Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 39
- Предыдущая
- 39/128
- Следующая
писала повісті «Три долі», «Від себе не втечеш», «Ли-
мерівна», оповідання «Два сини», «Не до пари», казки
для дітей. Тут були написані повісті і романи російсь-
кою мовою «Глухой городок», «Червонный король»,
«Тюлевая баба», «Жили да были три сестры», «Запи-
ски причетника» тощо.
214
Свої враження про столицю Франції, про побут її
мешканців, зустрічі з людьми різних верств і профе-
сій вона друкувала у 1864-1866 роках у газеті «Санкт-
Петербургские ведомости» під назвою «Отрывки пи-
сем из Парижа».
Марія Олександрівна знала багато українських пі-
сень, які чудово співала своїм контральто. У 1864 році
вона підготувала до видання збірник українських на-
родних пісень з нотами. На ноти їх поклав капельмей-
стер Люцернської опери композитор Едуард Мертке,
якому вона наспівала двісті десять пісень. У 1866 році
з друку вийшов тільки один зошит (25 пісень) із вось-
ми. Через брак коштів видання припинилося, руко-
пис пропав. Після аранжування пісень Е.Мертке на-
писав і опублікував «Шість експромтів на українські
теми».
З 1865 року Марія Олександрівна стала постійним
співробітником популярного «Журналу виховання й
розваги», який видавав прогресивний французький
видавець і дитячий письменник П'єр Жуль Етцель.
Співпраця з Етцелем переросла в багаторічну дружбу.
Внаслідок праці в журналі Марко Вовчок стала також
і французькою письменницею та перекладачкою ро-
сійською мовою багатьох книжок французьких пись-
менників. У 1866-1871 роках на сторінках «Журналу
виховання й розваги» було опубліковано французь-
кою мовою сім казок і оповідань письменниці і повість
«Слизький шлях», написану разом з Етцелем.
За кордоном Марія Олександрівна познайомила-
ся з молодим юристом Олександром Пассеком, якого
після закінчення Московського університету посла-
215
ли збирати в західноєвропейських країнах матеріали
для проекту нового тюремного положення. З перших
днів знайомства вони покохали одне одного. Та ї ї ща-
стя було недовгим, у вересні 1866 року Пассек помер у
Ніцці від туберкульозу.
У лютому 1867 року Марія Олександрівна повер-
нулася до Петербурґа. У вересні 1867 року в Чернігові
помер її чоловік Опанас Васильович Маркович.
У Петербурзі Марко Вовчок стає співробітником
журналу
«Отечественные
записки», редактором яко-
го з 1868 року став М.Некрасов. У журналі вона керує
відділом іноземної літератури. В цей час найближчим
другом і порадником письменниці був ї ї троюрідний
брат Дмитро Писарєв. У співробітництві з ним вона
здійснила переклад російською мовою «Походження
людини» Чарльза Дарвіна і «Життя тварин» Альфре-
да Брема. Дружба і творча співпраця видатних діячів
культури була плідною, але, на жаль, тривала недо-
вго. 16 липня 1868 року, під час купання у Ризькій за-
тоці біля Юрмали (Латвія), Дмитро Іванович Писарєв
потонув. Смерть дорогого друга була для Марії Олек-
сандрівни тяжким ударом. Після його смерті вона до-
вго хворіла.
Переборюючи утиски цензури, М.Некрасов і М.Сал-
тиков-Щедрін опублікували в журналі «Отечествен-
ные записки» ї ї романи і повісті «Живая душа» (1868,
з присвятою Д.І. Писарєву), «Записки причетника»
(1869-1870), «Путешествие во внутрь страны» (1871),
«Теплое гнездышко» (1873), « В глуши» (1875). У 1874
році окремою книжкою вийшла збірка оповідань і по-
вістей «Сказки и быль».
