Гаррi Поттер i фiлософський камiнь - Роулинг Джоан Кэтлин - Страница 42

• Предыдущая
• 42/79
• Следующая

— Він гадає, що двері замкнені, — прошепотів Гаррі. — Думаю, ми врятовані… Відчепися, Невіле! — Якийсь час Невіл настирливо смикав його за рукав халата. — Що там?

Гаррі повернувся — й відразу побачив, що там. Спершу Гаррі здалося, ніби йому сниться страшний сон, бо після всього, що трапилося з ними, це було вже занадто.

Вони були не в кімнаті, як гадав Гаррі, а в коридорі, — забороненому коридорі на четвертому поверсі! І аж тепер вони зрозуміли, чому туди не дозволяли ходити.

Просто перед собою вони побачили очі величезного собацюри, що заповнював увесь простір між підлогою і стелею. Пес мав три голови, три пари нестямно вирячених очей, три носи, що посіпувалися, обнюхуючи дітей, і три заслинені пащеки. Слина звисала з жовтуватих ікол, немов слизькі мотузки. Пес стояв непорушно, втупившись у них усіма шістьма очима, і Гаррі збагнув, що вони ще й досі живі тільки тому, що їхня несподівана з'ява заскочила пса зненацька. Проте пес швидко приходив до тями — про це свідчило його страхітливе гарчання.

Гаррі намацав клямку дверей: якщо вже вибирати між Філчем і смертю, то краще Філч.

Діти сахнулися й вискочили в двері. Гаррі ще встиг грюкнути ними, щоб клацнув замок, і вони не побігли, а полетіли коридором. Філч, мабуть, шукав їх десь-інде, бо вони ніде його не бачили, але навряд чи й думали про це, адже прагнули тільки одного — якнайдалі втекти від того страховиська. Вони не зупинялися, аж доки добігли до портрета Гладкої Пані на восьмому поверсі.

— Де це вас носило? — запитала Пані, дивлячись на їхні халати і спітнілі, розпашілі обличчя.

— Не має значення!.. Свиняче рило, свиняче рило! — захекано вимовив Гаррі, й портрет відхилився. Діти пролізли до вітальні й попадали знесилено у крісла.

Минуло чимало часу, перш ніж до них знову повернулася мова. А Невіл, здавалося, взагалі вже ніколи не заговорить.

— Що вони собі думають, тримаючи його в школі під замком? — озвався нарешті Рон. — Адже кому-кому, а цій собацюрі потрібні прогулянки!

До Герміони знову повернулося не тільки рівне дихання, а й нестерпна вдача:

— Ви що, не бачили нічого? Навіщо тоді вам очі? Хіба ви не помітили, на чому він стояв?

— На підлозі? — припустив Гаррі. — Я не дивився на його лапи, мене більше хвилювали його голови.

— Ні, не на підлозі. Під його ногами був якийсь люк. Він явно щось стереже.

Герміона підвелася і пильно на них подивилася.

— Сподіваюся, ви задоволені собою. Ми всі могли загинути або ще гірше — нас вигнали б зі школи. А тепер, якщо не заперечуєте, я пішла спати.

Роззявивши рота, Рон дивився їй услід.

— Не заперечуємо, — сказав він. — Можна подумати, ніби ми тягнули її за собою, правда?

Але, влягаючись у ліжко, Гаррі не міг забути слів Герміони. Той пес щось стереже… А що казав Геґрід? "Ґрінґотс" — найбезпечніше місце у світі для зберігання всього, що треба заховати, — за винятком хіба Гоґвортсу.

Здається, Гаррі зрозумів, де саме лежить маленький неохайний пакунок із сейфу сімсот тринадцять.

• Предыдущая
• 42/79
• Следующая