Выбери любимый жанр

Київські бомби - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 29


Изменить размер шрифта:

29

І зараз перед очима стояв не білий від безсилої люті Залізняк, а все ж таки Вакула: ось випльовує згризений мундштук під ноги, ось рве револьвер із кишені, ось розвертається, стріляючи перед собою, прикриваючи відхід молодшого товариша по зброї, навіть, здається, не намагається влучити — просто показує зуби. А ось — зупиняється, немов наштовхнувшись на невидиму стіну, згинає ноги в колінах, падає в темно-сірий пил бруківки, зовсім некрасиво, дуже незграбно, герої в уяві Полтави саме ось так на миру гинути не повинні.

Це сталося через нього.

— Так, — вичавив із себе Полтава і, не знаходячи більше слів, аби чимось зайняти увагу, витягнув з кишені годинника, клацнув кришкою, глянув на циферблат.

— Неправильно, — вкотре повторила Оксана.

Залізняк з виглядом, ніби вже зрозумів, що робити, піді­йшов до Полтави впритул, простягнув руку:

— Дай!

— Бери, — хлопець машинально простягнув йому годинника.

Узявши «цибулину», Залізняк підкинув її на долоні. Коротко замахнувся — годинник, посланий різким рухом, розбився об найближчу стіну.

— Зброю свою! — Рука Залізняка знову простягнулася до Полтави. — Ревoльвер! Давай!

Не зовсім розуміючи, що відбувається, той витягнув револьвер. Залізняк рвучко вихопив зброю з його руки, понюхав вороноване дуло. Спершу — обережно, просто принюхуючись, далі — сильно втягуючи носом, немов мисливський пес.

— Ти не стріляв. — Губи презирливо скривилися, окуляри знову блиснули. — Ти ж не стріляв, падлюко! Вакулу, твого товариша по боротьбі, вбивали царські сатрапи, а ти навіть не витягнув зброю! Ти не став поруч із ним, плечем до плеча!

— Я витягнув! — крикнув у відповідь Полтава, і це таки було правдою. — Витягнув!

— Чому не стріляв? А може, стріляв, Полтаво? Потім десь заховався на пустирищі, старанно вичистив дуло — воно ж у тебе досі мастилом тягне. Два дні тому всі разом зброю чистили, як покійний Вакула сказав! Ти не стріляв, сучий сину! Ти боягуз і зрадник!

Полтава мовчав. Залізняк напевне чекав хоч якоїсь відповіді, не дочекався, озирнувся на мовчазну Оксану, немов закликаючи її у свідки.

— Бачила?! Це твій брат! Він не зміг стріляти, і це — не вперше!

— Дай йому спокій, Антоне! — Її слова нагадували стогін. — Горе ж… Горе велике… Ти знову починаєш…

— Горе? Вірно, горе! Яке горе більше для тебе — те, що Вакулу вбили серед білого дня, чи те, що твій молодший брат — боягуз і зрадник?

— Я не зрадник! — огризнувся Полтава.

— Ага! Ну, хоч боягуза не заперечуєш! Слухай, — раптом картинно стрепенувся Залізняк, — може, револьвер осічку дав? Скажи: була осічка, тому ти не зміг допомогти Вакулі, ну, скажи!

— Антоне, тобі було б краще, аби їх застрелили обох? — запитала Оксана.

— Для братця твого це було б краще! — гаркнув Залізняк, ступив два кроки назад. — Була осічка, падлюко? Мовчиш, зайцю? Ось зараз я сам перевірю!

Рука скочила вгору. На Полтаву дивилося чорне дуло його власного револьвера. Палець Залізняка зручно вмощувався на гачку спуску.

До цієї миті Андрій Волох на прізвисько Полтава завжди думав: про серце, яке падає в п’яти, згадують у книжках для красного слівця. Відтепер і назавжди зрозумів для себе: так буває. Він узагалі перестав відчувати своє серце, воно чи справді опустилося низько, чи зовсім зупинилося саме, не чекаючи, поки Антон Сапіга на прізвисько Залізняк спустить курок.

А він зараз це зробить. Щодо цього Полтава жодних сумнівів чомусь не мав. Голова при цьому стала раптом чистою, ясною, мертвий Вакула вже не стояв перед очима — навіть чорного дула хлопець перед собою вже не бачив.

— НІ!!!

Оксана не підскочила — злетіла зі стільця, стрімко майнула, стала між коханцем і братом, розкинувши руки, наче справді збиралася перетворитися на ширококрилого птаха. Лицем до Залізняка, до Полтави — спиною.

— Відійди! В сторону! ГЕТЬ!

