Аномальна зона - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 38

• Предыдущая
• 38/52
• Следующая

Глянув на годинник: чверть на четверту. Пузир отримав повiдомлення, вжив якихось заходiв. Скiльки йому на це потрiбно? П’ять хвилин, десять? Давши йому навiть п’ятнадцять, Бражник швидко прикинув далi: нехай у районi дотумкають що до чого, нехай приймуть якесь рiшення. Пузир, якщо не зовсiм iдiот, мусить продублювати сигнал про допомогу ще й у Житомир. Хай там подумають, почухаються. Словом, реально оцiнюючи оперативнiсть як старшого лейтенанта Колi Пузиря, так i решти своїх колег, Сергiй усе ж таки дав їм на все максимум шiстдесят хвилин.

Значить, протриматися треба годину.

А якщо нiкого не буде за годину? Про це краще не думати. Тут хвилина може помiняти ситуацiю. Значить, година. Цю годину бажано не гуляти.

Обережно визирнувши з-за свого укриття, Бражник побачив, як трiйця з автоматами впевнено i вже трошки швидше, нiж кiлька хвилин тому, рухається в його бiк. На ходу вони перебудувалися, тепер рухаючись пiвколом, нiби заганяючи звiра.

Витягши пiстолет, знявши запобiжника i нацiлившись, Сергiй опустив зброю. З такої вiдстанi краще не ризикувати. Хай вони стрiляють першими. В тому, що його не зрiжуть першою ж чергою, Бражник був упевнений.

Може, спробувати потягти час, почавши з ними щось на зразок переговорiв… Цю думку Сергiй вiдразу перекреслив. Дуже важко, майже неможливо i абсолютно безрезультатно вести будь-якi перемовини з тими, хто напакував повен льох трупiв i тепер хоче знищити слiди. Стрiляти, бажано — влучно i по кiнцiвках. Хоча б одного з трьох треба залишити живим.

Про те, що його власне життя пiд дуже великим запитанням, Бражник намагався не думати.

Вiд автоматникiв його поки що прикривали кiлька найближчих хат i стовбури мокрих голих яблунь. Набравши повнi груди повiтря, Сергiй вiдштовхнувся вiд стiни, рвонув, пригинаючись, навскоси до сусiдньої хати. Вiдразу хтось не витримав — сiконув довжелезною чергою, випустивши по рухомiй мiшенi, за прикидками колишнього воїна-iнтернацiоналiста, чи не весь магазин. Кулi чваркнули над головою. На ходу Бражник стрибнув уперед, мов пiрнаючи з берега в воду, м’яко приземлився на землю, перекотився по грязюцi i сперся спиною об стiну хати.

У кут тут же впилися кулi. Тепер стрiляли бiльш грамотно, били короткими чергами. Кулi вiдколювали червонi крихти вiд цегляної стiни, кiлька скалочок сипнуло Бражниковi в очi. Вiн примружився, посунув трохи назад, а тодi сповз на землю, знову визирнув.

Тепер бiйцi роздiлилися. Один, який iшов по центру, взяв трошки лiворуч. Той, який контролював лiвий фланг, взагалi опустив автомат i посунув до хати-трупарнi. На ходу вiн щось витягав з кишенi. Третiй, що сунув з правого боку, пригнувся, явно намагаючись обiйти Сергiя.

Зараз найкращим виходом для Бражника було повернутись i тiкати звiдси, петляючи, мов заєць, вiд хати до хати. Так реально виграти час. Наздогнати втiкача в такому випадку вороги зможуть, лише погнавши його джипом. Але ж до машини треба повертатися, що дасть капiтановi ще бiльший виграш у часi. Проте це — виграш для втечi. Виграш утiкача.

Рятувати свою шкуру, пасуючи перед трьома автоматами, насправдi не соромно. Бiльшiсть людей на мiсцi Сергiя Бражника зробила б саме так. Тiльки тiкати йому не хотiлося з принципу, який вiн сам собi зараз не мiг би пояснити. Вiн лишився охороняти мiсце злочину та берегти речовi докази. Вiн не готувався прийняти бiй. Та якщо для цього доведеться прийняти бiй, вiн покаже цим «духам», як воювали радянськi десантники.

Не дивлячись на те, що вiйну десантники все ж таки програли.

Та це вже iнша iсторiя. Не на часi.

Зараз Сергiя хвилювали не тi двоє, що наступали на нього, а третiй, який уже пiдходив до хати-трупарнi впритул. Не стiльки побачивши, скiльки зрозумiвши, що цей боєць витягнув iз кишенi, Бражник вирiшив бiльше не чекати, не зволiкати, не тягнути час.

Перехопивши пiстолет двома руками, капiтан рвучко вийшов з-за рогу будинку.

