї, відві-

дуючи паризькі Салони, Васильківський вивчав твор-

чість видатних майстрів живопису. Нове французьке

мистецтво експонувалося у Люксембурзькому музеї,

де його особливо цікавили твори художників-пейзажи-

стів барбізонської школи живопису132 — Руссо133, До-

біньї134, Міллє135, а також картини Мейсоньє136 і Рози

Боннар. У роботах барбізонців він досліджував техні-

ку виконання, прагнув збагнути особливості сполучен-

ня фарб, зрозуміти як одна з них підсилює чи глушить

іншу, придивлявся до характеру мазка. З картини Рози

Боннар «Воли на оранці» він зробив копію для Акаде-

мії. У цій картині художниця чудово передала світло

сонячного дня. Сподобалися йому також віртуозно і фі-

лігранно виконані картини Мейсоньє.

279

У Люксембурзькому музеї Васильківський і Само-

киш познайомилися з українським художником Іва-

ном Похитоновим137, який запропонував землякам по-

їхати разом на південь Франції, побувати на Піренеях,

в Іспанії і там з натури писати краєвиди. Самокиш від-

мовився, а Васильківський охоче погодився працюва-

ти на натурі з таким віртуозним майстром, яким був

Похитонов.

Васильківський і Похитонов побували у приаль-

пійському місті Безансоні, поблизу містечка

Байон-

на на Біскайській затоці, там Васильківський написав

краєвид «Дорога до моря» і картину «Хвиля». З Бай-

онна поїхали в містечко По під Піренеями, а потім на

пароплаві прибули в Іспанію. У Сен-Себастьяні він на-

писав «Панораму Піренеїв» і «Степову долину», що

нагадувала Україну.

У звіті Академії за перший рік свого перебування за

кордоном Васильківський 27 грудня 1886 року писав:

«Вирушивши із С.-Петербурґа в останніх числах квіт-

ня місяця поточного 1886 року, я прибув до Берліна, де

близько двох з половиною тижнів оглядав Кунстлер-

гаус, Національну галерею, затримавши свою увагу

на видатних речах Дюрера, Андрія і Освальда Ахен-

бахів, Е.Люго, О.Брахта, Штурма та інших, і оскіль-

ки ювілейної виставки не було... я поїхав у Париж до

Салону, який складав для мене найбільший інтерес...

Зустрівшись там із вельмишановним професором

В.Д. Орловським, я скористався з його порад та вказі-

вок, які високо ціную й постараюсь виконати їх точно, —

і тепер вивчаю: Коро, Руссо, Міллє, Тройона, Добіньї і

сучасних Ґартіньї, Бретоні та інших, а для відчутного

280

вивчення їх я вирішив зробити кілька невеликих ко-

пій. Закінчивши цю роботу, маю намір вирушити для

написання етюдів з натури...»

Наступного року Васильківський продовжував з

Похитоновим подорож по Франції, побував в Англії,

Італії, Алжирі.

У звіті Академії від 23 лютого 1888 року Василь-

ківський писав: «Я продовжував вивчати видатних

французьких майстрів у Парижі, працюючи в Луврсь-

кому і Люксембурзькому музеях, а також у деяких

приватних галереях, і зробив близько сорока копій з

Коро, Руссо, Добіньї, Тройона, Діаза, Маріля, Шан-

трейля, Ґартіньї, Реньйо, Пелуза, Декатта, Демона,

Віллета та інших. Закінчивши цю роботу, я вирушив

у подорож півднем Франції, був у Піренеях, Іспанії, а

також на півночі Франції — в Бретані, Нормандії, на

острові Джерсі і в Лондоні; результатом цих подоро-

жей є п'ятдесят закінчених етюдів».

У звітах не згадується про поїздку в Дрезден, до

Італії та в Алжир. Художник побував там без дозволу

академічної адміністрації.

На другому році перебування у Франції Васильківсь-

кий наважився запропонувати три своїх етюди паризь-

кому Салону. Експонуватися на цій виставці вважало-

ся не менш почесним, ніж бути учасником Всесвітньої

виставки. Твори до Салону відбирало суворе журі із

славетних французьких художників під головуванням

Мейсоньє. Навіть знамениті майстри мали право пода-

ти одну, у крайньому випадку дві роботи. Васильківсь-

кий подав три своїх етюди, сподіваючись, що хоч один

з них пройде. Журі ухвалило прийняти в Салон 1887

281

року всі три його роботи і надало йому право надалі ви-

ставляти в Салоні без журі будь-яку кількість робіт. Це

означало, що Васильківський став славнозвісним ху-

дожником, його визнав Париж — найбільший худож-

ній центр світу. Такої честі з українських і російських

художників удостоївся тільки Похитонов.

У квітні 1888 року закордонний період пенсіонер-

ства Васильківського закінчився і він виїхав на бать-

ківщину. Після короткої зупинки у Петербурзі він

приїхав до рідного Харкова і останні два роки ака-

демічного пенсіонерства присвятив подорожам по

Україні.

За картини, створені під час пенсіонерського ві-

дрядження за кордон («У Піренеях», «Полювання на

куріпок», «Ранок у Безансоні», «Булонський ліс взим-

ку», «Панорама Піренеїв», «Околиці Сен-Себастьяна»

та інші), Рада Петербурзької академії художеств по-

винна була присудити Васильківському звання ака-

деміка. Але, незважаючи на високу оцінку цих робіт

художньою критикою, французькими і вітчизняними

знавцями живопису, Академія не спроможна була по-

долати академічний консерватизм і не присудила це

звання одному із кращих своїх вихованців.

У наступні роки художник створює у барвах поетич-

ний образ України. Його картини схожі на мудрі опові-

ді про красу природи рідного краю. Вони сповнені по-

езії, їм властиві витонченість кольорових сполучень,

багатство барв, яскрава образотворча мова. Художня

критика називала його роботи шедеврами, піснями та

думами в фарбах. Їх купували любителі, колекціоне-

ри, музеї. До нього прийшла слава співця України.

282

Окрасою галереї українського живопису стала кар-

тина «Козацька левада» (1896). Цей краєвид назвали

портретом ясноокої України.

Васильківський був не лише пейзажистом. В його

творчості присутня й тема героїчної історії українсь-

• Предыдущая
• 51/128
• Следующая