Енн із Зелених Дахів - Монтгомери Люси Мод - Страница 40

• Предыдущая
• 40/64
• Следующая

Нова вчителька теж стала їй справжнім добрим другом. Панна Стейсі була милою й дуже гарною молодою жінкою зі щасливим даром завойовувати й зберігати любов своїх учнів і розвивати найкращі їхні розумові та духовні риси. Енн розквітала під таким добродійним впливом і приносила додому, захопленому Метью та критичній Маріллі, палкі звіти про всі шкільні справи й плани.

— Марілло, я всім серцем люблю панну Стейсі! Вона справжня леді, і в неї дуже приємний голос. Коли панна Стейсі вимовляє моє ім’я, я інстинктивно відчуваю, що я для неї не Енні, а справжнісінька Енн. Сьогодні в нас були читання. Мені так шкода, що вас там не було, і ви не чули, як я декламувала «Марію, королеву шотландську». Я всю душу вклала в ці вірші. Рубі Джилліс каже, що коли я дійшла до рядка «За волю батькову жіноче серце гине», у неї кров похолола в жилах.

— Може, якось прочитаєш мені це в клуні? — спитав Метью.

— Авжеж прочитаю, — задумано відповіла Енн, — та, напевно, у мене вже не вийде так само добре. Я зовсім не хвилюватимуся, як тоді перед усім класом, який, затамувавши подих, ловив кожнісіньке моє слово, і не зроблю так, щоб у вас кров похолола в жилах.

— Пані Лінд каже, що це в неї кров похолола в жилах минулої п’ятниці, коли вона побачила, що хлопці лізуть на верхівки отих дерев на Белловому пагорбі по воронячі гнізда, — відказала Марілла. — Дивно, що панна Стейсі таке заохочує.

— Але вороняче гніздо було потрібне для природознавства, — пояснила Енн. — То був наш «вихідний» урок. Ці уроки такі чудові, Марілло. І панна Стейсі дуже гарно все пояснює. Ми про ті «вихідні» уроки ще пишемо твори, і мої — найкращі.

— Яке марнославство. Так казати про твої твори може лише вчителька.

— Та це ж вона й сказала, Марілло. А я нітрохи не марнославна — бо як це можливо, коли я нічого не тямлю в геометрії? Хоч її теж почала розуміти краще. Це панна Стейсі вміє так пояснити! Проте я все одно ніколи її не здолаю, і будьте певні, Марілло — це дуже принизливо відчувати. Зате я люблю писати твори. Зазвичай панна Стейсі дозволяє нам самим обирати тему, але наступного тижня ми всі будемо писати твір про видатну людину. А видатних людей так багато, що мені дуже тяжко вибрати. Правда ж, це чудово — бути видатним, і щоби після вашої смерті про вас писали твори? О, я б дуже хотіла бути видатною. Я, мабуть, вивчуся на медсестру, коли виросту, і поїду із Червоним Хрестом на поле битви, посланницею милосердя, якщо не стану місіонеркою в чужих краях. Це було б надзвичайно романтично. Але місіонерка ж повинна бути дуже хорошою, а це мій камінь спотикання. І також ми щодня робимо фізичні вправи. Вони поліпшують статуру й травлення.

— Дурниці! — сказала Марілла, якій і справді здавалося, що це маячня.

Проте всі «вихідні» уроки, читання по п’ятницях і фізичні вправи тьмяніли перед новиною, що її панна Стейсі повідомила в листопаді. Вона запропонувала школярам підготувати концерт, щоб показати його на Святвечір зі шляхетною метою придбати для школи прапор. На це учні пристали із захватом, і підготовка розпочалася. З усіх радісно збуджених майбутніх артистів ніхто так не хвилювався, як Енн Ширлі, котра всією душею й серцем віддалася новій справі, стримувана лише відвертим осудом Марілли, яка вважала все це великою нісенітницею.

— Забиваєте собі голови дурницями, замість уроки вчити, — буркотіла вона. — Хіба то добре, коли діти готують концерти й бігають на репетиції? Вони тоді стають марнославні, зухвалі й ледачі.

— Подумайте лиш, яка гідна мета! — боронилася Енн. — Прапор буде живити в нас дух патріотизму, Марілло.

— Казна-що! Жодне з вас патріотизму й на думці не має. Вам аби розважатися.

— Але ж добре, коли можна поєднати патріотизм і розвагу, правда? Це така велика втіха, коли готуєш концерт. Хор має вивчити шість пісень, а Діана співатиме соло. Я братиму участь у двох діалогах — «Товариство протидії пліткам» та «Королева фей». Хлопці теж розучують діалог. А ще я читатиму два вірші. Мене трепет проймає від думки про це — але то дуже приємний трепет. А наприкінці буде жива картина «Віра, Надія, Любов». Ми з Діаною й Рубі стоятимемо в білих сукнях і з розпущеним волоссям. Я буду Надією — руки складу отак, а очі здійму до неба. Вірші я вчитиму у своїй кімнаті. Не лякайтеся, коли почуєте стогони. Мені в одному вірші треба несамовито застогнати, але ох, Марілло, як це тяжко — видобути справжній артистичний стогін. Джозі Пай образилася, що їй не дали бажаної ролі. Вона мріяла бути королевою фей. Це смішно, бо хто ж бачив, щоб королева фей була така гладка, як Джозі? Вона має бути дуже тендітною. Королевою буде Джейн Ендрюс, а я — придворною феєю. Джозі каже, що руда фея — це ще смішніше, ніж гладка, та я не зважаю. У мене буде вінок із білих троянд, а Рубі Джилліс позичить мені туфельки, бо в мене своїх немає, а фея неодмінно мусить бути в туфельках. Не можна ж уявити собі фею в черевиках, правда? Надто в черевиках з окутими міддю носаками. Ми прикрасимо залу сосновими та смерековими гілочками й причепимо до них рожеві паперові троянди. А коли публіка всядеться, Емма Вайт зіграє марш на органі, а ми врочисто зайдемо парами — одна за одною. О, Марілло, я знаю, ви не сповнені такого завзяття, як я, та хіба ж не надієтеся, що ваша маленька Енн стане окрасою сцени?

— Я лише сподіваюся, що ти будеш поводитись, як слід. І дуже втішуся, коли ця метушня скінчиться, а ти заспокоїшся. Бо тобі не робота в голові, а самі діалоги, стогони й живі картини. А язик твій хіба дивом іще геть не стерся.

Енн зітхнула й рушила на заднє подвір’я, куди місяць-молодик зазирав із зеленкуватого західного неба крізь безлисте віття тополь, і де Метью рубав дрова. Вона сіла на колоду й заговорила з Метью про концерт, упевнена, що бодай тут її доброзичливо й уважно вислухають.

— Ну-у-у… я думаю, пречудовий у вас буде концерт. І ти свою роль дуже гарно зіграєш, — мовив він, усміхаючись і поглядаючи згори вниз на її веселе жваве личко. Енн усміхнулася йому у відповідь. Це були двоє найкращих друзів, і Метью ввесь час невтомно дякував небесам, що не мусив перейматися її вихованням, бо це був виключний обов’язок Марілли. Якби ж йому теж довелося виховувати Енн, його неодмінно роздирали би протиріччя між прихильністю до неї і тим-таки суворим обов’язком. А тут він міг, за висловом сестри, «псувати дитину» скільки заманеться. Та це, зрештою, було не так і погано — адже час від часу похвала буває не менш корисна, ніж постійне сумлінне «виховання».

Метью пережив десять тяжких хвилин. Це сталося холодного сірого грудневого надвечір’я, коли він, зайшовши до кухні, присів у кутку на ящик із дровами, скинути важкі чоботи — не маючи й гадки, що Енн з однокласницями в їдальні саме розучувала «Королеву фей». Аж ось дівчата, сміючись і весело перемовляючись, проминули передпокій і зграйкою вскочили на кухню. Вони не помітили Метью, котрий боязко сховався в тіні за ящиком, тримаючи в одній руці чобіт, а в іншій — взуттєвий ріжок; а він тим часом, упродовж означених десяти хвилин, спостерігав, як вони надівають пальта й шапки за балачками про діалог і концерт. Енн стояла поміж них, так само жвава і з променистими очима, а втім, зненацька Метью усвідомив: щось таки відрізняло її від подруг. І найтривожніше було те, що ця відмінність, як йому гадалося, не повинна була існувати. Лице в Енн було виразніше, очі більші і ясніші, риси тонші, ніж у решти дівчат — це бачив навіть соромливий неуважний Метью — проте різниця, що так його непокоїла, полягала не в цьому. А в чому ж тоді?

Цим питанням Метью переймався ще довгенько потому, як дівчата, узявшись попід руки, пішли довгою обмерзлою стежкою, а Енн сіла за уроки.

Говорити про це з Маріллою він не міг: сестра, найімовірніше, пирхнула б зневажливо й заявила, що єдина різниця між Енн та іншими дівчатами в тім, що вони часом прикушують язики, а її вихованка — ніколи. Та це, як гадав Метью, навряд чи йому б допомогло.

• Предыдущая
• 40/64
• Следующая