Выбери любимый жанр

Лазарит - Вилар Симона - Страница 21


Изменить размер шрифта:

21

Мартін знав про це. Ашер бен Соломон розповів йому, що в сестри Вільяма де Шампера є векселі тамплієрів і вона завжди може взяти за них достатньо коштів у домах ордену. Непривабливе видовище: дама, котра володіє сімейними коштами на шкоду чоловікові. Це посилило його негативне ставлення до Джоанни з Незербі – занадто владних жінок він не любив.

Проте цю особу він побачив уже аж під вечір, коли Джоанна повернулася з прогулянки. Вона була прекрасна, ніде правди діти, й оточували її не менш блискучі люди: знатні ромейські дженджики, двоє лицарів-франків, кілька тамплієрів і ціла юрба слуг та охоронців.

При першому погляді на даму, яка мала стати об’єктом його уваги, Мартін не міг не зауважити, як звично і зграбно тримається вона в сідлі. У її поводженні з красивим брунатним конем видно було міцну руку. Джоаннин одяг відповідав останній європейській моді: оксамитове блідо-фіалкове бліо,[56] що його шлейф майже цілком покривав коневі крижі, а рукава розвіювалися на вітру. Блискучий тонкий обруч-діадема утримував зборки легкого рожевого серпанку, з-під якого дамі на груди спадали важкі темні коси. Коси в тодішніх модниць були настільки популярними, що їх заплітали собі і юні дівчата, і зрілі матрони. Обличчя англійки – чисте, з ніжним персиковим рум’янцем – видалося Мартіну цілком привабливим. Вона, весь час усміхаючись, зверталася до своїх супутників і вочевидь насолоджувалася загальною увагою.

Утім, її усмішка зникла, щойно вона побачила свого чоловіка, який спускався з галереї у двір караван-сараю. Сер Обрі владним жестом простягнув дружині руку, а коли Джоанна зійшла з коня, негайно повів її геть від натовпу обожнювачів.

Мартін і Сабір, котрі спостерігали за прибуттям красуні, не могли не зауважити, що темнокоса леді Незербі в присутності сторонніх поводилася скромно й покірно, та тільки-но подружжя піднялося на галерею і сховалося за опорами арок, як Джоанна висмикнула руку в сера Обрі й щось різко промовила, супроводжуючи слова виразними жестами. Потім вона зникла за дверима своїх покоїв, а сер Обрі залишився на галереї, вочевидь дуже засмучений.

Сабір беззвучно розсміявся:

– Цьому жовтоволосому можна поспівчувати. Дружина позбавляє його грошей, їздить по всіх околицях у супроводі залицяльників, а при зустрічі із благовірним стає похмурою. Аллах усемогутній! Які ж мудрі закони твої, що постановляють жінці скільки заманеться красуватися тільки перед своїм повелителем, але навіть погляду не зводити на чужих чоловіків!

Мартін не заперечував: занадто багато вказує на те, що Джоанна де Рінель сварлива, розбещена і властолюбна. А невдовзі Ейрік приніс іще одну звістку: з’ясувалося, що до всіх своїх недоліків вона ще й безплідна, як занедбаний лан.

Рудий умів неперевершено легко знайомитися з прислугою, особливо – жіночої статі. Він уже встиг заморочити голову покоївці англійської леді, яка розповіла йому справжню причину прощі подружжя у Святу землю – вони сподіваються, що їхні молитви буде почуто і небо нарешті благословить їхній понад семирічний шлюб дітьми.

– Крихітка Санніва – так звуть ту молоденьку кізоньку, служницю леді, – каже, що її господарі мандрують неквапно, але вже встигли відвідати низку святинь і вклонитися купі реліквій. Це не зарадило, і тепер вони прагнуть до Святої землі. Свого часу сімейство навіть збиралося приєднатися до війська французьких хрестоносців у Везле,[57] однак там сталася якась дивна історія і король Річард поспіхом відрядив їх обох із місією в Угорщину до короля Бели.

«Може, це якось пов’язано з королем Філіпом», – Мартін пригадав слова Ашера бен Соломона.

– Крім того, Санніва розповіла ось що, – усміхаючись у руді вуса, додав Ейрік: – З’ясувалося, що поки лорд Незербі з дружиною гостювали в Константинополі, почався Великий піст. Сер Обрі помолився і несподівано дав обітницю уникати подружнього ложа доти, доки не вклониться Гробу Господньому в Єрусалимі! Адже Господь начебто подав йому знак, що лише після цього вони зможуть зачати дитя. Хіба не лопух цей англієць?

Мартін теж розсміявся. Що ж, дама, позбавлена чоловічої ласки, скоріш за все, буде легкою здобиччю.

Проте підступитися до англійської вітрогонки непросто. Її повсякчас супроводжує охорона – з десяток досвідчених, чудово озброєних воїнів на чолі з капітаном[58] Дроґо – саксом за походженням. Спостерігачи його вправи зі списом, Ейрік лише схвально хмикнув. При дамі весь час перебуває паж, кухар і літня камеристка Ґодіт, яка стежить за її туалетами. І, звісно ж, покоївка Санніва, чиє серце, як запевняє Ейрік, уже на його боці. Крім того, навколо Джоанни весь час в’ються жевжики, котрі вирушать із караваном.

У тому, що сестра Вільяма де Шампера є чудовою співачкою, Мартін переконався того ж вечора.

Ледве споночіло, на подвір’ї караван-сараю погоничі розклали багаття, і, щойно мандрівники зібралися при вогні, з’явилася леді Джоанна з невеличкою лютнею в руках. Примостившись серед чоловіків, вона доторкнулася до струн і завела бадьору й доволі нескромну баладу. Голос у неї був справді розкішний – розкутий, оксамитовий, він легко злітав від низьких грудних нот до найвищих тонів. У баладі йшлося про те, як така собі дівиця дотепно піднесла гарбуза і барону, і лорду, і старому лицареві, бо чекала на свого хрестоносця, який незабаром мусив повернутися в промінні слави й розповісти, скількох сарацинів він поклав на честь своєї обранки. Кожна строфа закінчувалася нехитрим приспівом, який слухачі дружно підхоплювали, плескаючи в такт.

Тим часом Мартін помітив чоловіка співачки, котрий самотньо стояв на галереї, і вирушив до нього. Сер Обрі роздратовано обернувся, але, впізнавши щедрого госпітальєра, вичавив бліду подобу посмішки.

– Теж милуєтеся, як моя дружина розважає весь цей набрід?

– Чому ж це набрід? Тут чимало шляхетних панів – патриції, лицарі Храму, священики, воїни. А набрід – он він! – Мартін показав на слуг, погоничів та провідників, які збилися до купи неподалік.

Обличчя Обрі де Рінеля скривилося у зневажливій гримасі.

– Леді Джоанну виховували при дворі королеви Елеонори Аквітанської, що дозволяє дамам таку поведінку, про яку на півночі Англії, де я народився, шляхетні панянки й не чули. Мені непросто було звикнути до того, що моя дружина розважає гостей, немов найманий гістріон.[59] Але її сім’я прихильно ставилася до цього. Воно й не дивно: її татуся вважали першим трубадуром при королі Генріху, та й теперішній король – вправний співак і сам складає вірші.

– Ви цього не схвалюєте?

Обрі лише повів плечем.

– Хіба я можу осуджувати свого короля? На мою думку, краще б він менше часу присвячував поетичній творчості, а натомість, як слід би натовк боки цьому войовничому чортиськові Саладіну.

– Саме це він і збирається робити, – зауважив Мартін і, нахилившись до сера Обрі, запитав: – А чому такий воїн, як ви, друже, не став паладином свого короля за прикладом тисяч інших лицарів?

Обрі відвів погляд. Лордові вочевидь було незручно, що госпітальєр закинув йому небажання приєднатися до хрестоносного воїнства. Але причина, до того ж вельми переконлива, знайшлася: король Річард обрав морський шлях, а сер Обрі абсолютно не витримує хитавиці.

– Я мало не віддав Богові душу, потрапивши у шторм, коли переправлявся через Англійський канал.[60] Відтоді зарікся від будь-яких мандрівок морем! Саме тому ми обрали обхідний і небезпечний шлях суходолом.

Спів припинився, на галерею долітав лише негучний передзвін струн, який невдовзі потонув у гаморі схвальних вигуків та оплесків. Опецькуватий купець із Магриба,[61] один із найбагатших у каравані, ступив до дами і, низько вклонившись, простягнув їй дар – шовкову шаль.

вернуться

56

Бліо – перше відрізне верхнє жіноче плаття, що з’явилося у XII ст. у костюмі знаті, але вже в XIII ст. зникло. Як і чоловіче бліо, воно складалося з двох окремих частин: подовженого до стегон ліфа та пришитої до нього в зборку довгої, до землі, спідниці. Ліф кроїли вузьким, туго облягаючим, вирізаним унизу півколом, через що спідниця трохи піднімалася з боків. Бліо, зазвичай, мало грудний виріз, а іноді замість нього робили бічний (під рукою) або спинний розрізи, які зашнуровувалися. Рукав вставляли в пройму призбореним; він мав переважно дзвоникоподібну форму. Декольте було невелике. Нерідко поверх ліфа бліо носили ще широкий пояс – корсаж, який огортав фігуру від грудей до стегон, а на цьому поясі – ще вузький поясок, що двічі охоплював торс: по талії та нижче, на стегнах.

вернуться

57

Везле – місто в Бургундії, де перед походом формувалося військо французьких хрестоносців. У Везле було одне з найбільших в Європі абатств ордену бенедиктинців.

вернуться

58

Капітан – тут: очільник загону. Військових звань у ХІІ ст. не існувало, як і не було регулярних армій.

вернуться

59

Гістріон – мандрівний народний актор.

вернуться

60

Англійський канал – протока Ла-Манш.

вернуться

61

Магриб – назва, присвоєна арабськими географами землям, розташованим на захід від Єгипту.

21
Перейти на страницу:

Вы читаете книгу


Вилар Симона - Лазарит Лазарит
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело