Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 42

• Предыдущая
• 42/128
• Следующая

У 1853 році Меріме призначають сенатором. Відтоді

його діяльність зосереджується в основному на науко-

вій та літературно-критичній праці. Він активно вив-

чає історію України, її культуру і літературу.

1845 року в перекладах Луї Віардо у Франції були

опубліковані повісті Миколи Гоголя (1809-1852) «Та-

рас Бульба», «Вій», «Записки божевільного», «Старо-

світські поміщики» і «Коляска». Прочитавши їх, Ме-

ріме у 1851 році друкує в часописі «Ревю Де Монд»

статтю про творчість Гоголя. В статті «Микола Гоголь»

він познайомив французького читача також з «Мерт-

вими душами» і «Ревізором», які прочитав в оригіналі,

вивчивши російську мову. Популяризуючи творчість

Гоголя, Меріме у 1853 році переклав «Ревізора» фран-

цузькою мовою.

У 1853 році Меріме публікує книгу «Епізод з російсь-

кої історії. Лжедмитрії», в якій багато місця й уваги

відведено українським козакам. У п'єсі про Лжедми-

трія «Перші кроки авантюрника» Меріме малює об-

рази запорожців і описує життя Запорізької Січі, ви-

користавши відомості із «Опису України» Ґійома де

Боплана та повісті Гоголя «Тарас Бульба». У 1854 році

Меріме видає нарис «Козаки України та їхні останні

отамани», який повністю присвячений історії України.

231

У ньому йдеться про гетьманів Богдана Хмельницько-

го, Юрія Хмельницького, Івана Мазепу та шведського

короля Карла ХІІ.

У січні-липні 1863 року в «Журналь де саван» був

опублікований найзначніший твір Меріме з українсь-

кої історії — монографія «Богдан Хмельницький».

У 1864 році цей твір удруге вийшов разом із нарисом

«Степан Разін» під спільною назвою «Козаки минулих

часів». Ця монографія познайомила французького чи-

тача з постаттю великого українця. Про свій інтерес

до видатного полководця і державного діяча Мері-

ме писав в одному з листів: «Все, що я читав про ко-

заків, мене захоплює, і я хотів би знати відомості про

Богдана Хмельницького, якого не відмічено статтею

у «Всесвітніх біографіях». Історичну заслугу Богдана

Хмельницького в подіях Визвольної війни українсь-

кого народу 1648-1654 років Меріме вбачав у тому, що

«... цей великий муж прагнув визволити малоросіян або

козаків, своїх земляків, з-під ярма польських шляхти-

чів, які в той час чинили всі можливі насильства над

селянами його краю». Меріме вважав, що Хмельниць-

кий, здобувши для України свободу, «... можливо зу-

мів би зміцнити основи її незалежності, якщо б дійшов

до влади більш молодим або ж передав її не менш до-

свідченому керівникові».

Інтерес Меріме до історії України був тісно пов'я-

заний з інтересом до її сучасного життя й соціально-

го устрою, особливо до проблеми кріпацтва і можли-

вої селянської революції. «Народні оповідання» Марка

Вовчка, які Меріме прочитав у російському перекладі

Івана Тургенєва (1818-1883), викликали у нього очіку-

232

вання «нової жакерії». Оповідання Марка Вовчка «Ко-

зачка» Меріме переклав французькою мовою.

Великий гуманіст Меріме крізь усе життя проніс

любов до людини. Для нього чуже нещастя і чужа ра-

дість були такими ж близькими, як і свої власні. Близь-

кий друг Меріме російський письменник Іван Тургенєв

писав про нього: «Під зовнішньою байдужістю і холо-

дом він приховував дуже любляче серце; друзям сво-

їм він був неодмінно відданий до кінця; в нещасті він

ще більше приліплювався до них, навіть коли це не-

щастя було не зовсім незаслуженим. Хто його знав,

той ніколи не забуде його дотепної, нев'їдливої, на ста-

ровинний французький лад, вишуканої розмови. Я не

знав також людини менш марнославної. У ньому з ро-

ками дедалі більше розвивався той напівнасмішкува-

тий, напівспівчутливий, по суті, глибоко гуманний по-

гляд на життя, що властивий скептичним, але добрим

умам, які ретельно і постійно вивчають людські вдачі,

їх слабкості й пристрасті».

Великий письменник Франції, який присвятив

Україні значну частину свого творчого життя і нази-

вав себе козаком, помер 23 вересня 1870 року на півдні

Франції у місті Канни.

233

ЖУЛЬ ВЕРН

(1828 — 1905)

французький письменник

Успіхи науки не повинні виперед-

жати удосконалювання моралі.

Жуль Верн

Французький

письмен-

ник,

автор

науково-фанта-

стичних

і

пригодницьких

романів

Жуль

Верн

наро-

дився

8

лютого

1828

року

в

старовинному

французь-

кому

місті

Нанті

в

роди-

ні

адвоката

П'єра

Верна.

Коли

Жулю

виповнилося

234

дев'ять

років,

його

віддали

вчитися в Нантський ліцей.

Місто

Нант,

яке

розта-

шовано

в

гирлі

річки

Луари,

з

давніх

часів

було

значним

морським

портом

на

захід-

ному узбережжі Франції. Сюди прибували кораблі з

найближчих європейських держав Англії, Портуґа-

лії, Іспанії і країн інших континентів. У гавані завжди

було багатолюдно, там вирувало життя, туди тягнуло

Жуля. Він годинами сидів на березі, линув думками за

обрій, в далекі країни. В одинадцять років таємно най-

нявся юнгою на шхуну, яка відходила в далеку Індію.

235

Але спроба стати моряком не вдалася, батько виявив

утікача і перед відплиттям зняв сина з корабля.

У ліцейські роки Жуль багато читав. Його улюбле-

ними письменниками були Фенімор Купер, Майн-Рід,

Діккенс, Вальтер Скотт, Жан Лафонтен. Він обожню-

вав Віктора ГюГо, вважав його першим поетом Фран-

ції. У ліцеї виявив гарні успіхи з математики, фізики,

мінералогії, ботаніки та астрономії. Похвально вчився

рідній та стародавнім мовам. У його випускному ате-

статі записано, що він акуратний і ретельний учень,

легко засвоює предмети, має чудову пам'ять, велико-

душний і добрий, але запальний.

Батько бажав, щоб Жуль став адвокатом і продо-

вжив його справу. Ідучи назустріч побажанням батька,

він, закінчивши ліцей, вступив на юридичний факуль-

• Предыдущая
• 42/128
• Следующая