Выбери любимый жанр

Лазарит - Вилар Симона - Страница 55


Изменить размер шрифта:

55

Сказавши це, Джоанна ледь помітно зітхнула, а Мартін згадав Ейрікові слова: «Вона неплідна, мов занехаяний цвинтар».

– А що з вашим братом на дивне прізвисько Ельф?

І знову обличчя леді Джоанни осяяла ніжна усмішка.

«Вона справді любить свою рідню, – подумав Мартін. – Хотілось би вірити, що в де Шамперів це сімейне і маршал Вільям готовий буде на все, щоб захистити честь сестри. Тоді я і справді зможу диктувати йому свої умови».

– Ельфом прозвали Генрі валлійці, – пояснила леді Джоанна. – Через його очі. Вони світло-блакитні, мигдалеподібні, а їхні куточки начебто відтягнуті до скронь. Валлійці вважають, що очі Генрі точнісінько такі, як у маленького народу: так називають в Англії ельфів – духів лісів та води. Крім того, Генрі красивий і безтурботний, як і ці ефірні створіння. Валлійці, мабуть, праві, адже більшого шалапута в роду де Шамперів не було! Уявіть собі: батько доручив йому керувати нашими замками на кордоні з Вельсом, а Генрі відразу влаштував там лицарський турнір, запросивши на нього не лише всіх місцевих лицарів, а й напівдиких простолюдинів-валлійців. Унаслідок цього турнір мало не перетворився на криваву битву, і братові ледве вдалося зупинити колотнечу. Крім того, Генрі зачарував одну з дочок лорда Мортімера, помістя якого розташовані по сусідству, а коли вже йшло до весілля, він несподівано скасував заручини, закохавшись у якусь тамтешню дикунку. Вона ж натомість примудрилася втекти від нього, тому брат вирушив у гори Вельсу мало не сам – шукати свою кохану.

До речі, серед валлійців Генрі набув слави відчайдушного сміливця, але через дружбу з ними він мало не розсварився з англійськими лордами, а Мортімери тепер для нього могутні вороги. Урешті-решт, батько наказав синові повернутися на східне узбережжя, позбавив його права керувати нашими землями у Валлійській марці[87] і звелів стати на духовну стезю. Оскільки, згідно із законом, усі володіння де Шамперів успадкує Гай, Генрі мав стати служителем церкви, а це, завдяки його знатності, обіцяло йому швидкий поступ до вершин церковної ієрархії.

Але Генрі вчинив інакше. Вважаючи, що нема нічого на світі нуднішого за літанії та запах ладану, він відмовився від спадку і став бродячим лицарем – із тих, котрі їздять із турніру на турнір, незалежно від того, де вони відбуваються. Зрештою, він здобув чимало перемог, отримав багато нагород, і про нього заговорили як про одного з найвидатніших турнірних бійців Англії. Весь цей час він не підтримував із сім’єю жодних стосунків. Але кров є кров, і коли кілька років тому напередодні Різдва він з’явився в Гронвуді разом зі своєю валлійкою та маленьким сином, наша матінка розплакалася від щастя, а батько пробачив йому, зворушений тим, що Генрі на його честь назвав свого первістка Артуром.

– Історія вашого брата-ельфа – готова балада! – усміхнувшись, зауважив Мартін. – Очевидно, де Шампери й справді дуже дружні, якщо простили непокірному синові і для нього все закінчилося щасливо.

Джоанна мрійливо дивилася в огонь.

– Ах, сер, знали б ви, який чудовий у Гронвуді Святвечір, а які розкішні бенкети під час Різдвяних свят, коли там збирається вся сім’я. Адже де Шампери, хай там що, в ці дні завжди разом. І яка музика лунає тоді під склепіннями Гронвуду, скільки сміху й радості, скільки дитячих голосів!.. – Вона трусонула головою, відганяючи спогади, і знову заусміхалася. – Але навіть не це для мене головне. Я впевнена, що рано чи пізно знов буду разом із ними. І це величезне щастя – знати, що в тебе є дім і люди, які завжди чекають і радісно тебе зустрінуть!

Серце в Мартіна несподівано стислося. Нічого й ніколи він не хотів більше, ніж мати дім, під дахом якого можна забути всі життєві незгоди. Він згадав сім’ю Ашера бен Соломона, його сиві кучері та лукавий погляд, завжди привітну й лагідну з ним пані Хаву, їхніх веселих дочок та онуків. Йосип невдовзі буде з ними… І там Руф, яка чекає на нього й кохає…

Що ж, колись і в нього буде сім’я, і йому не доведеться більше почуватися неприкаяним пілігримом без роду та племені. Але що це нарешті сталося…

Підвівши голову, він пильно поглянув на леді Джоанну. Ось вона – перша сходинка тієї драбини, якою йому доведеться зійти, щоб знайти дім і тих, для кого він стане рідним і близьким!

– Бачить Бог, мадам, усі ми колись повернемося додому. Я приєднаюся до своїх братів по ордену, а ви знову зустрінете Різдво в Гронвуді. І те, що сталося з вами тут, перетвориться на швидкоплинний спогад. – Виразним поглядом він підсилив ці слова і помітив хвилювання на жіночому обличчі.

Маленька перемога: схоже, леді Джоанна засмучена, що незабаром їм доведеться розстатися.

Вибачившись, Мартін підвівся, поправив піхви меча на поясі і додав, що час уже пізній, леді необхідно добре відпочити, а його обов’язок – охороняти табір аж поки йому на зміну стане один із воїнів капітана Дроґо.

Та ледве лицар вийшов за межі освітленого багаттям кола, як на нього мало не налетів сер Обрі.

– І ви повірили цій жінці? – зі свистом прошепотів він, хапаючи лицаря за руку. Мартін мимоволі відсахнувся, однак лорд продовжував, його очі зблискували в темряві, мов у розлюченого кота: – Благородні де Шампери! Якби ви, сер, знали, в якому зміїному кодлі я опинився, поріднившись із ними! Правду кажуть: високородна потолоч вічно ховає свою ганьбу за титулами, замками, пістрявими гербами та гучними гаслами… Такими є і де Шампери. Одна із сестер-близнючок, набундючена святенниця, оббирає всю околицю так, що їй вдалося подвоїти володіння своєї обителі. Друга – вискочка графиня Лестер, не лише залізла до ліжка старого діда, щоб бути знаною, а й, немов остання шльондра, гріховодила з королем, щоб визволити з темниці свого зрадника-чоловіка. Старий Плантагенет був ласий до поступливих кралечок, однак, побавившись із нею, і не подумав звільняти Роберта де Бомона. А Генрі Ельф! Та це ж просто безмозкий заколотник, який примудрився розсварити валлійців з Мортімерами саме тоді, коли королю великими зусиллями вдалося укласти з ними мир! І лорд Артур змушений був прибрати його геть з-перед очей, щоб королівські шерифи не схопили цього баламута й заслужено не покарали. Зате його спадкоємець, тишко Гай Гронвудський, – тупа та слухняна вівця, що виконує всі батьківські забаганки й не наважується навіть пискнути…

Сер Обрі відсапався й упівголоса продовжував:

– Я мовчу вже про барона й баронесу… Святі на небі попадали б зо сміху, почувши, що ця парочка має бодай якусь честь! Бастардна смуга в їхньому гербі не випадкова, і всі знають, що високородний Артур де Шампер – незаконнонароджений брат Генріха Плантагенета, і саме цьому зобов’язаний своїм становищем. А леді Мілдред Гронвудська – взагалі щось виняткове. Це розпусна саксонська дівуля, ганьба якої знана в усій Англії! Нині вона пишається своєю аристократичністю, однак люди добре пам’ятають, що вона була наложницею сина короля Стефана Блуаського – навіженого принца Юстаса.[88] Але не простою наложницею, а багатою, тому-то Плантагенет і втулив її своєму незаконнонародженому братикові, щоб той заграбастав її землі. Але за це йому довелося визнати своїм первістком Вільяма, сина леді Мілдред і цього-таки Юстаса. Згодом в Артура де Шампера з’явилися і власні сини, ось чому він наполіг, аби вишкребок Блуа вступив в орден Храму, а потім і геть покинув Англію. Маршал тамплієрів Вільям де Шампер… Ха-ха! Хто-хто, а ви напевно маєте знати, що храмники дають обітниці бідності, послуху й безшлюбності, що означає: незаконний виплодок леді Мілдред ніколи не зможе претендувати на землі й титули де Шамперів!.. Усе: маєтки, гроші й титул барона Малмсбері і Гронвуду успадкує покірний Гай, а на долю Вільяма випало щодня ризикувати своєю головою у війні з невірними.

Мартін був уражений.

– Це правда? Отже, славетний маршал ордену Храму… незаконнонароджений син?

Обрі роззявив був рота, щоб відповісти, але раптом зойкнув, рвонувся вперед і мало не повалився в обійми лицаря. А наступної миті Мартін побачив капітана Дроґо, який стояв позаду свого лорда і, схоже, почастував його добрячим копняком. Але це було не все: капітан схопив Обрі за барки і трусонув ним так, як тер’єр трусить упійманого щура, з такою силою, що опасистий лорд упав на коліна. Дроґо вперся рукою йому в потилицю, повалив лицем на землю і, здавалося, геть не збирався відпускати.

вернуться

87

Валлійська марка – традиційна назва областей на кордоні Вельса та Англії.

вернуться

88

Стефан Блуаський – король Англії з 1135 до 1154 рр. Узурпував трон після смерті свого попередника і протягом усього періоду правління воював із законною спадкоємницею Матільдою, дочкою покійного короля Генріха І. Син Стефана Блуаського, принц Юстас, помер невдовзі після того, як Стефан погодився визнати права на трон сина Матільди – Генріха Плантагенета.

55
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Вилар Симона - Лазарит Лазарит
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело