Аномальна зона - Кокотюха Андрей Анатольевич - Страница 33

• Предыдущая
• 33/52
• Следующая

Далi вiн уже дiяв i рухався впевненiше.

Спецiалiста, який мiг дати вичерпну iнформацiю про паралельнi свiти, Кiрi Березовськiй пiдказали в редакцiї «Неймовiрних фактiв».

Подзвонивши зранку по єдиному номеру, вказаному у вихiдних даних газети, слiдча поспiлкувалася з такою собi Катериною Гугою, котра назвалася офiс-менеджером, поспiвчувала нещасному Шамраєвi, який постраждав невiдомо за що i невiдомо вiд кого, з дивною радiстю повiдомила, що жодного начальства зараз у редакцiї немає, але вона сама охоче допоможе прокуратурi чим зумiє. Зумiла — досить швидко збагнула, чого треба Кiрi Антонiвнi, i оперативно вiдшукала данi одного з постiйних експертiв газети, такого собi Ростислава Торбаса.

— Тiльки мобiльного в нього немає, а домашнiй телефон вiн бере рiдко, — знову з дивною радiстю доповiла Катя Гуга.

— Чому?

— Чому не бере трубку чи чому нема мобiльника? — уточнила Катя.

— I те, й iнше. Ви ж з ним якось виходите на зв’язок?

— Торбас не довiряє телефонам. Каже, що мобiльна трубка — провiдник негативної енергiї. Адже зв’язок супутниковий. Супутник розташований ближче до космосу. А у позитивностi енергiї космосу його особисто ще нiхто не переконав.

Катя Гуга на тому боцi дроту говорила дуже спокiйно, наче подiбнi заяви були в порядку речей. Хоча, згадавши, куди саме вона звернулась по допомогу, Березовська погодилася: там або самi на подiбну хвилю настроєнi, або, у що хотiлося вiрити бiльше, звикли вже до всього i сприймають людськi дивацтва як належне.

— Гаразд, а звичайний телефон, стацiонарний?

— Його вiн просто не бере. Не любить дзвiнкiв вiд цiкавих незнайомцiв.

— Добре, та все ж таки, яким способом ваша редакцiя пiдтримує з цим Торбасом контакти?

— Дуже просто. У нього вдома автовiдповiдач. I є кiлька номерiв, якi вiн напам’ять знає i якi вважає для себе безпечними й потрiбними. Мама, колишня дружина, ще хтось, я точно не знаю. Ну, i наша редакцiя. Коли треба набрати номер Торбаса, всi роблять це з приймальнi. Тобто, з того телефону, по якому ми ось зараз з вами говоримо.

— Не їхати ж менi до вас у офiс… Слухайте, Катю, ви не могли б зробити менi… — Кiра запнулася, виправилась, — слiдству… Не могли б ви зробити слiдству послугу?

— Подзвонити йому вiд себе i попередити, аби чекав на вас? — легко здогадалася Катя Гуга. — Без проблем, тiльки в прокуратуру Торбас не приїде. А домашню адресу давати заборонив без попереднього з ним узгодження.

— То подзвонiть, будь ласка, i попросiть дозволу дати його адресу, — Кiра починала втрачати терпець. — Я, звичайно, можу сама дати доручення зiбрати на цього вашого зашифрованого дослiдника установочнi данi, домашня адреса знайдеться. По нього приїдуть, ввiчливо запросять до мене в кабiнет, а якщо вiн спробує сховатися кудись у свiй паралельний свiт, його звiдти витягнуть i допровадять у прокуратуру. Це я, Катю, не вам говорю. Йому перекажiть, коли будете дзвонити.

— Вiн не боїться, — дзвiнко вiдрапортувала на тому боцi дроту офiс-менеджер. — Бо вiн не пiд цим прiзвищем там прописаний. Його без його на те доброї волi нiхто не знайде.

— Скажiть, а вiн узагалi здоровий? Вiн що, по пiдроблених документах живе?

— Документи у нього справжнi, — заспокоїла Катя Гуга. — Тiльки яке його справжнє прiзвище — мало хто знає, в тому числi у нас в редакцiї. Торбас — це псевдонiм, пiд яким вiн пише нам час вiд часу статтi на якiсь спецiальнi теми. Свого справжнього прiзвища вiн трiшки соромиться.

— Воно непристойне?

— Воно єврейське. Вiн переконаний: людинi з яскравим єврейським прiзвищем не довiрятимуть зовсiм. Або довiрятимуть менше. Що б вiн не говорив, вiдповiдь буде одна: все це єврейськi штучки.

— Ви серйозно, Катю? — навiть зараз, дзвонячи зi свого кабiнету на цiлком реальний стацiонарний телефон, Березовська починала вiдчувати, що спiлкується з дивними мешканцями незбагненного їй паралельного свiту. — Ви серйозно так думаєте?

— Я — нi. А ось вiн дiйсно так думає.

— Слухайте, а Торбас хiба не єврейське прiзвище?

— Не таке вiдверте. Вiн вважає, що Торбас — прiзвище аристократичне. Пiд таким прiзвищем можна виступати, коли вiдстоюєш iснування паралельного свiту.

— Гаразд, — зiтхнула Кiра. — Менi вiд цього всього вже погано. Торбас вiн чи Шолом-Алейхем — не має значення. Подзвонiть йому, будь-ласка, i скажiть: з ним хоче зустрiтися слiдчий мiської прокуратури. Якщо вiн такий зашифрований, заспокойте його — особисто пану Торбасу нiчого не загрожує. Просто слiдчому прокуратури потрiбна його консультацiя.

— А ви слiдчий з особливо важливих справ? — для чогось уточнила Катя Гуга.

— Так, — збрехала Березовська. — У нас iнших i не буває.

— Його може не бути саме зараз удома, — попередила офiс-менеджер.

— Тодi ви дасте його адресу без дозволу. Нашi працiвники засядуть бiля його будинку в засiдку. Якщо не дасте, я розцiню це як вiдмову допомагати слiдству. Зi слiдчими з особливо важливих справ такi номери, Катю, не проходять, — Кiра вирiшила про всяк випадок згустити фарби.

Замовчали. Очевидно, дiвчина обдумувала останню фразу спiвбесiдницi.

— Ви можете подзвонити сюди хвилин за десять? — запитала вона нарештi.

— Нi, Катерино. Це ви подзвоните сюди i скажете менi, що застали Ростислава Торбаса чи хто вiн там за паспортом удома. I вiн готовий придiлити менi стiльки свого дорогоцiнного часу, скiльки менi буде потрiбно. Зрозумiло? Зафiксуйте собi мiй номер, будь ласка…

За десять хвилин Катя Гуга акуратно подзвонила i доповiла: Ростислав Михайлович удома, вiн дозволив дати свою адресу i готовий вислухати слiдчого з особливо важливих справ. I додала: Торбас любить, коли його називають професором.

— Ви справдi професор?

— А що таке «справдi»? Знаєте, це така непевна категорiя… Не кожен, хто написав докторську дисертацiю — вчений. Так, вiн — старанний виконавець, послiдовний, грамотний. Але чи гарантує факт отримання вченого ступеня вiдповiдний статус людини? Чи кожен генерал у вiйську вiдповiдає своїм погонам?

Ростислав Торбас виявився брязклим чоловiком непевного вiку, блiдим, старанно, аж до порiзiв поголеним, i вдягненим невiдомо з якої нагоди в костюм та краватку.

Зовнiшнi дверi його однокiмнатної квартири виявилися дерев’яними. Внутрiшнi — залiзними, причому — не оббитими дерматином. Не стримавшись i придивившись, Кiра побачила, що обшивку з цих дверей старанно здерли, а їхню поверхню нiби прогартував паяльною лампою художник-авангардист.

— Подобається? — поцiкавився професор Торбас.

— Нi, — чесно призналася Кiра.

— Значить, ефект є, — гордо заявив вiн. — Вам не сподобався зовнiшнiй вигляд моїх дверей. Це перша ваша реакцiя, i вона — негативна. Отже ви, як i бiльшiсть людей, не здатнi контролювати свої негативнi емоцiї. Тодi як позитивнi старанно приховуєте, нiби в позитивi є щось безсоромне. Але, — професор Торбас пiднiс догори вказiвнi пальцi вiдразу на обох руках, — я не вiдчув на собi дiю вашого негативу. Вiн весь розбився об мої захиснi дверi. Накопичити наступну порцiю негативних емоцiй ви поки що не встигли. Значить, я у вiдноснiй безпецi.

Хворий, вирiшила про себе Березовська, точно хворий.

— А коли ви буваєте в цiлковитiй безпецi, можна спитати?

— Спитати можна, — кивнув Торбас. — Вiдповiдi не дочекаєтеся. Бо нiхто з мешканцiв планети Земля не може почувати себе в повнiй безпецi.

— Виходить, планета у нас безнадiйна?

— Я цього не говорив. Безнадiйним я називаю той свiт, у якому ми перебуваємо з вами тепер. Але iснують кращi, безпечнiшi свiти. Менi натякнули, що прокуратуру раптом зацiкавило саме це питання.

— Вам правильно натякнули.

— Тодi проходьте.

Професор Торбас жестом запросив Кiру на кухню, навiть пропустив її вперед. Проходячи повз прочиненi дверi кiмнати, Березовська мимоволi зупинилась. Адже видовище того вартувало: єдина житлова кiмната цього помешкання виявилась абсолютно порожньою. Тiльки голi стiни, гола стеля, гола пiдлога.

• Предыдущая
• 33/52
• Следующая