Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 101

• Предыдущая
• 101/128
• Следующая

році з групою акторів Вільного театру гастролював у

країнах Європи, зокрема в Україні (Київ, Одеса).

Аполлінер Ґійом, літературний псевдонім Ґійо-

ма Аполлінарія Костровицького (1880, Рим — 1918,

Париж) — поет і критик польсько-італійського поход-

ження. Аполлінер був обізнаний з українським фоль-

клором і написав віршовану «Відповідь запорізьких

козаків турецькому султанові», яку опублікував у

одному із своїх кращих ліричних творів «Пісні нелю-

бого» (1903). Цю «Відповідь» переклали українською

мовою поети Микола Терещенко і Микола Лукаш.

Араґон Луї (1897, Париж — 1982, там же) — пись-

менник і політичний діяч. Учасник французького Руху

Опору під час Другої світової війни. Араґон багато зро-

бив для популяризації українських письменників у

Франції. У нарисі «Українське інтермецо» (1955) дав

огляд української літератури, зокрема творчості Та-

раса Шевченка, характеристику роману Юрія Яновсь-

кого «Вершники».

545

Бальзак Оноре де (1799, Тур — 1850, Париж) —

письменник-реаліст. Автор багатотомної епопеї

«Людська комедія». Бальзак двічі приїздив в Украї-

ну, відвідав Київ. У 1847 році перебував у селі Верхівні

(тепер Житомирської області) в маєтку польської по-

міщиці Е.Ганської. Тут він працював над драмою «Ма-

чуха» і повістю «Утаємничений». Записки про подо-

рож по Україні з'явилися в його «Нотатках про Київ»

(1847). 14 березня 1850 року в Бердичеві відбулося він-

чання Бальзака з Ганською в костьолі Святої Варвари.

Твори письменника стали відомі в Україні у 30-х ро-

ках 19-го століття, багато з них перекладені українсь-

кою мовою. У 1959 році у Верхівні в будинку, де жив

Бальзак, створено кімнату-музей.

Бальмен Яків Петрович (1813, с. Линовиця, тепер

смт Чернігівської області — 1845, Кавказ) — укра-

їнський художник-аматор. За походженням француз,

граф. У 1832 році закінчив Ніжинську гімназію вищих

наук. У 1843 році познайомився і зблизився з Тарасом

Шевченком. Разом з художником М.Башиловим у 1844

році ілюстрував рукописний «Кобзар» Т.Шевченка, а

також його поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Шевчен-

ко присвятив Бальмену поему «Кавказ». Бальмен —

автор альбому малюнків «Гоголівський час», видано-

го у 1909 році, та щоденника подорожі по Криму (1842)

з 300 малюнками в тексті. Служив в армії офіцером і

загинув у бою на Кавказі.

Беное Кароль, Бенуа Шарль (р.н. і р.с. невідомі) —

військовий інженер і архітектор. За походженням

француз. У 1684-1698 роках працював у Станісла-

ві (тепер Івано-Франківськ), де спорудив палацовий

546

ансамбль, будівлі колегіуму (1672-1703) та ратушу.

Для Львова розробив проект будинку лазарету бо-

ніфратрів (1683) і, можливо, проект костьолу єванге-

лістів (1685). Збудував торговий зал у Гусятині, тепер

смт Тернопільської області (не зберігся).

Бенуа Леонтій Миколайович (1856, Петергоф, те-

пер Петродворець Ленінґрадської області, Росія —

1928, Ленінґрад, тепер Петербурґ, Росія) — російсь-

кий архітектор французького походження. Син ро-

сійського архітектора Бенуа Миколи Леонтійовича.

У 1879 році закінчив Петербурзьку академію худо-

жеств, її академік (1893) і професор (1894). У Києві

за його проектом споруджено будинок Петербурзь-

кого облікового та позичкового банку на Хрещатику

(1911-1914, не зберігся).

Бенуа Мальйон (1841 — 1893) — літератор. За його

редакції у 80-х роках 19-го століття видана у п'яти то-

мах «Історія соціалізму». Автор книги «Інтернаціо-

нальний соціалізм». В «Історії соціалізму» багато сторі-

нок присвячено козаччині як рушійній силі в Україні.

Бенуа Микола Леонтійович (1813, Петербурґ —

1898, там же) — російський архітектор, аквареліст,

майстер декоративного мистецтва французького по-

ходження. Батько російського архітектора Бенуа Ле-

онтія Миколайовича. Закінчив Петербурзьку акаде-

мію художеств (1836), її академік (1847) і почесний

член (1896). Серед споруд в Україні: церква в маєтку

М. Павлова (тепер у складі міста Павлограда Дніпро-

петровської області, 1847-1862), проект церкви для са-

диби А. Шидловського на Харківщині (1846).

Бернар Сара (1844, Париж — 1923, там же) — ак-

547

торка. 1862 року дебютувала в театрі «Комеді Фран-

сез», грала в театрах «Жимназ», «Порт-Сен-Мартен»,

«Одеон». З 80-х років 19-го століття гастролювала в

багатьох країнах світу. У 1881 і 1908 роках виступала

в театрах України.

Бертьє-Делагард Олександр Львович (1842, Сева-

стополь — 1920, Ялта) — нумізмат і археолог. З 1899 —

віце-президент і фактичний керівник Одеського това-

риства історії старожитностей. Автор досліджень з ар-

хеології і історії монетного діла античних держав Пів-

нічного Причорноморья.

Боплан Ґійом Левассер де (близько 1600, Норман-

дія — 1673) — військовий інженер-фортифікатор і

картограф. У 1630-1647 роках перебував на службі у

польського уряду. Під керівництвом Боплана і за його

проектами на українських землях були збудовані фор-

теця у Бродах (1632-1633), укріплення в Новому Ко-

нецполі (1634) і Кременчуці (1634-1635) та інші військо-

ві споруди. У липні 1635 року на правому березі Дніпра,

навпроти Кодацького порога, спорудив фортецю Ко-

дак. Знання історії України дозволили йому написати і

у 1650 році видати книгу «Опис України». У 1648-1650

роках опублікував перші карти України, які створив на

основі найновітніших тогочасних геодезичних вимірів.

Брюллов Карл Павлович (1799, Петербурґ — 1852,

Марчано, поблизу Риму) — живописець французького

походження. Син російського скульптора Павла Івано-

вича Брюлло, брат архітектора і аквареліста Олексан-

дра Павловича Брюллова. Навчався в Петербурзь-

кій академії художеств (1809-1821). У 1822-1835 роках

працював в Італії, у 1836-1849 роках — професор Пе-

548

тербурзької академії художеств. У 1849 році лікував-

ся на острові Мадейра (Портуґалія), з 1850 року пере-

бував в Італії. Брюллов брав діяльну участь у викупі

з кріпацтва (1838) майбутнього великого українського

поета і художника Тараса Шевченка, який став вираз-

ником національного духу і якого Україна вважає сво-

їм пророком.

Брюллов Олександр Павлович (1798, Петербурґ —

1877, там же) — архітектор і аквареліст французь-

кого походження. Син російського скульптора Павла

Івановича Брюлло, брат живописця Карла Павловича

Брюллова. Навчався в Петербурзькій академії худо-

жеств (1810-1820), вивчав архітектуру в Італії (1822-

1826) і Франції (до 1830). У 1831-1871 роках викла-

дач Петербурзької академії художеств, з 1831 року її

академік, з 1832 року — професор. Член Міланської

та Паризької академій мистецтв. За його проектами в

Україні збудовані пам'ятники (Севастополь, Полтава).

Розробив проект пам'ятника князю Володимиру для

Києва (нездійснений).

Валлен-Деламот Жан Батіст Мішель (1729, Анґу-

лем, Франція — 1800, там же) — архітектор. У 1759-

1775 роках працював в Росії. За його проектами на

Чернігівщині у Почепі (тепер місто Брянської області

Росії) зведено палац гетьмана України К.Розумовсь-

кого (80-і роки) і Воскресенську церкву (1765-1771).

Вержен Шарль де (1717 — 1807) — французький

• Предыдущая
• 101/128
• Следующая