Тепер, коли його i супротивникiв роздiляло не бiльше десяти метрiв, Сергiй нарештi змiг роздивитися всю трiйцю. З подивом побачив: двоє з них — зовсiм молодi i навiть, як йому здалося, трошки переляканi тим, що вiдбувається. Не професiйнi бiйцi, хоча, можливо, професiйнi вбивцi. Досвiд показував: у наш час навчитися вбивати можна вже з сiмнадцяти рокiв, чим, до речi, займаються наркомани в спальних районах. Причому вбивати вони в бiльшостi випадкiв не хочуть, потiм зiзнаючись на допитах: якось само собою так вийшло, жертва не хотiла добровiльно вiддавати мобiльник, опиралася…

Один з нападникiв, той, хто обходив з правого боку, не носив шапки. Дощик мочив кучму погано доглянутого рудого волосся.

Чоловiк, котрий рухався по центру, виглядав старшим за iнших i досвiдченiшим. Теж не професiонал, але, на вiдмiну вiд пацанiв, рухається впевнено, готовий розiрвати ворога на шматки. Цей, звiсно, здавався найбiльш небезпечним. Про себе Сергiй назвав його головним.

Проте Бражник, миттю оцiнивши ситуацiю, уже знав його вразливе мiсце — оцi двоє пацанiв, з якими вiн вийшов на полювання.

Сергiй вистрiлив у рудого. Вiн не хотiв бити на ураження, та й у ситуацiї, коли треба рухатися стрiмко, прицiлитись як слiд не було можливостi. Зараз Бражниковi важливiше було показати зуби, тому вiн пальнув, беручи трошки вище рудої голови.

Рудий, щойно над ним пролетiла свинцева бджола, iнстинктивно сахнувся, присiв, ухиляючись вiд кулi. Таким чином, сектор обстрiлу рудий перестав контролювати, i Сергiй виграв у нього кiлька секунд.

Тому миттю нацiлив зброю на вояка, що рухався по центру. Той уже пiдiйшов достатньо близько, аби помiтити цей рух, швидко зрозумiти: перший раз ворог промазав, тепер стрiлятиме влучнiше, i теж кинувся до найближчого укриття. В русi вiн плював вогнем зi свого автомата, нi в що, крiм дерев, не влучаючи. Та Сергiй зовсiм не збирався стрiляти в нього. Принаймнi — тепер.

Не затримуючи дуло на другому противниковi, Бражник перемiстив руку лiворуч, зробив пiвкроку вперед i, намагаючись тепер прицiлитись, послав кулю в того, третього, невисокого хлопчину в кепцi з козирком, повернутим назад. Той саме замахнувся, збираючись кинути в дверну пройму хати-трупарнi якусь довгасту скляну посудину, ймовiрнiше за все — пляшку.

«Коктейль Молотова», не iнакше. Або ще якась самопальна займиста сумiш.

Куля збила бiйця, коли вiн перебував у русi. Здивовано озирнувшись, вiн секунду постояв, потiм поточився i впав, машинально пiдiбгавши пiд себе руку з пляшкою: так вiн збирався пом’якшити собi падiння.

Впавши, пiдстрелений боєць начавив на пляшку масою свого тiла.

Вона розкололась.

Миттю бiйця охопило полум’я. Вiн закричав i живим факелом покотився по мокрiй землi. Дощ хоч i посилився, проте був не досить сильним, аби загасити горючу сумiш. Стрiлець, котрий рухався по центру, завмер, випростався, i якось зачаровано подивився на цю картину.

— ЛЯГАЙ! ЛЯГАЙ! — вiдчайдушно заволав рудий i, забувши про обережнiсть, кинувся до товариша в кепцi, який живим факелом качався в багнi та верещав вiд болю так дзвiнко, що навiть в запалi сутички Сергiєвi трохи заклало вуха. Головний при цьому бив короткими чергами в той бiк, де, за його прикидками, мусив знаходитися зараз Бражник.

Та капiтан уже розпластався в грязюцi й вужем повз до них.

Добiгши нарештi до товариша, рудий боєць, не знаючи як далi дiяти, стовпом завмер над людиною-факелом. Зараз вiд Головного його вiддiляло метрiв чотири, i той, зрозумiвши, якою чудовою мiшенню вiн став, припинив вогонь, ривком подолав цю вiдстань i з усього маху збив рудого з нiг.

Боєць упав так, як стояв — прямо, заоравши носом у багнюку. Тiльки тепер Головний перехопив свiй автомат обома руками й натиснув спуск. Марно: зопалу, на куражi, вiн перестав контролювати пострiли i випустив по Сергiєвi увесь магазин.

Перезарядити автомат Бражник йому не дав. Пiдвiвся з землi, брудний, замурзаний та лютий. Поки супротивники бiгали туди-сюди подвiр’ям, капiтановi вдалося пiдiйти зовсiм близько. Їх роздiляло зараз метрiв зо два.

• Предыдущая
• 38/52
• Следующая