Выбери любимый жанр

Невеличка драма - Підмогильний Валер'ян Петрович - Страница 3


Изменить размер шрифта:

3

Тих, заможніших, вона ніколи не шукала, але вони більш-менш систематично знаходились самі. Дівчина зневажала їх за їхню певність, але з наївною хитрістю їхні послуги використовувала, аж поки не розчаровувала своєю поведінкою. Їхні намагання її незмінно обурювали, намови завжди видавались смішними, і от недавно, тижня з півтора тому, вона мала рішучу балачку з таким увивачем, молодим господарником, що довгенько ущедряв її видовиськами й цукерками. Він обурено назвав її каменем, безсердечною дівчиною, не здібною любити взагалі й зокрема «по-справжньому», та й пішов собі геть, як і багато інших. А другого вечора Давид Семенович, обережно зайшовши та Марту саму побачивши, хитро запитав:

- Це ви вже одна?

- Хоч ви пожалійте мене, покинуту!

- Гарбузик? По губах, значить, лизуна, хе, хе!

Вчора вони з Льовою до театру на німецький рахунок ходили - кожен платить за себе!

Марта йшла засніженими вулицями, щулячись від морозу в демісезоні з пристібнутим хутровим коміром, і швидко лічила в голові: половина лютого, березень, половина квітня - разом два місяці, а там весна, весна! Ще трохи, зовсім трохи почекати, і буде тепло, розтане цей гидкий, холодний сніг, розів'ються дерева, і життя стане геть інше - життя без пальта, як вона подумала. Далі літо, річка, відпустка - загалом дівчина зрозуміла, що перспективу на цей рік має якнайкращу, й бадьоро вступила в Махортрест.

В своєму відділі вона з'явилася перша, бо було ще тільки за чверть дев'ята, а співробітники, крім самого зава, сходились звичайно майже одночасно за п'ять хвилин до початку роботи. Але на її столі лежав заадресований їй лист, тож Марта мала чим згаяти гулящий час.

«Дніпропетровське, 19.ІІ.28.

Марто,

Нагадую про себе, як і обіцяв. Власне, попереджаю тебе, що наприкінці лютого я буду в Києві, маю ліквідувати всякі справи, бо в Дніпропетровському влаштувавсь остаточно й тут залишаюсь. Але в Києві в мене є ще одна справа, про котру ти догадуєшся і я дуже прошу тебе згадати все, що ми говорили, обміркувати це практично й зустріти мене з відповіддю. Наміри мої не змінились, і ти не легковаж їх.

Дмитро».

Дівчина мимоволі посміхнулась. Що за упертий хлопець! Це був єдиний з її знайомих, що закидав їй не про кохання, а про справжній, законний шлюб! Тому три місяці він зник з її обрію, подавшись із дипломом політехніки на один з дніпропетровських заводів, і от влаштувався там остаточно. Але яке право має цей хлопчисько на неї тикати?

В цю мить на очі Марті лягло ззаду дві руки. Дівчина здригнулась, але сухо промовила:

- Товаришу Ворожій, облиште ваші недоречні жарти.

- Ну як ви вгадуєте, їй-богу! Ніяк вас не злякаєш, - засміявся Ворожій, рахівник їх відділу, відпускаючи її. - А, лист! Від кого ж це лист, Марточко?

Він узяв Марту під руку й міцно стиснув їй лікоть, силкуючись другою рукою відняти листа.

- Пустіть! - крикнула вона, розлютившись. - Я раз назавжди вимагаю не чіплятись до мене! Мені обридло…

- Та тихше, товаришко Марто, ще люди збіжаться, - спантеличено промовив Ворожій. - Ну от, уже й пустив.

Але Марта не могла стриматись. Почервонівши, вона кричала:

- Чіплятись ви вмієте, а людей боїтесь! Нахаба! Попереджаю вас, що ще раз, і я подам заяву до місцевкому… Що це? Кожен має право ображати тебе, тикати тобі…

- Та коли це я тикав? - здивувався Ворожій.

- Не тикали, то завтра тикатимете, якщо не провчити вас!

- Та замовчіть, кажу вам! - визвірився рахівник. - До вас із ласкою, а ви скандал тут розводите…

- Що це у вас за гвалт, добридень, - привіталась, увійшовши, машиністка Ліна.

- За погоду сперечаємось, - буркнула Марта.

- Погода гарна… Але чому крик такий? - спитала Ліна.

- Це, бачите, товаришка Марта завжди гарячиться, коли про погоду… Застудитись, мабуть, боїться, - прикро мовив Ворожій. «Інтелігентка», - подумав він.

- А, он що!

Ліна, сумирна й негарна з себе дівчина, здивовано глянула на Марту й почала розкладати папери коло машинки. Ретельна в роботі до педантизму, надзвичайно стримана й тиха, вона тільки стукотом машинки зраджувала свою присутність у кімнаті. Взагалі режим у статчастині був вельми тихий і працьовитий, можна сказати винятковий для буйного трестівського життя. «Тихо, як у статистиці», - казали службовці. Спричинилась до цього, звісно, не Лінина вдача, а постать самого завідувача Безпалька, людини мовчущої і ділової. Він був із тих, кого слухаються мимоволі, без жодного примусу чи нагадування, тому й паливода Ворожій непомітно підкорився суворій атмосфері цього відділу. Всі знали, що, крім завідування статистикою, товариш Безпалько взагалі багато важить у трестівських справах завдяки великому економічному досвідові, і навіть дивувались, чому він не посяде якоїсь вищої, відповідальнішої посади. Але хто казав, що на перешкоді цьому стоїть його позапартійність, інші запевняли, що він трохи дивак і завзятий мисливець.

О десятій з половиною рівно він з'явився - високий, з великим чолом, з сивиною на скронях, колишній красун, зразковий представник чоловічої статі, і, коротко привітавшись до своїх трьох співробітників, мовчки взявся до праці.

Під час перерви, коли кожному принесено склянку чаю, Ліна підійшла до Марти й ніяково сказала:

- Товаришко Марто, в мене є до вас велике прохання… Чи не можете ви піти зо мною після перерви?… Я в товариша Безпалька вже взяла дозвіл… на нас двох, - хутко додала вона.

- Де ж це йти?

- Бачите… Я хочу… Я маю записатися сьогодні в загсі… виходжу заміж. А загс о третій закривається, і коли ми підемо після праці, то спізнимось…

- Невже ви виходите заміж? - здивувалася Марта.

- Хіба це так дивно і… неможливо? - почервоніла Ліна. - Правда, я негарна, це знаю…

- Ні, ні, зовсім не тому, - відповіла Марта, хоч здивувалась вона здебільшого якраз «тому». - А просто дивно, що от бачиш людину місяць, два, три і нічого не помічаєш… А в людині тим часом щось важливе, відповідальне робиться. І коли дізнаєшся, то робиться дивно… Ні, я дуже рада, вітаю вас! Хто ж він, «обранець серця», «володар таємних дум?»

- Ну, що ви говорите! Це… життєва річ, та й годі. Ми давно вже збиралися, а тепер є змога: його батьки виїжджають, а нам лишають помешкання. Він служить, я служу, якось можна жити…

По дорозі до загсу Марта почувала себе досить незручно: до життєвої події товаришчиної вона була абсолютно не причетна, а проте мусила відіграти в ній - як-не-як - почесну роль! Адже вона в нових формах мала виконувати обов'язки старшої дружки, освячені колись пишними традиціями та обрядами. І, щоб схитнути відчуженість, Марта промовила:

- Знаєте, чому в нас крик був? Цей Ворожій чіпляється до мене, як застане на самоті. Він, зрештою, непоганий хлопець, але в'їдливий безмежно.

- Невже? А, та ви цікава! У вас, мабуть, багато цього… романів?

Вона спитала досить вибачливо, тоном людини, що стоїть уже над цим.

- Ні… тобто я нікого не люблю, - суворо відповіла Марта.

- Це звичайно приємно для дівчини, - вела Ліна свою думку, - але без цього можна жити… Головне життя, от! Треба якось жити.

В кімнаті загсу їх уже чекали двоє молодиків, з них один наречений - ув оленячій куртці, досить елегантний, з люлькою в зубах. Знайомлячись із Мартою, він увічливо посміхнувся, назвав своє прізвище, але не звернув на дівчину жодної уваги.

Їм довелося трохи почекати, поки оформить свою розлуку попередня пара - очевидно, дрібні міщани, що півголосом, але завзято сперечалися за розподіл спільного майна. Все цінніше вони встигли вже поділити, поки прийшли дівчата, і зараз змагалися за дві пари курей та три слоїки варення. Чоловік доводив своє право на обидва об'єкти.

- Ти подушки забрала? - казав він. - Харашо, хай я на камені спатиму, а куриці й варення - це мені, так і по закону виходить…

- А грамафон? Ти грамафона й забув, де твоя совість!

- Та ви поділіться, - байдуже обізвався урядовець. - Кури одній стороні, а варення другій.

3
Перейти на страницу:
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело