Выбери любимый жанр

Адюльтер - Коэльо Пауло - Страница 32


Изменить размер шрифта:

32

Мій погляд упав на невеличку картину: гола жінка лежить у ліжку, а над нею — крилатий янгол. Запитала в продавця, скільки коштує. Перш ніж назвати ціну (дрібничку), він пояснив мені, що це репродукція, зроблена нікому не відомим місцевим художником. Мій чоловік чув цю розмову і, нічого не кажучи, перш ніж я подякувала за інформацію й хотіла йти далі, уже заплатив за картину.

Навіщо він це зробив?

— Тут зображений стародавній міф. Коли повернемося додому, я розповім тобі цю історію.

Я відчула величезну потребу знову закохатися в нього. Я ніколи не переставала його кохати, — завжди кохала його й кохатиму, — але наше співіснування стало надто монотонним. Любов може це витерпіти, але для пристрасті це має фатальні наслідки.

Я переживала дуже складний момент. Знала, що мої взаємини з Жакобом не мають майбутнього, і віддалилася від чоловіка, з яким побудувала життя.

Хто стверджує, що «кохання досить», той бреше. Його ніколи не було й не буде досить. Велика проблема в тому, що люди вірять книжкам і фільмам про подружжя, яке йде через луг, тримаючись за руки, милується призахідним сонцем, палко щодня кохається в чудових готелях із видом на Альпи. Я і мій чоловік уже пройшли через усе це, але магія тривала лише рік або два, не довше.

Потім ми одружилися. Треба було вибрати й обладнати дім, кімнату для дітей, які мали в нас народитися, були поцілунки, мрії, тости з шампанським у порожній залі, що незабаром стала такою, якою ми її собі уявляли, — кожна річ на своєму місці. Через два роки народилася наша перша дитина, будинок уже не мав місця для чогось нового, а ми все додавали й додавали до нього всілякі речі, ризикуючи справити враження, що живемо, аби затьмарити інших, і живемо, купуючи та чистячи антикваріат (який згодом за безцінь продадуть наші спадкоємці, і він опиниться на ярмарку в Пленпале).

Після трьох років шлюбного життя один точно знає, що другому подобається і що він думає. На святах або на вечерях ми мусимо вислуховувати ті самі історії, які чули по кілька разів, щоразу вдаючи подив, а іноді змушені й підтверджувати їх. Секс перетворюється з пристрасті на обов’язок, а тому буває дедалі рідше. Незабаром шлюбні партнери кохаються лише раз на тиждень, і то не завжди. Жінки зустрічаються й розповідають про ненаситний вогонь своїх чоловіків, тобто брешуть і брешуть безсоромно. Усі це знають, але жодна з них не відмовиться від такої брехні.

Ось тоді й настає час позашлюбних взаємин. Жінки розповідають — атож, вони розповідають! — про своїх коханців і про їхній ненаситний вогонь. У цих розповідях є частка правди, бо в більшості випадків перелюб відбувається в зачарованому світі мастурбації — світі цілком реальному, у який ми наважуємося проникнути, готові віддатися першому-ліпшому, не звертаючи уваги на його чесноти. Ми купуємо дорогий одяг і вдаємо скромність, хоч виявляємо більше хтивості, аніж шістнадцятирічна дівчина; але дівчина принаймні вміє стримуватися.

Зрештою настає хвилина, коли треба урвати стосунки. Чоловік перебуває по багато годин поза домом, заклопотаний своєю роботою, а дружина приділяє більше часу, ніж треба, піклуванню про дітей. Ми перебуваємо в цій фазі, і я налаштована зробити все, аби змінити ситуацію.

Лише кохання не досить. Мені треба знову відчути пристрасть до свого чоловіка.

Кохання — не тільки почуття, це мистецтво. І як у кожному мистецтві, натхнення не досить, треба ще й добре попрацювати.

— Чому янгол відлітає й залишає голу жінку в ліжку?

— Це не янгол. Це Ерот, грецький бог кохання. Дівчина, яка була з ним у ліжку, — Психея.

Я відкорковую пляшку вина, наповнюю келихи. Він поставив картину на камін без вогню — декорацію в будинках із центральним опаленням — і почав розповідь:

— Жила така собі вродлива принцеса, якою всі захоплювалися, але з якою ніхто не хотів одружуватися. У розпачі цар попросив поради в бога Аполлона. Аполлон сказав, щоб він залишив Психею, одягнену в жалобу, на вершині гори. Перш ніж настане день, до неї прийде змій, щоб одружитися з нею. Цар підкорився. Принцеса чекала всю ніч, помираючи від страху й холоду, коли з’явиться її чоловік. Зрештою вона заснула. Прокинувшись, побачила себе в прегарному палаці з короною на голові. Щоночі чоловік приходив до неї й вони кохалися. Але він поставив перед нею одну умову: Психея могла мати все, що захоче, але повинна була цілком довіряти йому й ніколи не намагатися побачити його обличчя.

«Який жах!» — подумала я, але не наважилася його урвати.

— Дівчина жила щасливо протягом тривалого часу. Вона мала комфорт, ласку, радість, і її палко кохав чоловік, який навідувався щоночі. Проте її знову й знову опановував страх, що вона одружена з бридким змієм. Якось наприкінці ночі, коли чоловік заснув, вона запалила вогонь. І тоді побачила Ерота, побачила поруч із собою в ліжку чоловіка дивовижної вроди. Світло його розбудило. Зрозумівши, що жінка, яку він кохав, не змогла виконати його єдине прохання, Ерот зник. Розпачливо бажаючи повернути коханого, Психея піддала себе кільком випробуванням, які вигадувала для неї Афродіта, мати Ерота. Немає потреби казати, що свекруха помирала від ревнощів, побачивши красу своєї невістки, і зробила все, щоб перешкодити примиренню подружжя. Виконуючи одне з випробувань, Психея відчинила скриню, яка вкинула її в глибокий сон.

Я занервувалася, нетерпляче чекаючи, чим закінчиться ця історія.

— Ерот також був палко закоханий і жалкував, що не був толерантніший зі своєю дружиною. Він зумів проникнути в замок і розбудити її кінчиком своєї стріли. «Я мало не помер від твоєї цікавості, — сказав він. — Ти прагнула дізнатися заборонене задля власної безпеки й зруйнувала наші взаємини». Але в коханні ніщо не можна зруйнувати назавжди. Переконані в цьому, двоє закоханих звернулися до Зевса, бога богів, благаючи, щоб він зробив їхній союз нерозривним. Зевс пішов назустріч проханню закоханих і за допомогою переконливих аргументів та погроз домігся від Афродіти згоди. Відтоді Психея (підсвідома, а отже, і логічна наша частина) й Ерот (кохання) залишилися разом назавжди.

Я налила собі ще вина. Оперлася головою йому на плече.

— Той, хто з цим не погодиться й завжди шукатиме пояснення магічним і таємничим людським стосункам, утратить те, що має в житті найкращого.

Сьогодні я почуваюся, як Психея на скелі, терплячи холод і страх. Але якщо мені пощастить пережити цю ніч і віддатися таємниці життя та вірі в нього, я прокинуся в палаці. Мені потрібен лише час.

Нарешті настав великий день, коли обидва подружжя були запрошені на свято — прийом, який улаштовував один із босів місцевого телебачення. Ми вчора поговорили про це в ліжку в готелі, поки Жакоб курив свою звичну сигарету, перш ніж одягтися й піти.

Я не могла відмовитися від запрошення, бо вже дала згоду. Він також, бо відмовитися означало б «завдати шкоди кар’єрі».

Я приїхала зі своїм чоловіком у будівлю телебачення, і нам повідомили, що свято відбувається на останньому поверсі. Мій телефон задзвонив, перш ніж ми увійшли в ліфт, тому я мала вийти з черги й залишитися в залі, розмовляючи зі своїм шефом; тим часом підходили інші люди, усміхалися мені та моєму чоловікові й віталися легким кивком голови. Схоже, я знайома геть з усіма.

Шеф сказав, що мої статті про зустрічі з кубинцем — друга з них була опублікована вчора, хоч я написала її майже місяць тому, — мають великий успіх. Я повинна написати ще одну, аби закінчити серію. Я завважила, що кубинець більше не хоче розмовляти зі мною. Він попросив, щоб я знайшла іншу особу, авторитетну в цій галузі, бо немає нічого цікавішого, як те, що думають на цю тему професіонали (психологи, соціологи тощо).

Я не знаю жодного з професіоналів, та позаяк мені треба було вимкнути телефон, пообіцяла подумати.

Мене проминули Жакоб і пані Кеніг, і ми привіталися кивками голів. Мій шеф уже хотів закінчити розмову, але потім вирішив її продовжити. Бог допоміг мені не підійматися тим самим ліфтом, що й вони! «А що, як звести докупи пастуха отари й пастора протестантів? — запропонувала я. — Хіба не буде цікаво записати їхню розмову й запитати, як вони пораються зі стресом і з нудьгою?» Шеф сказав, що це чудова ідея, але краще знайти «професіонала». Звичайно, я спробую його знайти. Двері вже зачинилися, і ліфт рушив нагору. Тепер я могла спокійно закінчити розмову з шефом.

32
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Коэльо Пауло - Адюльтер Адюльтер
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело