Енн із Зелених Дахів - Монтгомери Люси Мод - Страница 35

• Предыдущая
• 35/64
• Следующая

— О, Марілло, як ви можете бути такою жорстокою? — схлипувала Енн. — Що ви відчуєте, коли білі мари схоплять мене й заберуть навіки?

— Я ризикну, — безжально відповіла Марілла. — Ти ж знаєш, я словами не розкидаюся. Більше ти на вигадування привидів у лісах не страждатимеш. Ну, йди.

Енн пішла, чи то радше, спотикаючись, протюпала кладкою і, тремтячи посунула тьмяною стежкою далі. Цю прогулянку вона запам’ятала довіку — так гірко довелося спокутувати наслідки своєї бурхливої уяви. Поторочі, що їх вона сама покликала до життя, чигали на неї під кожнісіньким кущиком, простягаючи холодні, мертві руки, ладні схопити маленьку перелякану дівчинку. Смужка білої березової кори, яка тріпотіла на зів’ялому торішньому листі, настрашила Енн так, аж серце їй похололо. Від протяжного рипіння двох старих гілок, що терлися одна об одну, чоло дівчинки зросив холодний піт. Кажани лопотіли в темряві й нагадували крила потойбічних істот. Щойно підійшовши до поля, котре належало панові Беллу, Енн рвонула вперед так стрімко, немов за нею гналася ціла армія привидів, тож до кухонних дверей пані Баррі вона добігла засапана й ледь спромоглася попросити викрійку. Діани не було, приводу залишитися в гостях — теж. Попереду маячіла страхітлива дорога додому. Енн долала її із заплющеними очима, уважаючи за краще розбити голову об дерева, ніж уздріти білу мару. Врешті-решт, коли й кладка лишилася позаду, вона глибоко зітхнула з полегкістю.

— То що? Ніхто тебе не схопив? — поцікавилася Марілла без найменшого співчуття.

— Ох, Ма… Марілло, — цокотіла зубами Енн, — те… те… тепер я з-зад-д-довольнятимуся з-з-звичайними місцями.

— Воістину, усе життя — то лише зустрічі й прощання, як каже пані Лінд, — меланхолійно завважила Енн останнього червневого дня, складаючи на кухонному столі грифельну дошку й книжки, і витираючи очі вже геть мокрим носовичком. — А правда ж, Марілло, це велика удача, що я прихопила із собою до школи другого носовичка? Я відчувала, що він мені знадобиться.

— Я й не знала, що ти так любиш пана Філіпса: аж двома носовичками мусиш утирати сльози тільки через те, що він іде зі школи, — мовила Марілла.

— Ні, я, мабуть, не тому плакала, що так страшенно його люблю, — замислилася Енн. — Я плакала тому, що всі інші плакали. Рубі Джилліс перша почала. Вона завжди казала, що ненавидить пана Філіпса, та коли він підвівся, щоб сказати свої прощальні слова, Рубі розплакалася. І тоді, одна по одній, усі дівчата теж заплакали. Я щосили трималася, Марілло. Згадувала, як пан Філіпс велів мені сісти з Гіл… із хлопцем, і як написав на дошці «наша Енні Ширлі», і як сказав, що я нічогісінько не тямлю в геометрії, і сміявся з моїх помилок у диктантах, і всі-всі рази, коли він був такий гидкий і ущипливий, але чомусь я не втрималася й теж мусила заплакати. Джейн Ендрюс цілий місяць торочила, яка вона рада, що пан Філіпс нарешті йде геть, і присягалася, що ні сльозинки не зронить, а ридала гірше за всіх, аж мусила позичити носовика в брата — хлопці, звісно, не плакали — бо свого не взяла, навіть не думала, що їй теж може знадобитися. Ох, Марілло, то було невимовно тяжко. Пан Філіпс нам сказав таку гарну промову, що починалася зі слів: «От і надійшла для нас мить прощання». Це так зворушувало. І в його очах теж бриніли сльози, Марілло! Мені стало дуже-дуже соромно за всі свої розмови на уроках, за карикатури на грифельній дошці й за те, що я сміялася з нього й Пріссі. О, якби ж то я була взірцевою ученицею, як Мінні Ендрюс! Бо в неї сумління чисте. Дівчата плакали всю дорогу зі школи додому. Керрі Слоун щокілька хвилин повторювала: «От і надійшла для нас мить прощання», — і тоді ми знову плакали, щойно з’являлася нагода заспокоїтися. Мені й досі так сумно, Марілло. Та хіба можна бути в безодні відчаю, коли попереду цілі два місяці канікул, правда, Марілло? А ще ми зустріли нового пастора із дружиною, вони саме їхали зі станції. І попри те, що я так страшенно журилася за паном Філіпсом, як тут було стриматись і бодай трішки не поцікавитися новим пастором, правда ж? У нього дуже гарненька дружина. Не вродлива, як королева, ні, пасторові не личить мати дружину вродливу, як королева, бо так він подаватиме негарний приклад. Пані Лінд каже, що дружина пастора в Ньюбриджі подає дуже негарний приклад, бо занадто модно вдягається. А в нашого нового пастора дружина була в мусліновій блакитній сукні з такими гарними пишними рукавами і в капелюшку, оздобленому трояндами. Джейн Ендрюс каже, що пишні рукави — це надто світська річ для дружини пастора, але я вирішила не судити її так безжально, Марілло, бо знаю, як то тяжко — розпачливо прагнути пишних рукавів. Та ще ж вона зовсім недавно стала дружиною пастора, і на це треба зважати, правда? Вони поживуть у пані Лінд, поки в їхньому домі не доведуть усе до ладу.