— Антоне, досить смертей на сьогодні! — Оксана не благала — тепер і в її голосі чулися наказові нотки. — «Колії» називається! Борці! Один одного постріляєте! З ким лишишся ти, Залізняче?

— Уже точно не з ним!

Сестра розвернулася до брата.

— Андрію, вийди! Йди від гріха!

— Куди мені йти? — До Полтави поволі поверталася здатність володіти собою. — Женеш, сестро? Заради нього… цього… свого…

— Заради мене вийди! Заспокойтесь обоє! Погуляй годину, вертайся, сядемо за стіл, все обговоримо! Чоловіки ви чи хто?

Залізняк поволі опустив руку з револьвером.

— Дякуй спідниці… Полтаво. Сам за себе сказати не можеш…

— Я скажу! Я так скажу! — Хлопець сіпнувся вперед, остаточно вийшовши зі ступору.

— Та заспокойся вже! — вигукнула Оксана, тепер уже ледь не збиваючись на сльози. — Скажете ще один одному!

Залізняк розтиснув правицю.

Револьвер упав йому під ноги, стукнувшись об підлогу, — звук, що змусив Полтаву мимоволі здригнутися.

Нічого більше не бажаючи говорити, він махнув рукою, повернувся і як був, простоволосий, вийшов з кімнати, а потім — і з будинку, сильно хряснувши за собою дверима. Про що говоритимуть зараз сестра з полюбовником, хлопця зовсім не хвилювало. Й він не відчував більше жодної потреби далі називатися «коліївцем».

Дурня це все.

Ну, можливо, не така вже й дурна. Проте робити подібні справи разом із Сапігою, тим більше — під його проводом, Полтава напевне вважав безглуздям, марною тратою часу й невиправданим ризиком. Звісно, далі гнітила думка, що Вакула нині загинув усе ж таки через нього. Але коли вже розбиратися до кінця, то не будь Залізняка з його ідеями створити бойову організацію за численними діючими зразками — не вступив би до «коліїв» відставний сапер Лисенко, не шукав би запалів для бомб, не пішов би сьогодні, в таке велике свято, до злощасних казарм…

Полтава вийшов на ґанок, тримаючи руки в кишенях розстебнутої тужурки.

Хто кого першим побачив: він жандарма, котрий саме зі­стрибував у двір з паркану, чи жандарм його — в ту мить значення не мало.

Наступної миті тіло вже рухалося окремо від хлопця.

Він не приймав жодного рішення — тулуб ніби сам розвернувся на сто вісімдесят градусів, руки простягнулися вперед, із силою штовхаючи щойно зачинені двері.

До кімнати Полтава ввірвався вихором, слова застрягли в горлі, тільки кивав і тицяв на вікно, при цьому не говорячи, а скоріше мукаючи, наче налякане теля. Так тривало теж недовго — ще за мить він оговтався, вигукнув на всю силу легенів:

— Фараони!

Та Залізняк і сам уже побачив непроханих гостей через вікно.

Жандармів раптом стало ззовні надто багато. Вони не оточували — буквально обтікали дім синім струмком, а протоптаною від розчахнутої хвіртки до ґанку стежкою вже крокував поручник у білих рукавичках, на ходу виймаючи зброю з кобури.

— Мамо, — прошепотіла Оксана, накривши долонею рота.

Полтава, далі не до кінця розуміючи, що робить, нахилився й підняв з підлоги свій револьвер. Коли розпрямився — побачив Залізняка біля вікна, теж із дулом напоготові. Той швидко повернувся, і враз Полтава побачив його таким, яким не міг собі уявити. Антон Сапіга виглядав окриленим, очі з-під окулярних скелець палали живим вогнем, обличчя пашіло, а сам Залізняк наче виріс щонайменше на цілу голову.

Так виглядає людина, що після тривалих митарств та болісних втрат досягла нарешті своєї головної, лише їй одній важливої мети.

— Ксеню, дура! — виплюнув він короткий наказ.

Оксана, та й сам Полтава зрозуміли, чого Залізняк хоче. Переляк не минув, страхи далі тримали молоду жінку сталевими лещатами, але вона все одно підкорилася й зробила, як велено. Метнулася в дальній куток кімнати, відсунула широку лавку, брязнуло відро — і ось вона тримала обома руками «дуру»: ту саму, останню з трьох саморобних бомб, прощальний подарунок Вакули. Спрацює від удару об підлогу чи іншу твердь, пригадав Полтава, ступив уперед, простягнувши сестрі руку й намагаючись взяти в неї «пекельну машинку», та Оксана мимоволі притисла бомбу до грудей, ніби це зараз було найдорожче, чим вона володіла.

29
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело