Выбери любимый жанр

Лазарит - Вилар Симона - Страница 59


Изменить размер шрифта:

59

– Що ти мелеш?! – обурилася Джоанна, проте служниця вмить уловила якусь непевність в її словах і стиха засміялася.

– Про те, що варто бодай раз у житті відчути себе справжньою жінкою!

Присунувшись ближче, вона зашепотіла пані на вухо:

– Слухай сюди, дівчинко моя! Я вже давно знаю, що твій Обрі не бозна-який чоловік і слабкий на подружньому ложі. А ти – сповнена сили жінка. Обрі гнівить небо, відмовляючись виконувати свої обов’язки…

– Як завжди, підслуховувала під дверима нашої опочивальні? – насупилася Джоанна, котра знала про цей гріх камеристки.

– Авжеж, траплялося. І не з власної волі, а на прохання вашої матусі, бо вона тривожиться, що ви ніяк не завагітнієте. Не надто я потішила леді Мілдред, розповівши: сер Обрі тільки й робить, що хропе, наче кнур, замість того, щоб приголубити молоду дружину. Кажу вам: настав час пізнати, як воно – належати справжньому чоловікові, а не вислуховувати нудні теревені про те, що любов – це пекельна похіть і паскудний блуд. Який же ж це блуд, якщо ви присягалися одне одному перед вівтарем?

Джоанна спалахнула й ледь не вдарила камеристку. Стара коза! І це ж не вона сама, решта челяді теж теревенить про те, що відбувається в панському алькові!..

– Ґодіт, іди геть! – сухо звеліла вона.

– Та я піду. А ось місце біля вас залишиться порожнє. І що? Знову будете тішити себе під ковдрою? Повірте мені: це значно більший гріх, ніж дозволити себе обійняти такому красеневі, як наш сер Мартін. Може, мені все-таки натякнути, що леді чекає на нього?

Джоанна зацідила камеристці ляпаса. Ґодіт не видала й звуку, а пані мало не розплакалася – чи то від сорому, чи тому, що майже цілком була згодна зі служницею. Ґодіт правду каже й хоче їй добра! Але сльози душили її ще й тому, що прекрасний лицар, який кілька днів тому звірявся в коханні, зараз її уникає. Ні, Мартін д’Ане вірний слову честі і в нього й гадки немає про блуд, як у дурної Ґодіт…

Джоанна ще довго крутилася під плащем, поки сон нарешті не стулив їй повіки. Але й уві сні її мучили видіння, одне гріховніше за інше. Воно й не дивно, що прокинулася Джоанна ще вдосвіта. Вийшовши з-за скелі, де розташувалися жінки, вона побачила Дроґо. Капітан охороняв табір і вряди-годи підкидав у вогонь хмиз. Інші люди спокійно спали, вкутані в плащі й овчини.

Неподалік від багаття хропіла Ґодіт, трохи далі в обіймах здорованя Ейріка, ніжно усміхаючись, спала Санніва.

– Чогось бажаєте, міледі? – Дроґо негайно встав зі свого місця, але вона зупинила його жестом і пішла в кущі.

Над потічком клубочився легкий туман, збираючись між стовбурами буків і грабів, по їхньому різьбленому листі стікали краплинки роси. Гірський ліс завмер, чекаючи сонця, лише невгамовна вода журкотіла між каменюками. Загорнувшись у плащ, Джоанна пішла на берег.

Знайшовши невеличкий затон, де майже не було течії, вона трохи похлюпалася, цокотячи від холоду зубами, а з води вийшла жвава й бадьора. Неподалік, вище за течією, шумувала вода – напевно, там був поріг або невеличкий водоспад.

Якусь мить повагавшись, жінка вирушила туди. І невдовзі переконалася, що не лише їй подобається купатися на світанку. Пройшовши повз моховиту скелю, вона крізь переплетене гілля побачила Мартіна д’Ане.

Джоанна завмерла, її серце злякано стукотіло. Лицар, голий-голісінький, неквапно плавав у невеличкій заглибині, утвореній водоспадом на дні мілкого потоку. Їй подобалося дивитися на нього. Він і гадки не мав, що вона не зводить із нього очей і в її душі бродять солодкі думки, від яких паморочилася голова й притлумлювався голос розуму, котрий десь звіддаля шепотів, що краще б їй було піти звідси.

Але вона не могла себе пересилити. Обережно відгорнувши гілля, дивилася, як Мартін поплив просто до водоспаду, заліз на кам’яний виступ, і прозорий потік навсібіч розлетівся вихором бризок, розбившись об його сильне, худорляве й струнке тіло. Струмені води заливали йому обличчя, стікали по темному від вологи волоссю. Лицар заклав руки за голову, вочевидь насолоджуючись крижаною купелею, тугі м’язи вигравали під гладенькою шкірою, живіт напружився. Довгі мускулясті ноги були вкриті волоссям, особливо густим у паху.

Хвилювання Джоанни сягнуло піку, а вся її розважливість зникла, як туман під сонячним промінням. Коли Мартін повернувся до неї боком, вона помітила ліворуч у нього на грудях слід від старих ран: два довгі грубі шрами. Однак навіть це не псувало його досконалого тіла. Він здавався неймовірно сильним, немов хижак, але водночас – пружним і граційним.

Накупавшись досхочу, Мартін вийшов з-під струменів водоспаду і хитнув головою. Мокрі пасма волосся розсипалися й упали йому на очі – такі сині, що навіть у темряві хащ Джоанна бачила їхню яскраву бездонну прозорість. На мить здалося, що їхні погляди зустрілися, і вона мимоволі зіщулилася. Та чи може він помітити її серед цих кущів? Нехай там як, а вона має негайно йти звідси!

Джоанна зібралася була йти, аж раптом під ногою в неї лунко тріснула суха гілляка. Вона завмерла, затамувавши подих і гадаючи: а якщо лицар почув цей звук за шумовинням води? Ні, навряд чи… Але серце в неї між тим калатало, немов упіймана в сильце пташка. Боячись озирнутися, вона ступила ще кілька обережних кроків і… знову стала на суху гілку.

Цей звук налякав її сильніше за грюкіт каміння. Джоанна мало не лайнулася з прикрості. І все ж озирнулася й поглянула туди, де секунду тому ще був лицар.

Ні у воді, ні на березі його вже не було. Зник і одяг, що, як вона помітила, лежав на протилежному березі потоку. Він пішов! Отже, вона теж мусить непомітно повернутися в табір.

Але, зробивши крок, Джоанна ледь не зіштовхнулася з Мартіном.

Зойкнувши, вона позадкувала, розгублено дивлячись на лицаря знизу вгору. Він стояв трохи вище на схилі, тримаючи в руках свій одяг. Мартін досі залишався голий. Перше, що вона відчула, був подив: не могла людина в плоті так швидко й нечутно опинитися поруч. Потім здивування минулося: вона просто стояла, ні про що не думаючи, усвідомлюючи його голизну й відчуваючи напружений і гострий, мов лезо, погляд.

Наступної миті Мартін ступив до неї, притягнув і почав пристрасно її цілувати.

Джоанна задихнулася від несподіванки й зніяковіння, а потім її накрило хвилею блаженства. «Жоден лицар не має права цілувати даму без її дозволу», – промайнуло в неї в голові, проте голос розуму заглушили шалені удари серця, і ноги в неї підігнулися. О, це були зовсім не такі поцілунки, що їх вона знала досі. Обрі цілував її сухо, коротко, мало не цнотливо, а король Філіп намагався проникнути їй до рота тугим мокрим язиком, від чого вона відчула відразу. Цілунок Мартіна був лагідним, він приховував глибоку ніжність і водночас наполегливість, а його вуста були несподівано теплі порівняно з холодом, що йшло від його вологої шкіри. Він так міцно притискав її до себе, що Джоанні залишалося лише скоритися цій силі.

«Тільки б він не відпустив мене, – подумала жінка, – інакше я впаду».

І він, немов прочитавши цю думку, не послабляв обіймів, навіть опускаючи її покірне тіло на свій кинутий додолу плащ. Мартін не промовив ані слова – тільки дивився на неї; лице його було зовсім поруч, і в себе на вустах Джоанна відчувала смак його губ, а її долоні лежали на його прохолодних плечах…

Отже, вона його обіймає? Сама, з власної волі?

Так воно й було. Руки Джоанни лагідно гладили його дужі оголені плечі, які зігрівались від її долонь, її пальці плуталися в його волоссі, мокрому і все одно шовковистому. Коли ж він почав цілувати її шию й торкнувся до зав’язок сорочки, ще одна безглузда думка промайнула в голові Джоанни: як добре, що на ній не та чортова сукня з нескінченною шнурівкою, інакше б усе життя пішло на те, щоб її спекатися…

Це й справді було розкішно: вона танула від його цілунків, відповідаючи на кожну ласку. Його рука лягла на її перса, і Джоанна здивувалася: як же добре було її груді в цій сильній, огрублій від руків’я меча долоні! І він відчув, що їй добре, й заусміхався.

59
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Вилар Симона - Лазарит Лазарит
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело