Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 48

• Предыдущая
• 48/128
• Следующая

реклав із німецької українською мовою підручники з

геометрії і ботаніки для українських гімназій, за від-

криття яких тоді велася боротьба з урядом.

У 1869 році Пулюй зустрівся у Відні з українсь-

ким письменником, істориком, етнографом і перекла-

дачем Пантелеймоном Олександровичем Кулішем

(1819-1897), який запропонував йому спільно працю-

вати над перекладом «Нового Завіту» зі старогрець-

261

кої мови українською. З цього часу почалася їх трива-

ла спільна праця над перекладом «Біблії». За чотири

роки (1869-1872) вони повністю закінчили переклад

«Нового Завіту». Одночасно в ці ж роки П.Куліш пе-

реклав книгу «Старий Завіт» зі староєврейської мови

українською і закінчив цю працю у 1872 році, після

чого повернувся на свій хутір Мотронівку, нині Черні-

гівської області, для редагування перекладу та підго-

тування його до друку.

У 1872 році Пулюй закінчив філософський факуль-

тет і склав учительські іспити з фізики та математи-

ки. Спочатку він мав намір стати викладачем на бать-

ківщині, у Львові або Києві, щоб віддати свої знання і

талант рідному народу. У Київському університеті го-

тові були прийняти молодого вченого. Проте цьому пе-

решкодила таємна поліція Росії, яка стежила за його

ідейними поглядами, знала про те, що він переклав

«Біблію» українською мовою і виявив себе активним

громадсько-політичним діячем. Тому замість Києва

Пулюй змушений був якийсь час працювати в Хорва-

тії, де в місті Фіумі (тепер Рієка) викладав фізику та

математику у Військово-морській академії.

У 1875 році Пулюй їде до Страсбурґа. Тут він вив-

чає електротехніку і у 1876 році з відзнакою захищає у

Страсбурзькому університеті дисертацію і здобуває нау-

ковий ступінь доктора філософії (спеціалізація з фізики).

У 1877-1884 роках Пулюй працював доцентом ек-

спериментальної фізики Віденського університету.

1881 року Пулюя запросили до міста Штайр для удо-

сконалення і налагодження виробництва освітлюваль-

них ламп розпалювання. Тут за допомогою вакуумної

262

трубки («Лампи Пулюя»), сконструйованої ним для ек-

спериментів з катодними променями, він відкрив рані-

ше невідомий вид випромінювання з довжиною хвилі

коротшою, ніж довжина хвилі ультрафіолетових про-

менів. Удосконалюючи свою трубку, вчений установив

оптимальні геометричні параметри її елементів (по-

хилого антикатода і вгнутого катода) і першим здійс-

нив чіткі фотознімки різних предметів. Відкриття Пу-

люя стало великим внеском у розвиток світової науки.

Результати експериментів, які проводив Пулюй, були

підтверджені іншими вченими і насамперед німецьким

фізиком-експериментатором

Рентґеном

(1845-1923).

Пулюй не поспішав публікувати і патентувати своє ге-

ніальне відкриття раніше невідомих променів, тому і

опинився позаду Рентґена в публічному повідомленні

про них, хоча відкрив промені на 14 років раніше його.

У 1895 році Рентґен повторив відкриття Пулюя, про

що 23 січня 1896 року повідомив на засіданні Фізи-

ко-медичного товариства у Вюрцбурзі в доповіді «Но-

вий рід променів». 15 лютого 1896 року із запізненням

на 23 дня Пулюй у Німецькій вищій технічній школі

в Празі зробив доповідь «Про невидимі промені і фо-

тографування невидимого». Оскільки першим про від-

криття променів публічно повідомив Рентґен, то прі-

оритет визнали за ним і промені назвали його ім'ям.

Знаючи про пріоритет Пулюя, Рентґен не запатенту-

вав відкриття і відмовився від винагороди. За відкрит-

тя променів, які носили його ім'я, Рентґену у 1901 році

першому серед фізиків було присуджено Нобелівську

премію.

1884 року Пулюй переїжджає із Відня до Праги і

263

обіймає посаду професора експериментальної та тех-

нічної фізики у Німецькій вищій технічній школі. Тут

він працював до кінця життя. У 1888-1889 роках був

ректором, а з 1902 року — професором електротехні-

ки і першим деканом першого в Європі електротехніч-

ного факультету.

Пулюй належав до тих вчених, які формували світ

другої половини 19-го — початку 20-го століття. У га-

лузі електротехніки він удосконалював виготовлення

ниток розпалювання освітлювальних ламп, був пер-

шим дослідником холодного світла, яке в наші часи на-

зивається неоновим. Вчений запропонував конструк-

цію телефонних станцій і абонентних телефонних

апаратів із захистом проти сильних електричних стру-

мів, у 1881 році винайшов переносну лампу для гірни-

ків, яка тривалий час служила для освітлення і охо-

рони в шахтах. Пулюй брав участь у створенні першої

в Європі електростанції змінного струму, побудованій

у Празі, керував багатьма проектами і будівництвом

електростанцій постійного струму в Австро-Угорщині.

Його обирали президентом Електротехнічного товари-

ства у Празі, призначали радником імператорського

двору. Він консультував різні електротехнічні фірми.

Понад 50 років Пулюй прожив за межами рідної Га-

личини, проте всі ці роки пильно стежив за життям

українського народу і постійно виступав на його за-

хист. Він був вірний народу, із якого вийшов і який лю-

бив до останнього подиху. Протягом усього життя Пу-

люй здійснював широку програму підняття освітнього,

наукового і культурного рівня українського народу

відповідно до вимог часу і потреб відродження нації.

264

Багато років видатний вчений активно працював, щоб

дати рідному народу духовну літературу сучасною

українською мовою.

Закінчивши разом із П.Кулішем у 1872 році пере-

клад «Нового Завіту», Пулюй лише 1881 року одержав

від нього повідомлення про те, що переклад відредаго-

ваний і його можна друкувати. У листі П.Куліш писав:

«Святе Письмо нехай іде у світ з двома нашими іме-

нами. Надрукуйте такий титул: Святе Письмо Ново-

го Завіту мовою русько-українською переклали вкупі

П.Куліш і доктор Пулюй».

Про «Старий Завіт» П.Куліш нічого не писав. У 1885

році його величезна праця, рукопис усього перекла-

ду «Старого Завіту», згоріла під час пожежі на хуто-

рі Мотронівка. П.Куліш знайшов сили, щоб останні

12 років свого життя (1885-1897) присвятити повтор-

ному перекладу. Він встиг перекласти 32 книги із 39.

Останні 7 книг переклали Пулюй і український пись-

менник Іван Семенович Нечуй-Левицький (1838-1918).

Пулюй зробив переклад однієї книги («Псалтир»),

шість книг переклав І.С.Нечуй-Левицький. Цю працю

вони виконали у 1898-1901 роках, завершивши справу

розпочату П.Кулішем.

«Новий Завіт» був виданий у Відні 1887 року. У 1903

році там же, за згодою і допомогою Лондонського бі-

блейського товариства, вперше українською мовою

вийшла книга «Святе Письмо Старого і Нового Заві-

тів», тобто уся «Біблія». Відтоді українці, як і усі ци-

вілізовані народи світу, мають «Біблію» рідною мовою.

У наступні роки українська «Біблія» була перевидана

в Берліні (1921), Нью-Йорку і Лондоні (1947).

265

Змушений жити і працювати на чужині, Пулюй не

забував, що він українець. У 1904 році він писав: «Нема

більшого гонору для кожного чоловіка, як берегти свою

національну честь та без нагороди вірно працювати

для добра свого народу, щоб забезпечити йому кра-

щу долю». Все життя він боровся за збереження укра-

їнської мови в Російський імперії, де українське слово

було заборонено і проводилась планомірна русифіка-

ція народу. Довгі роки він наполегливо добивався ство-

рення в Австро-Угорській імперії українських шкіл,

• Предыдущая
• 48/128
• Следующая