216
Марко Вовчок добре
знала французьку, німець-
ку, італійську, англійську,
польську, чеську, данську
мови і з усіх цих мов багато
творів художньої літерату-
ри переклала російською
мовою. Завдяки її перекла-
дам у російську літерату-
ру ввійшло багато творів
французьких
письменни-
ків: Гектора Мало, Андре
Лео,
Еркмана-Шатріана,
Альфреда де Мюссе, Лю-
сьєна Біара, П.Ж. Ста-
Перше число журналу
ля, М. де Шервіля, Жана
«Перево-
Масе, Каміля Фламмарі-
ди лучших иностранних
она, А.Бреа, Жуля Сандо,
писате-
Е.Ш. Кандеза. Найбільшу лей». За редакцією Марка
Вовчка.
популярність
їй
як
перекла- 1871 рік.
дачці принесли романи Жуля Верна.
П'ятнадцять
його
романів у перекладах Марка Вовчка із захопленням
читала вся Росія.
У січні 1871 року Марко Вовчок стає редактором
ілюстрованого журналу «Переводи лучших иностран-
ньіх писателей». У журналі вона друкувала чимало
своїх перекладів творів Жуля Верна, Віктора Гюґо,
П.Ж. Сталя та інших французьких письменників. Че-
рез брак коштів і утиски цензури видання журналу у
1872 році припинилося.
За десять років життя в Петербурзі (1867-1877)
Марко Вовчок написала багато визначних творів і пе-
217
реклала цілу бібліотеку французьких, англійських і
німецьких книг.
У липні 1875 року у Марії Олександрівни і її другого
чоловіка Михайла Дем'яновича Лобача-Жученко (1850-
1927) народився син Боря (р. с. 1938), майбутній моряк, визнач-
ний вчений з корабельної механіки. Відтоді вона вино-
шує план назавжди припинити літературну діяльність,
зв'язки з друзями і знайомими і оселитися в глухій про-
вінції. Для прийняття такого рішення було багато при-
чин: велика перевтома від багаторічної праці, втрата
близьких людей, погіршення стану здоров'я, цензурні
утиски при виданні її творів, а з 1876 року — заборона
царським урядом друкувати твори українською мовою.
У січні 1878 року вона стає законною дружиною від-
ставного офіцера М.Д.Лобача-Жученка і з сином Бо-
рисом залишає Петербурґ і виїжджає до місця служби
чоловіка. Так з'явилася нікому невідома жінка Лобач-
Жученко. Вона живе в місцях служби свого чоловіка:
Ставрополі, Абрау-Дюрсо, Новоросійську, селі Сер-
гієвському на Ставропільщині, знову в Ставрополі.
У 1886-1893 роках Марко Вовчок жила в містечку Бо-
гуславі та в селі Хохітва на Київщині. Перебуваючи в
Україні, Марко Вовчок збирала народну творчість і го-
тувала матеріали для словника української мови.
У 1893 році Лобачі-Жученки переїхали з України
до Саратова. Тут Марко Вовчок підготувала до друку
повне зібрання своїх творів у восьми томах. Сім томів
вийшли з друку у 1899 році. Восьмий том цензура не
дозволила друкувати, і доля рукопису невідома.
У 1899-1905 роках Марко Вовчок із чоловіком жили
в селі Олександрівському на Ставропільщині, де вона
218
написала повість «Отдых в деревне», оповідання «Чор-
това пригода» і «Гайдамаки», переклала з польської
російською мовою оповідання Болеслава Пруса і Кле-
менса Юноші.
У 1902-1903 роках видавництво «Вік» у Києві над-
рукувало її твори у двох томах.
На початку 1906 року М.Д. Лобач-Жученко залишив
службу і переїхав із Марією Олександрівною на хутір
Долинський (нині у межах міста Нальчика, Північний
Кавказ), де вони збудували невелику хату на три кім-
нати. Тут Марко Вовчок, незважаючи на тяжку хворо-
бу, продовжувала літературну працю.
Померла Марія Олександрівна 10 серпня 1907 року.
Її поховали в садку біля хати. Перед смертю письмен-
ниця заповіла, щоб її поховали в Україні, а садиба, де
- Предыдущая
- 39/128
- Следующая