Якщо Марілла, йдучи того вечора до пані Лінд, керувалася й іншими бажаннями, окрім висловленого вголос наміру віддати зразки візерунків для ковдри, що їх вона була позичила минулої зими, то пробачимо цю слабкість і їй, і більшості ейвонлійців. Багацько з речей пані Лінд, часом і таких, що вона вже й не сподівалася отримати назад, повернулися до неї того вечора. Новий пастор, а надто пастор із дружиною, був безперечним об’єктом зацікавлення в маленькому тихому селищі, де сенсації траплялися надзвичайно рідко.

Старий пан Бентлі, якому Енн закидала відсутність уяви, був пастором в Ейвонлі упродовж вісімнадцятьох років. Приїхав він удівцем, ним і залишився, хоч у балачках його щороку женили то з тією, то з іншою. У лютому він склав повноваження й виїхав, на превеликий жаль усіх парафіям, котрі за довгі роки спілкування щиро полюбили свого доброго старенького пастора, попри його скупі ораторські здібності. Відтоді ейвонлійська церква щонеділі мала розвагу — слухати численних кандидатів на вакантну посаду й тимчасових заступників, котрі один за одним приїздили на випробну проповідь. Їх схвалювали чи ні, залежно від думки отців і матерів громади; втім, одне руденьке дівча, що тихо сиділо в кутку на старій лаві Катбертів, робило щодо них свої висновки, які потім детально обговорювало з Метью, бо ж Марілла принципово ухилялася від будь-якої критики на адресу пасторів.

— Я думаю, Метью, що пан Сміт би не впорався, — підбивала підсумки Енн. — Пані Лінд каже, що він дуже невиразно говорить, а як на мене, у нього інша вада, та сама, що й у пана Бентлі — він геть не має уяви. А в пана Террі її аж забагато: він її розперізує, точнісінько як я тоді, з тим Лісом Привидів. А пані Лінд каже, що в нього недостатньо міцна теологічна позиція. Пан Грешем — дуже добрий чоловік і ревний християнин, та він забагато жартував, і вся церква сміялася; це негідна поведінка, а пастор же має бути гідною людиною, правда, Метью? Мені дуже сподобався пан Маршал, але пані Лінд каже, що він неодружений і навіть не заручений, бо вона це спеціально з’ясовувала. І вона каже, що молодого нежонатого пастора в Ейвонлі не треба, що він може знайти собі дружину серед пастви, а з цього вийдуть неприємності. Пані Лінд — дуже далекоглядна жінка, правда, Метью? Я рада, що обрали пана Аллана. Мені він теж сподобався, бо виголосив цікаву проповідь і молився щиро, а не так, наче це в нього просто давня звичка. Пані Лінд каже, що й він небездоганний, бо не можна сподіватися бездоганного пастора за сімсот п’ятдесят доларів на рік, зате в нього міцна теологічна підготовка, бо вона сумлінно його розпитала за всіма пунктами релігійної доктрини. А ще вона знає сім’ю його дружини й каже, що вони всі дуже порядні люди, а жінки — вправні господині. Пані Лінд стверджує, що міцна теологічна позиція в чоловіка й уміння бути вправною господинею в жінки — це ідеальне поєднання для родини пастора.

Новий пастор і його дружина були славною молодою парою, у якої ще тривав медовий місяць. Вони радісно і з піднесенням дивилися вперед, на обрану справу свого подальшого життя. Ейвонлійці від самого початку сердечно їх прийняли. І старим, і молодим полюбився жвавий щирий чоловік із шляхетними ідеалами та його лагідна й мила молода дружина, що тепер була господинею в пасторському домі. Енн також усім серцем зараз прихилилася до пані Аллан, у якій побачила ще одну рідну душу.

• Предыдущая
• 35/64
• Следующая